Рішення № 55059123, 13.01.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.01.16р. Справа № 904/9953/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМІНВЕСТ-АГРО", м. Костянтинівка, Донецька область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРО-ІННОВАЦІЯ", м. Підгородне, Дніпропетровська область

про стягнення 317 842,63 грн.

Суддя Золотарьова Я.С.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМІНВЕСТ-АГРО" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРО-ІННОВАЦІЯ" про стягнення 317 842,63 грн. за договором постачання № 19 від 24.06.2015, з яких: 75 850,00 грн. збитки, 241 992,63 грн. пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором постачання № 19 від 24.06.2015, в частині повної та своєчасної поставки оплаченого товару. Враховуючи умови поставки EXW - отримання товару здійснюється на території постачальника та подальше перевезення здійснюється покупцем самостійно, між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМІНВЕСТ-АГРО» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СІВАГРОТРАНС» (виконавець) було укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг № 08171 від 17.08.2015.

Позивач зазначає, що з вини відповідача відвантаження товарів не проводилось, мав місце простой автотранспорту загальною тривалістю 41 добу, а саме у період з 19.08.2015 по 26.08.2015, з 31.08.2015 по 16.09.2015, з 22.09.2015 по 13.10.2015.

В свою чергу договір, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «СІВАГРОТРАНС» передбачав сплату штрафних санкцій за простой автотранспорту. Позивачем було сплачено ТОВ «СІВАГРОТРАНС» 75 850,00 грн. Тому, позивач вважає, що він поніс збитки у вигляді додаткових витрат по сплаті іншому суб'єкту господарювання штрафних санкцій у розмірі 75 850,00 грн.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2015 порушено провадження у справі та призначено до розгляду у судовому засіданні на 02.12.2015.

У межах строків передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався з 02.12.2015 на 16.12.2015 та з 16.12.2015 на 13.01.2016.

13.01.2016 судове засідання відбувалось з 10:40 до 11:00. Представники сторін в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили.

13.01.2016 об 11:08 год. представник позивача електронною поштою надіслав до господарського суду Дніпропетровської області клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю прибуття представника в судове засідання за погодними умовами.

Оскільки дане клопотання було надіслано до суду після проведення судового засідання та прийняття судового рішення, воно не було розглянуто судом.

Відповідач відзив на позов не надав, тому відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (пункт 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції).

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 13.01.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

24.06.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМІНВЕСТ-АГРО" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДНІПРО-ІННОВАЦІЯ" (продавець) було укладено договір постачання № 19 (а.с.14).

Відповідно до пункту 1.1 договору, продавець зобов'язується передати у власність покупця на умовах, визначених договором, товари у кількості, асортименті та за цінами, приведеними у додатках - специфікаціях до договору. Специфікації, підписані уповноваженими особами сторін та скріплені печатками, є невід'ємними частинами даного договору.

Пунктом 4.2 договору встановлено, що загальна вартість договору визначається як загальна вартість по всім специфікаціям до даного договору.

Сторонами було підписано специфікацію від 24.06.2015 (а.с.18) на загальну суму 886 580,00 грн.

Згідно з пунктом 5.1 договору, фінансові розрахунки між сторонами договору виконуються на умовах попередньої оплати: 40% протягом 5 банківських днів з дати підписання специфікації до договору. Частина грошових коштів, що залишилася, перераховується на розрахунковий рахунок продавця за фактом виготовлення продукції.

Відповідачем було виставлено позивачу рахунок-фактуру № СФ-0000086 від 24.06.2015 на суму 886 580,00 грн. (а.с.19).

Позивачем було здійснено попередню оплату у розмірі 354 632,00 грн. (40% від загальної суми), що підтверджується платіжним дорученням № 99 від 25.06.2015 (а.с.20).

Поставки товару відбувається відповідно до міжнародних правил INCOTERMS-2010 на умовах EXW. За домовленістю можливі інші умови поставки, які мають бути вказані у специфікаціях до договору (пункт 3.1 договору).

EXW (EX Works ) - продавець повинен лише надати товар у розпорядження покупця в узгодженому місці - звичайно на власних площах продавця (п.9 Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати ИНКОТЕРМС).

Пунктом 3.2 договору встановлено, що термін виготовлення та поставки товару здійснюється відповідно до специфікацій до договору для кожного окремого випадку.

Згідно з пунктом 3.3 договору, транспортування товару виконується згідно зі специфікаціями відповідно до відвантажувальних реквізитів, наданих покупцем. Датою поставки вважається дата прийомки товару перевізником, яка вказана в транспортних накладних.

Відповідно до п. 4 специфікації, термін виготовлення 25 робочих днів з моменту надходження передоплати на розрахунковий рахунок продавця.

Відповідачем поставлено товар позивачу на загальну суму 886 580,00 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними:

- № 1 від 26.08.2015 на суму 185 372,00 грн.;

- № 2 від 16.09.2015 на суму 167 076,00 грн.;

- № 3 від 13.10.2015 на суму 534 132,00 грн. (а.с.23,27,35-36).

Позивачем було здійснено повну оплату у розмірі 886 580,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 99 від 25.06.2015 на суму 354 632,00 грн., № 208 від 21.09.2015 на суму 165 000,00 грн. та № 242 від 29.09.2015 на суму 366 948,00 грн. (а.с.20,28,32).

Відповідачем несвоєчасно поставлено товар, що і є причиною виникнення спору.

Приймаючи рішення господарський суд виходив з наступного.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 3.2 договору та п.2 специфікації, строк поставки товару є таким, що настав 31.07.2015.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 6.4 договору, за прострочення поставки товару продавець виплачує пеню покупцеві у розмірі 0,2% від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення.

У звязку з тим, що відповідач прострочив виконання грошового зобовязання, позивачем нараховано пеню за період з 20.07.2015 по 13.10.2015 у сумі 241 992,63 грн.

Перевіривши розрахунок позивача (а.с.5), судом встановлено, що позивачем не вірно взято період нарахування, оскільки ним не враховано п.2 специфікації, відповідно до якого термін виготовлення - 25 робочих днів, тоді як позивач враховує календарні дні.

Здійснивши перерахунок, судом встановлено, що сума пені яка підлягає стягненню з відповідача становить 220 714,71 грн. за період з 01.08.2015 по 13.10.2015. Отже стягнення пені у розмірі 220 714,71 грн. підлягає задоволенню.

Також позивачем нараховано відповідачу збитки у розмірі 75 850,00 грн., з огляду на наступне.

Враховуючи умови поставки EXW - отримання товару здійснюється на території постачальника та подальше перевезення здійснюється покупцем самостійно, між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СІВАГРОТРАНС» (виконавець) було укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг № 08171 від 17.08.2015 (а.с.39).

Відповідно до пункту 1.1 договору № 08171, замовник (позивач) доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання організувати доставку вантажу/товару замовника та надати транспортно-експедиційні послуги у відповідності до узгоджених сторонами маршрутів, а замовник бере на себе зобов'язання оплатити надані виконавцем послуги відповідно до умов цього договору.

Пунктом 1.2 договору № 08171 передбачено, що замовник оплачує надані послуги на підставі тарифів зазначених у додатку № 1 до даного договору. У разі зміни тарифів на послуги, сторони підписують додаткову угоду, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з пунктом 1.3 договору № 08171, загальна сума наданих послуг за даним договором визначається сумою актів виконаних робіт, згідно з якими виконавцем були надані послуги на протязі дії даного договору.

Пунктом 6.1.4 договору № 08171 передбачено, що у разі простою транспорту при навантажені або розвантажені товару понад 24 години замовник сплачує штраф у розмірі 1850,00 грн. за кожну добу простою, починаючи з другого дня після прибуття транспорту для навантаження або розвантаження товару.

Відповідно до додатку № 1 до договору про надання транспортно-експедиційних послуг № 08171 від 17.08.2015 "Тариф на транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажу" (транспортери скребкові, норії стрічкові ковшові) за маршрутом «н.п, Лохвиця Полтавська обл. - н.п. ОСОБА_1 обл. - н.п. Костянтинівка Донецька обл.» складає 38,10 грн. за 1 км. перевезення вантажу (а.с.42).

Відповідно до листів відповідача про готовність про відвантаження продукції та забезпечення транспорту згідно договору поставки № 19 від 24.06.2015, а саме від 28.08.2015, від 08.09.2015, від 23.09.2015, від 24.09.2015, від 29.09.2015, від 05.10.2015 (а.с.24,26,29-31,34), позивачем направлявся автотранспорт для завантаження товарів та подальшого перевезення.

Позивач зазначає, що з вини відповідача відвантаження товарів не проводилось, мав місце простой автотранспорту загальною тривалістю 41 добу, а саме у період з 19.08.2015 по 26.08.2015, з 31.08.2015 по 16.09.2015, з 22.09.2015 по 13.10.2015.

ТОВ «СІВАГРОТРАНС» відповідно до п.6.1.4. договору № 08171 про надання транспортно-експедиційних послуг від 17 серпня 2015 року, на адресу позивача надіслав претензію № 43 (а.с.46) щодо сплати штрафу внаслідок простою автотранспорту у розмірі 75 850,00 грн. Позивачем претензію розглянуто та задоволено.

Платіжним дорученням № 315 від 09.11.2015 позивачем перерахувано на рахунок ТОВ «СІВАГРОТРАНС» штраф згідно претензії № 43 від 30.10.2015 року у розмірі 75 850,00 грн. (а.с.51).

Позивач зазначає, що він поніс збитки у вигляді додаткових витрат по сплаті іншому суб'єкту господарювання штрафних санкцій у розмірі 75 850,00 грн., внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору поставки в частині виготовлення та поставки товару з порядку, на умовах та в строки, передбачені договором поставки № 19 від 24 червня 2015 року та специфікацією.

Суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача збитків у розмірі 75 850,00 грн., з огляду на наступне.

Згідно з приписами статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитки в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з приписами статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є мірою відповідальності, що застосовується за наявності збитків, протиправності дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки. Обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювана шкоди покладається на особу, якій завдано збитків. При цьому, відповідно до вимог ч. 2 ст. 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків завданих порушенням зобов'язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована, як правопорушення.

Відповідно частини 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

З товарно-транспортних накладних № 1 від 26.08.2015 на суму 185 372,00 грн., № 2 від 16.09.2015 на суму 167 076,00 грн., № 3 від 13.10.2015 на суму 534 132,00 грн. не вбачається дата завантаження, час простою, дата вивантаження (а.с.23,27,35-36).

Таким чином, позивач не надав належних доказів простою автотраспорту. Посвідчення про відрядження на які посилається позивач, як на доказ простою, судом не приймаються, оскільки вони не є прямим доказом простою, а підтверджують знаходження певної особи у відрядженні.

Також, позивач не здійснив дій спрямованих на зменшення розміру штрафу, наприклад, позивач міг попередити експедитора про затримку завантаження вантажу та відмовитись від послуг експедитора, скоротивши тим самим час простою.

Враховуючи викладене, господарський суд доходить до висновку про відсутність правових підстав для застосування такої міри відповідальності до відповідача, як стягнення збитків, оскільки позивач належними та допустимими доказами не довів прямого та безпосереднього причинного зв'язку між порушенням відповідачем договору постачання № 19 від 24.06.2015 та збитками в розумінні ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України.

Крім того, частиною 1 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.

Навіть якщо б позивач довів те, що ним було понесено збитки у розмірі 75 850,00 грн., ця сума не могла бути відшкодована у зв'язку з тим, що штрафні санкції, які передбачені договором повністю покривають різницю в цінах, яку позивач заявляє як збитки.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволенні позову судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача становить 3 310,72 грн.

Керуючись ст. ст. 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, 75, 82 85, 115 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРО-ІННОВАЦІЯ" (52001, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, м. Підгородне, вул. Радянська, буд. 104; ідентифікаційний код 39181665) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМІНВЕСТ-АГРО" (85107, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Мірошниченко, буд.31; ідентифікаційний код 38883643) 220 714,71 грн. пеню та 3 310,72 грн. судовий збір, про що видати наказ.

В іншій частини позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 18.01.2016.

Суддя ОСОБА_2