Рішення № 55051471, 30.12.2015, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/4492/15-ц

Провадження № 2/456/2156/2015

РІШЕННЯ

іменем України

30 грудня 2015 року

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Бораковського В. М. ,

за участю секретаря Проців І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Моршинської міської ради Львівської області, третя особа Стрийська державна нотаріальна контора про визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину недійсними,-

встановив:

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що вона є співвласником 1/2 частини житлового будинку А-1 разом з відповідною частиною належних до нього господарських будівель та споруд, який знаходиться в АДРЕСА_1 на підставі договору дарування частини будинку від 17.02.2006р. Співвласником другої частини цього житлового будинку є ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06.07.1998р., виданого державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори. Дане свідоцтво видане на підставі заповіту ОСОБА_4, складеного в користь відповідачки та посвідченого 02.04.1985р. в Моршинській селищній раді Львівської області. Про те, що відповідачка ОСОБА_2 є співвласником другої частини даного будинку їй стало відомо лише у вересні 2015р. з її позову до неї про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження ідеальною часткою, так як з часу оформлення права власності у спірному будинку відповідачка не проживає. Заповіт складений ОСОБА_4 в користь відповідачки ОСОБА_2 є недійсним, а відтак недійсне і свідоцтво про право на спадщину, видане 06.07.1998р. на ім'я відповідачки. Оспорюваний заповіт не був вільним волевиявленням ОСОБА_4. Вона ніколи не бажала скласти заповіт в користь відповідачки. Вони навіть не були знайомі. Постійно заявляла, що залишить майно її батьку. В серпні 1985р. після складання заповіту в користь відповідачки ОСОБА_4 пропала безвісті. При складанні заповіту, всупереч вимогам ст. 541 ЦК України, порушена форма складання заповіту, не зазначено місце складання заповіту.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, покликаючись на викладені в позові обставини, та суду пояснила, що заповіт складений та підписаний не спадкодавцем ОСОБА_4, оскільки така пропала безвісті. Він є недійсним, оскільки не було волевиявлення. Відповідач та спадкодавець не були знайомі. ОСОБА_4 була першою дружиною батька, з якої він проживав спільно до 1985р. У шлюбі вони перебували з 1947р. по 1970р. Обставини зникнення ОСОБА_4 їй не відомі. Будинок будував батько, але після розірвання шлюбу та укладення мирової угоди, будинок належав батькові та ОСОБА_4 по 1/2 частині. Остання мала намір скласти заповіт на батька. В родинних відносинах з ОСОБА_4 вона не перебуває. Відповідач жодного разу не була в будинку.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечила, суду пояснивши, що вона з 1985р. була опікуном тітки ОСОБА_4, доглядала її і була прописана в даному будинку. Заповіт їй видали в серпні 1985р. секретар селищної ради. Після того, як її тітка зникла, вона розшукувала її. Просить відмовити в задоволенні позову, оскільки такі вважає безпідставними.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 проти задоволення позовних вимог заперечила суду пояснивши, що позивачем заявлено позовні вимоги, які уже були предметом судового розгляду, про що постановлено судове рішення, яке набрало законної сили. Так, у 1985 році рішеннями Стрийського міського народного суду ОСОБА_4 визнано безвісно відсутньою, а пізніше оголошено померлою. 05 березня 1990 року Жидачівським районним народним судом ухвалено рішення, яким в позові ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним відмовлено за безпідставністю позовних вимог. Під час розгляду даної справи судом встановлено, що ОСОБА_4 на момент складення заповіту 02.04.1985р. могла розуміти значення своїх дій і керувати ними. Судом встановлено, що волевиявлення спадкодавця ОСОБА_4 під час підписання заповіту було вільним, про що зазначено у судовому рішенні. На день оголошення судом ОСОБА_4 померлою шлюб між нею та ОСОБА_6 було розірвано. Заповіт 05.04.1984р. ОСОБА_4 на належну їй 1/2 частину в спірному будинку в користь ОСОБА_6 скасовано. Крім цього, позивачка є неналежною стороною у процесі. У змісті позовної заяви не зазначено, які права чи інтереси ОСОБА_7 порушені або оспорюються. Позивачка не входить до кола спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, який просить визнати недійсним. Також, позивач звернулася до суду після закінчення строку позовної давності, пропустивши строк звернення до суду. Обставина, на яку позивач покликається, а саме не знання про належність 1/2 будинку відповідачу, є необґрунтована.

Представник відповідача Моршинської міської ради Львівської області просить вирішити позовні вимоги відповідно до вимог закону на розсуд суду.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про причини своєї неявки не повідомив.

Заслухавши пояснення учасників цивільного процесу, дослідивши наявні у справі докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Рішеннями Народного суду м. Стрия від 23.06.1970р. та 03.11.1970р., шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 розірвано. Затверджено мирову угоду, згідно якої ОСОБА_4 та ОСОБА_6 залишено по 1/2 частині житлового будинку разом з відповідною частиною належних до нього господарських споруд, який знаходяться в АДРЕСА_1.

Згідно заповіту від 05.04.1984р., зареєстрованого в реєстрі за №30, ОСОБА_4 заповіла половину будинку в АДРЕСА_1 ОСОБА_6

Згідно заповіту від 02.04.1985р., зареєстрованого в реєстрі за №30, ОСОБА_4 заповіла половину будинку в АДРЕСА_1 племінниці ОСОБА_2

Рішенням Жидачівського районного народного суду від 05.03.1990р., в позові ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним відмовлено за безпідставністю позовних вимог. При розгляді даної справи судом встановлено, що волевиявлення ОСОБА_4, яке виразилося у складанні заповіту на ім'я ОСОБА_2, було вільним, в момент складення даного заповіту вона могла розуміти значення своїх дій і керувати ними.

З свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06.07.1998р., зареєстрованого в реєстрі за №2-3494, вбачається, що спадкоємцем майна ОСОБА_4, а саме 1/2 частини житлового будинку в АДРЕСА_1 є ОСОБА_2

Як вбачається з свідоцтва про народження від 02.03.1972р., актовий запис №10, батьками ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1., є ОСОБА_6 та ОСОБА_8.

Згідно договору дарування від 17.02.2006р., зареєстрованого в реєстрі за №1-806, ОСОБА_6 подарував ОСОБА_1 1/2 частину житлового будинку разом з відповідною частиною належних до нього господарських споруд, який знаходиться в АДРЕСА_1.

Право приватної часткової власності на 1/2 частину вказаного будинку ОСОБА_1 зареєстровано 21.03.2006р.

З свідоцтва про смерть від 13.04.2008р., актовий запис №20, вбачається, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2. в м. Моршин Львівської області.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до ч.3 ст. 21 ЦК України в редакції 1963р. днем смерті громадянина, оголошеного померлим, вважається день набрання законної сили рішенням суду про оголошення його померлим. В разі оголошення померлим громадянина, який пропав без вісті за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати його загибель від певного нещасного випадку, суд може визнати днем смерті цього громадянина день його гаданої загибелі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 524 ЦК України в редакції 1963р. спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Відповідно до ст. 525 ЦК України в редакції 1963р. часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 534 ЦК України в редакції 1963р. кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом.

Відповідно до ст. 544 ЦК України в редакції 1963р. заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить. Заповідач може скасувати або змінити заповіт, подавши про це заяву нотаріусу, завідуючому державним нотаріальним архівом, а в населених пунктах, де немає нотаріусів, - посадовій особі виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка вчиняє нотаріальні дії.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 548 ЦК України в редакції 1963р. для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України в редакції 1963р. визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Як вбачається з п.1 постанови пленум Верховного суду України від 30.05.2008 №7 «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Як вбачається з п. 7 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Таким чином, дослідженими у судовому засіданні обставинами справи встановлено, що за життя 05.04.1984р. ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповіла належну їй на праві власності 1/2 частину житлового будинку разом з господарськими будівлями і спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 ОСОБА_6 Однак, 02.04.1985р. ОСОБА_4 склала новий заповіт, заповівши належну їй на праві власності 1/2 частину житлового будинку разом з господарськими будівлями і спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 своїй племінниці ОСОБА_2, яка 06.07.1998р. отримала в Стрийській державній нотаріальній конторі відповідне свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Суд не бере до уваги доводи позивача про відсутність вільного волевиявленням ОСОБА_4 при складанні оспорюваного заповіту та порушення форми складання заповіту, оскільки такі спростовуються наявними у справі доказами, які сумнівів у своїй належності та допустимості не викликають, а саме рішенням Жидачівського районного народного суду від 05.03.1990р. в справі №2-97/1990р. Аналізом даного рішення встановлено, що обставини, викладені ОСОБА_1 у позовній заяві, були предметом розгляду у вищезгаданій справі, судом надано їм правову оцінку у відповідному рішенні, яке набрало законної сили. Крім цього, суд вважає безпідставними покликання позивача на відсутність родинних зв'язків між спадкодавцем і відповідачем, оскільки відповідно до вимог ст. 534 ЦК України в редакції 1963р. наявність такого зв'язку для складання заповіту закон не вимагає.

Також, з аналізу матеріалів справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 не входить в число спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_4

Дослідивши всі надані сторонами докази в їх сукупності, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 у визначеному законом порядку та строки прийняла спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4, правомірно набула право власності на спадкове майно, а саме 1/2 частину житлового будинку разом з господарськими будівлями і спорудами, який розташований в АДРЕСА_1.

За наведених обставинпозовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, тому задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 41, 42, 45, 524, 534, 541, 542, 545 ЦК України в редакції 1963р., суд -

вирішив:

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання заповіту, складеного ОСОБА_4 в користь ОСОБА_2, посвідченого 02.04.1985р. Моршинською селищною радою Львівської області, та свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ААМ №257257, виданого 06.07.1998р. державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори на ім'я ОСОБА_2 на 1/2 частину житлового будинку разом з господарськими будівлями і спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Львівської області протягом десяти днів з дня його проголошення через Стрийський міськрайонний суд Львівської області.

Рішення виготовлене в одному примірнику і має силу оригіналу.

Головуючий-суддя В. М. Бораковський