Рішення № 55047932, 13.01.2016, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2016 р. Справа № 902/1529/15

Господарський суд Вінницької області в складі

головуючого судді Тісецького С.С.,

при секретарі судового засідання Поцалюк Н.В.,

розглянувши в приміщенні суду справу

за позовом : приватного підприємця ОСОБА_1 (ідент. код НОМЕР_1, АДРЕСА_1)

до : приватного підприємства "Гурівецьке" (код ЄДРПОУ 20101631, 22124, с. Гурівці, Козятинський район, Вінницька область)

про стягнення 142 989,57 грн.

представники :

позивач : ОСОБА_1 - за паспортом

від відповідача : Д'яков Л.П. - за довіреністю

ВСТАНОВИВ :

20.11.2015 року до господарського суду Вінницької області звернувся приватний підприємець ОСОБА_1 з позовом до приватного підприємства "Гурівецьке" про стягнення 142 989,57 грн. в т.ч. 122 450,00 грн. - основного боргу; 9151,88 грн. - пені; 5 199,93 грн. - 25 % річних за користування коштами; 1 187,76 грн. - інфляційних втрат та 5 000,00 грн. - моральної шкоди.

Принагідно суд звертає увагу на те, що згідно бази даних "Діловодство спеціалізованого суду", ухвалою господарського суду Вінницької області від 23.10.2014 року порушено провадження у справі про банкрутство приватного підприємства "Гурівецьке"; введено процедуру розпорядження майном боржника; призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Гонту О. А..

Також, 28.10.2014 року здійснено офіційне оприлюднення на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет за № 10535 повідомлення про порушення провадження у справі № 902/637/14 про банкрутство приватного підприємства "Гурівецьке" (код ЄДРЮОФОП 20101631) із зазначенням про те, що граничний строк на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника становить тридцять днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Згідно ч. 8 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", поточні кредитори з вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, можуть пред'явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. До визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Як вбачається бази даних "Діловодство спеціалізованого суду", станом на 20.11.2015 року (день надходження позову до суду), постанова про визнання приватного підприємства "Гурівецьке" банкрутом судом не прийнята.

Згідно доданих до позову доказів, грошові вимоги позивача до відповідача виникли після порушення провадження у справі № 902/637/14.

З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для порушення провадження у справі № 902/1529/15.

Так, ухвалою суду від 23.11.2015 року за вказаним вище позовом порушено провадження у справі № 902/1529/15 та призначено дану справу до розгляду в судовому засіданні на 14.12.2015 року, однак згідно письмової заяви представника позивача, ухвалою суду від 14.12.2015 року відкладено розгляд справи на 13.01.2016 року.

11.01.2016 року від позивача до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог б/н від 09.01.2016 року згідно якої позивачем заявлено до стягнення 155 528,63 грн. з яких : 122 450,00 грн. - основного боргу; 16 827,65 грн. - пені; 9 561,17 грн. - 25 % за користування коштами; 1 689,81 грн. - інфляційних втрат; 5 000,00 грн. - моральної шкоди.

Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

За змістом п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26 грудня 2011 року, передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Відповідно до п. 3.11 вказаної постанови визначено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як : подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

З огляду викладене, зважаючи на зміст позовної заяви та вказаної вище заяви, суд приходить до висновку, що остання по своїй суті є заявою про збільшення позовних вимог та підлягає прийняттю.

Таким чином, ціна позову становить 155 528,63 грн. та є предметом розгляду в даній справі.

На визначену дату 13.01.2016 року в судове засідання з'явилися позивач та представник відповідача.

В ході розгляду справи по суті, позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав та за обставин, вказаних в позові із врахуванням заяви б/н від 09.01.2016 року про збільшення позовних вимог. Представник відповідача визнав позов повністю.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, надавши юридичну оцінку поданих до справи доказів, суд з'ясував наступне.

18.09.2015 року між приватним підприємцем ОСОБА_1 (виконавець) та приватним підприємством "Гурівецьке" (замовник), укладено договір № 3 про надання послуг по обмолоту зернових культур на слідуючих умовах :

Виконавець" виконує для "Замовника" послуги по обмолоту зернових культур, а "Замовник" оплачує за виконанні роботи (п. 1.1).

Роботи виконуються зернозбиральними комбайнами СІааs-Lехіоn-480 (п. 1.2).

Роботи "Виконавця" оплачуються "Замовником" на умовах та за порядком, зазначених у даному договорі (п. 2.1).

Згідно умов даного договору "Виконавець" зобов'язується надати послуги по обмолоту зернових культур на земельних ділянках "Замовника", загальною площею 220 гектарів, які розташовані в с. Гурівці, Козятинський район. "Замовник" зобов'язується прийняти зазначені послуги та провести їх оплату (п. 2.2).

"Замовник" сплачує "Виконавцю"' вартість надання послуг з розрахунку : 950 гривень за 1 гектар від загальної площі (п. 2.4).

"Замовник" сплачує "Виконавцю" 10 - 15 % "Авансу" - після обмолоту перших 100 гектарів площі зернових шляхом перерахування коштів на поточний рахунок "Виконавця" в термін не пізніше 4-5 робочих (дані кошти необхідні закупівлі запасних частин) (п. 2.5).

Далі "Замовник" сплачує "Виконавцю" вартість надання послуг по обмолоту зернових за 60 % від загальної площі наданих послуг, після підписання акту виконаних робіт не пізніше 5 банківських днів з урахуванням попередніх 10 - 15 % (п. 2.6).

По закінченню обмолоту зернових культур "Виконавцем" - "Замовник" та "Виконавець" зобов'язуються підписати акт здачі-прийому виконаних робіт на основі балансу та провести розрахунки (п. 2.7).

Загальна (орієнтовна) сума вартості послуг за даним договором становить 209 000 гривень (п. 2.8).

"Виконавець" зобов'язується : провести комплекс робіт по обмолоту зернових культур; виконання робіт, зазначених вище, здійснюється власною/або залученою сільськогосподарською технікою "Виконавця" (п. п. 3.1, 3.1.1, 3.1.2).

"Замовник" зобов'язується : повністю розрахуватися з "Виконавцем" за виконанні роботи згідно частини 2 даного договору; оформити належним чином акти виконаних робіт та інші звітні документи до цього договору, не пізніше 2-х (двох) робочих днів з моменту завершення робіт (п. п. 3.2, 3.2.5, 3.2.6).

У випадку дії несприятливих природних умов в період виконання договірних зобов'язань "Виконавець" залишає за собою право не виконувати весь обсяг робіт у встановлені строки, передбаченні в договорі. При цьому "Замовник" розраховується за фактичний обсяг виконаних робіт (п. 7.2).

Термін дії договору встановлюється з моменту підписання до повного його виконання та повних розрахунків з "Виконавцем" (п. 7.4).

21.09.2015 року між позивачем та відповідачем підписано акт приймання - здачі виконаних робіт за договором № 3 від 18.09.2015 року на загальну суму 162 450,00 грн..

Даним актом сторони засвідчили якість виконаних робіт, які відповідають умовах вказаного договору.

В подальшому, позивач звернувся до відповідача із письмовою вимогою б/н від 19.11.2015 року щодо сплати основного боргу в сумі 122 450,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 8 793,28 грн. в термін до 25.11.2015 року, згідно договору № 3 від 18.09.2015 року.

При цьому, у зазначеній вимозі повідомляється, що станом на 25.09.2015 року відповідачем сплачено позивачу кошти в сумі 20 000,00 грн. та станом на 12.10.2015 року сплачено 20 000,00 грн., в зв'язку з чим, сума основного боргу склала 122 450,00 грн..

Відповіді на вказану претензію, відповідачем не надано.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов таких висновків.

В силу п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини щодо надання послуг по обмолоту зернових культур за договором та їх оплати.

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке ж положення містить і ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1, ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу ч. 2 ст. 4-3 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ч.1 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 34, 43 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В силу п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26 грудня 2011 року, будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17 грудня 2013 року, грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Як встановлено судом, 18.09.2015 року між приватним підприємцем ОСОБА_1 та приватним підприємством "Гурівецьке", укладено договір № 3 про надання послуг по обмолоту зернових культур, на підставі якого позивачем надано відповідачу відповідні послуги на загальну суму 162 450,00 грн., що підтверджується обопільно підписаним сторонами актом приймання - здачі виконаних робіт від 21.09.2015 року.

Згідно розрахунку ціни позову, відповідач за надані послуги розрахувався частково в сумі 40 000,00 грн., що підтверджується письмовою вимогою позивача б/н від 19.11.2015 року та підтверджено відповідачем.

Таким чином, сума основного боргу станом на 20.11.2015 року (день звернення з позовом до суду) склала 122 450,00 грн. (162 450,00 грн. - 40 000,00 грн.), яку просить стягнути позивач з відповідача.

Відповідачем доказів щодо повного проведення розрахунків з позивачем суду не надано.

З огляду на викладене, позовна вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 122 450,00 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі. Обґрунтованість та правомірність заявлених позивачем вимог підтверджуються наданими та дослідженими судом письмовими доказами наявними у матеріалах справи.

Крім того, згідно заяви про збільшення позовних вимог б/н від 09.01.2016 року, позивачем нараховано до стягнення з відповідача за прострочення сплати боргу 16 827,65 грн. - пені; 9 561,17 грн. - 25 % річних за користування коштами; 1 689,81 грн. - інфляційних втрат за період з 22.09.2015 року по 13.01.2016 року.

Пунктами 4.1, 4.2 договору № 3 від 18.09.2015 року, позивач та відповідач узгодили, що в разі порушення строків виконання пп. : 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5, 2.6, 2.7, 2.8, 2.9, 3.1.1, 3.1.2, 3.2.1, 3.2.2, 3.2.3, 3.2.5; 3.2.6 даного договору "Замовник" має сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день затримки, та 25% річних за користування коштами як за кредит. В разі порушення та затримки строків розрахунків "Замовником" більше як 20 календарних днів - "Виконавець" нараховує "Індексацію" та "Компенсацію" даних коштів за весь період користування коштами згідно чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 Цивільного кодексу України вказує, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Тобто, відповідач підписавши договір про надання послуг по обмолоту зернових культур № 3 від 18.09.2015 року, погодився із його умовами, в тому рахунку щодо сплати пені та 25 % річних за користування коштами у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань.

Згідно ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В силу п. 3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, пеня нараховується протягом шести місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконане.

Згідно ч.1, ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Обмеження максимального розміру пені за порушення грошових зобов'язань встановлено Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", відповідно до якого : платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1); розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3).

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.п. 3.1, 4.1, 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17 грудня 2013 року, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

Суд, перевіривши наведений у заяві про збільшення позовних вимог б/н від 09.01.2016 року розрахунок, дійшов висновку, що нарахована сума пені, 25% річних за користування коштами та інфляційних втрат відповідає встановленим обставинам справи та умовам договору.

Водночас, як вказувалося вище та встановлено судом, щодо відповідача порушено провадження у справі про банкрутство та вимоги позивача стосовно стягнення з відповідача зазначених грошових нарахувань є поточними.

В силу ч. 5 ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів.

Таким чином, нарахованння позивачем пені, 25 % річних за користування коштами та інфляційних втрат є правомірними у даній справі.

З огляду на викладене, оскільки відповідач не здійснив оплату наданих послуг у повному обсязі згідно умов договору № 3 від 18.09.2015 року, то він відповідно з вимогами цивільного та господарського кодексів є боржником, що прострочив, а тому наявні підстави для задоволення вимог про стягнення з нього на користь позивача 16 827,65 грн. - пені; 9 561,17 грн. - 25 % річних за користування коштами та 1 689,81 грн. - інфляційних втрат.

Обґрунтованість та правомірність заявлених позивачем вимог підтверджуються наданими та дослідженими судом письмовими доказами наявними у матеріалах справи.

Також, суд звертає увагу на позовну вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 5000,00 грн. - моральної шкоди.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає : 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 року № 4, визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема : у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Згідно абз. 2 п. 5 вказаної постанови, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають : наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Доказів в підтвердження обставин у позовній заяві щодо спричинення відповідачем моральної шкоди, позивачем в силу ст. 33 ГПК України суду не надано, в зв'язку з чим, не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення 5 000,00 грн. моральної шкоди.

Також як вказувалося вище, позивачем було подано заяву про збільшення позовних б/н від 09.01.2016 року на загальну суму 155 528,63 грн..

Згідно п. 2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21 лютого 2013 року, у разі коли позивач на підставі частини четвертої статті 22 ГПК до прийняття рішення зі справи збільшив розмір позовних вимог чи до початку розгляду справи по суті змінив предмет або підставу позову, в зв'язку з чим зросла ціна позову, він відповідно до абзацу другого частини другої статті 6 Закону повинен сплатити недоплачену в зв'язку з цим суму судового збору до звернення з відповідною заявою до господарського суду. Якщо до останньої не додано доказів такої доплати, заява повертається без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, що згідно з частиною третьою згаданої статті ГПК не перешкоджає позивачеві повторно звернутися до господарського суду з відповідною заявою після доплати ним необхідної суми судового збору; у цьому випадку до відповідного звернення суд здійснює розгляд раніше заявленої позовної вимоги (позовних вимог), якщо позивач не відмовився від неї. З урахуванням конкретних обставин справи суд може розглянути й змінені вимоги позивача без доплати останнім суми судового збору з подальшим розподілом останнього між сторонами за правилами статті 49 ГПК.

Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції Закону України від 22.05.2015 р. N 484-VIII, який набрав чинності 01.09.2015 року), за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлено ставку судового збору, а саме : 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.

За змістом ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", установлено у 2015 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі : з 1 січня - 1 218 гривень.

З врахуванням наведених приписів законодавства, сума судового збору, яка підлягає сплаті із суми позову 155 528,63 грн. складає 2 332,93 грн. (155 528,63 грн. * 1,5 %).

За подання позову у справі № 902/1529/15, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 150,00 грн., що підтверджується квитанцією № 69 від 20.11.2015 року.

Таким чином, внаслідок подання позивачем заяви про збільшення позовних вимог, останнім слід було доплати 182,93 грн. судового збору (2 332,93 грн. - 2 150,00 грн.).

Доказів щодо доплати судового збору в сумі 182,93 грн. внаслідок подання заяви про збільшення позовних вимог, позивачем не надано, а тому суд приходить до висновку стягнути з позивача вказану суму в доход державного бюджету України.

При цьому, оскільки судом частково задоволено позов, судові витрати зі сплати судового збору підлягають покладенню на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України, а саме в сумі 2 257,93 грн. (150 528,63 грн. / 155 528,63 грн.* 2 332,93 грн.).

Керуючись ст.ст. 4-2 - 4-4, 32 - 34, 43, 49, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства "Гурівецьке" (код ЄДРПОУ 20101631, 22124, с. Гурівці, Козятинський район, Вінницька область) на користь приватного підприємця ОСОБА_1 (ідент. код НОМЕР_1, АДРЕСА_1) 122 450,00 грн. - основного боргу, 16 827,65 грн. - пені; 9 561,17 грн. - 25 % річних за користування коштами, 1 689,81 грн. - інфляційних втрат та 2 257,93 грн. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору, пропорційно розміру суми задоволених позовних вимог.

3. Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_1 (ідент. код НОМЕР_1, АДРЕСА_1) в доход Державного бюджету України 182,93 грн. судового збору.

4. Відмовити в позові в частині стягнення з відповідача 5 000,00 грн. - моральної шкоди.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 18 січня 2016 р.

Суддя Тісецький С.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи