Рішення № 55058770, 11.01.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 381/1499/15-ц Головуючий у І інстанції Бутенко В.О.Провадження № 22-ц/780/401/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 11.01.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

11 січня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого Коцюрби О.П.,

Суддів - Сержанюка А.С., Мережко М.В.,

При секретарі Говорун В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2015 року та додаткове рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 04 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, донья особа: ОСОБА_5 про стягнення коштів, -

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, пояснення сторін, вивчивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області із вказаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_4 на його користь кошти у сумі 60 000,00 гривень основного боргу, 3% річних за користування чужими коштами у розмірі 473,42 гривні, вартість отриманої правової допомоги у розмірі 3000,00 гривень, загалом 63 473,42 гривень.

Свої позовні вимоги мотивував тим, що у грудні 2012 року він позичив ОСОБА_4 два автомобіля марки ПАЗ, вартість яких сторони оцінили в 120 000,00 гривень, а відповідач зобовязався з розстрочкою платежу повернути йому вартість таких авто протягом 2013 та 2014 років, але не пізніше 31.12.2014 року. Станом на дату подачі цієї позовної заяви, загальна вартість заборгованості по розписці становить 60 000,00 гривень. Відповідач не виконав взяті на себе зобовязання в повному обсязі та не повернув суму заборгованості за розпискою у строк, який в ній визначений, що і стало підставою для звернення з даним позовом. Відповідач повинен сплатити проценти, розмір яких визначається договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Просив задовольнити його позовні вимоги.

15.06.2015 року, Фастівським міськрайонним судом Київської області по даній справі ухвалено судове рішення, яке було оскаржено ОСОБА_2 в апеляційному порядку.

Так як з змісту рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15.06.2015 року не зрозуміло, до якого висновку прийшов Фастівський міськрайонний суд Київської області при ухваленні вказаного рішення, щодо позовних вимог позивача, ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 07.09.2015 року, справу було повернуто в Фастівський міськрайонний суд Київської області для ухвалення по справі додаткового рішення.

Згідно додаткового рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 04.11.2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_5, позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з додатковим рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 04.11.2015 року, ОСОБА_2 також оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційних скаргах на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15.06.2015 року та на додаткове рішення Фастівського міськрайнного суду Київської області від 04.11.2015 року, ОСОБА_2 просив, скасувати незаконні рішення суду, ухвалити по справі нове рішення, про задоволення його позовних вимог. Зазначив, що рішення суду першої інстанції ухвалені з порушення норм матеріального і процесуального права, викладені в них обставини, не відповідають фактичним обставинам справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15.06.2015 року та додаткове рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 04.11.2015 року, в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15.06.2015 року та додаткове рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 04.11.2015 року підлягають скасуванню, з ухваленням по справі нового рішення, про відмову ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до розписки, виданої ОСОБА_4, останній, взяв у борг у ОСОБА_2 два автобуси, марки ПАЗ, на суму 120 000 гривень і зобовязався повернути вищевказані кошти на протязі 2013-2014 років, але не пізніше ніж до 31.12.2014 року.

Вказані автотранспортні засоби, 09.10.2012 року та 13.10.2012 року зареєстровані за ОСОБА_5, за д.н. НОМЕР_1, д.н. НОМЕР_2, що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів, виданих Фастівським РЕВ при УДАІ ГУ МВС у Київській області.

Судом також встановлено, і те, що спірні автотранспортні засоби були придбані ОСОБА_4 для ОСОБА_5, яка залучена до участі у справі в якості третьої особи, і за які, вона виплатила ОСОБА_2 60000 гривень.

Викладене не заперечується сторонами у справі.

У відповідності до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Як передбачено п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обовязки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Крім того, Узагальненням Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2009 року, встановлено, що удаваним є правочин, що вчинюється з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Тому при укладенні удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила щодо правочину, який сторони мали на увазі (який сторони приховали). Воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином. При цьому, позивач повинен вказати, який інший правочин приховується з допомогою укладеного правочину. Спільною ознакою фіктивного та удаваного правочинів є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі усіма або принаймні одним із них. Різниця полягає в тому, що за удаваного правочину настають інші права та обовязки, ніж ті, що передбачені правочином. За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини. Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосовувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.

Таким чином, виходячи з вищевикладених обставин, норм актів законодавства України та судової практики, колегія суддів приходить до висновку про те, що в дійсності між позивачем та відповідачем був укладений не правочин у вигляді позики, (ст. 1046 ЦК України), коли одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості, а договір купівлі-продажу на підставі якого позивач передав у власність відповідача автомобіль, а останній прийняв його та зобовязався сплатили за нього грошову суму коштів, визначену між сторонами, тому, договір позики було укладено між позивачем і відповідачем виключно з метою приховання іншого правочину, договору-купівлі-продажу, який сторони насправді вчинили, тому до відносин учасників даного правочину необхідно застосовувати відповідні правила правочину, який сторони мали на увазі, тобто який сторони приховали, оскільки воля сторін в удаваному правочині була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені договором позики. За удаваним договором позики як правочином, обидві сторони свідомо документально оформили його, але насправді між ними були встановлені правовідносини купівлі-продажу транспортного засобу.

У відповідності до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачено ч. 1 ст. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Таким чином, в дійсності між ОСОБА_2, продавцем з одного боку та ОСОБА_4, покупцем з другого боку, був укладений договір купівлі-продажу транспортних засобів двох автобусів ПАЗ, учасники якого приховали даний правочин, шляхом видання відповідачем відповідної розписки.

Підтвердженням того, що між сторонами був укладений удаваний правочин, свідчить те, що фактично, одразу після видання позивачу, ОСОБА_4 боргової розписки, третьою особою у справі, - ОСОБА_5, в установленому законом порядку, було здійснено процедуру реєстрації транспортних засобів на свої ім»я в органах державної автомобільної інспекції, про що свідчать копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, які знаходяться в матеріалах цивільної справи, та докази виплати ОСОБА_2, ОСОБА_5 грошових коштів в розмірі 60000 грн. за транспортні засоби.

Крім того, як випливає з вищенаведеного та зі змісту самої розписки, позивачем були передані відповідачу всі повноваження власника, в тому числі ті, що повязані з розпорядженням автомобілями, зняття їх з реєстрації в органах державної автомобільної інспекції, що свідчить не про передання у власність другій стороні (позичальникові) грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками, права користування чи керування автомобілем, а їх реальне відчуження, шляхом видання ОСОБА_4, позивачу, відповідної розписки, з метою приховання іншого правочину - купівлі-продажу транспортних засобів.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що між сторонами у справі фактично досягнуто згоди, за якою, одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що укладений між сторонами спірний правочин, приховує інший правочин, договір купівлі-продажу, який вони насправді вчинили.

Згідно ст. 26 ЦПК України у справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Так як з матеріалів цивільної справи вбачається, і це не заперечується сторонами у справі, те, що два автотранспортні засоби автобуси ПАЗ, були придбані ОСОБА_4 для ОСОБА_5, яка виплатила позивачу частину їх вартості, та які, в подальшому були на неї зареєстровані, тому, колегія суддів приходить до висновку про те, що ОСОБА_2 при подачі позовної заяви не визначено, хто повинен бути належним відповідачем у справі.

Враховуючи те, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно зясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, тому, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_2 необхідно задовольнити частково, а рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15.06.2015 року та додаткове рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 04.11.2015 року скасувати, ухвалити у справі нове рішення, про відмову ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2015 року та додаткове рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 04 листопада 2014 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення про відмову ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог.

Рішення набирає законної сил з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: