Рішення № 55045047, 13.01.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/5177/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Фоменко І. М.Номер провадження 22-ц/788/21/16 Суддя-доповідач - Ткачук С. С. Категорія - 53

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Ткачук С. С.,

суддів - Гагіна М. В. , Попруги С. В.

за участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою представника фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 - ОСОБА_4

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 вересня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_5 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення безпідставно не виплаченої вихідної допомоги при звільненні в порядку ст. 44 КЗпП України,

в с т а н о в и л а:

Звернувшись до суду із позовом, ОСОБА_5 просила стягнути безпідставно не нараховану та не виплачену вихідну допомогу в сумі 866,91 грн. з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3), у зв'язку з порушенням останньою законодавства про працю через невиплату заробітної плати.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 11.03.2015 р. розірвано трудовий договір № 682-11 від 01.02.2011 року, укладений нею 01.02.2011 року між ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_3 з 18.02.2015 року з підстав визначених ст. 38 КЗпП України - з ініціативи ОСОБА_5 внаслідок порушення відповідачем законодавства про працю. Рішення набрало законної сили 30.04.2015 року.

Зазначає, що в рішенні суду встановлено, що ФОП ОСОБА_3, за своє ініціативою, не розриваючи трудового договору з позивачем, не виплачувала їй заробітну плату у визначеному трудовим договором розмірі в період з липня 2014 р. по березень 2015 р., не сплачувала пенсійні внески та платежі до страхових фондів, що є безумовно порушенням трудових прав позивача.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 07.09.2015 р. позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 вихідну допомогу при звільненні на підставі ст. 44 КЗпП України в розмірі 913,50 грн., з відрахуванням з цієї суми всіх податків та інших обов'язкових платежів.

Стягнуто ФОП ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 487,20 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ФОП ОСОБА_3 витрати на правову допомогу в розмірі 1000 грн.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 16.09.2015 р. виправлено описку у рішенні цього ж суду від 07.09.2015р. по даній справі, а саме: виключено з резолютивної частини рішення абзац про стягнення з ОСОБА_5 на користь ФОП ОСОБА_3 витрати на правову допомогу в розмірі 1000 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції як незаконним та не обґрунтованим, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалити рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовити та стягнути з неї судові витрати понесені відповідачем під час розгляду справи в обох інстанціях.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що позивач не має права на виплату вихідної допомоги, оскільки працівник має право вимагати виплати йому вихідної допомоги у разі його звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, а згідно резолютивної частини рішення від 11.03.2015 р., ОСОБА_5 звільнилась за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

Обставини недотримання відповідачем трудового законодавства, на що посилається у своєму рішенні суд першої інстанції, під час розгляду місцевим судом цивільної справи № 592/1095/14-ц не досліджувались, не з'ясовувались та є не доведеними у визначеному законодавством порядку. Про що підтверджує ухвала суду по справі № 592/1095/15-ц від 17.08.2015 р. про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_5 про ухвалення додаткового рішення з приводу визнання розірвання трудового договору між позивачем та відповідачем з підстав визначених ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Крім того, ставить під сумнів неупередженість суду першої інстанції та правильність розрахунку суми судового збору, що була стягнута оскаржуваним рішенням з відповідача на користь держави.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав і просив задовольнити.

Позивач та її представник вважають рішення законним і тому просили залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 01.02.2011 р. ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_3 було укладено безстроковий трудовий договір № 682-11 та зареєстровано в Сумському міському центрі зайнятості. На підставі договору, позивач була прийнята на роботу продавцем непродовольчих товарів на Сумському міському ринку та оформлена на 0,25 ставки, з щомісячною оплатою праці 235,50 грн. на місяць, але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати (а.с. 3).

Як вбачається із рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 11.03.2015 р., залишеного без змін апеляційним судом Сумської області від 30.04.2015р., набрало законної сили 30.04.2015 р., ОСОБА_5 06.02.2015 р. звернулась до суду із позовом про розірвання трудового договору з ФОП ОСОБА_3 через порушення її трудових прав (неповну виплату заробітної плати, примус до виконання трудових обов'язків не обумовлених договором, а саме - вона оформлена була на 0,25 ставки, а працювала повний робочий день із одним вихідним, без отримання заробітної плати за понад нормовану роботу та допуск ФОП ОСОБА_3 сторонніх осіб до розпорядження речами, за які вона несе матеріальну відповідальність).

У мотивувальні частині даного рішення зазначено, що судом достовірно встановлено, що ФОП ОСОБА_3 за своєю ініціативою не розриваючи трудового договору з позивачкою, не виплачує останній заробітну плату у визначеному трудовим договором розмірі в період липня 2014 року - березня 2014 року, не сплачує пенсійні внески та платежі до страхових фондів, що безумовно є порушенням трудових прав позивача та дає їй підстави відповідно до вимог ч.3 ст.38 КЗпП України вимагати розірвання трудового договору за власним бажанням у визначений нею строк.

В резолютивній частині цього рішення вирішено розірвати трудовий договір № 682-11 від 01.02.2011 р. укладений 01.02.2011 р. між ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_3 з 18.02.2015 р. з підстав визначених ст. 38 КЗпП України - з ініціативи ОСОБА_5 Зобов'язано ФОП ОСОБА_3 вчинити запис у трудовій книжці ОСОБА_3 про трудові відносини між ними в період з 01.02.2011 року до 18.02.2015 року відповідно до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 р. Зобов'язано Сумський міський центр зайнятості зняти з реєстрації трудовий договір від 01.02.2011 р. й між ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_3 розірваний 18.02.2015 р. з підстав визначених ст. 38 КЗпП України - з ініціативи працівника ОСОБА_5 (а.с. 4-10).

Згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У постанові пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 р. зазначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.

Таким чином, рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 11.03.2015 р. має преюдиціальне значення для вирішення заявленого спору.

Як вбачається зі статті 44 КЗпП України у редакції, яка діяла на момент розірвання трудового договору між сторонами по справі, при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

У пункті 11 абз.1 постанови пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що при припиненні трудового договору вихідна допомога виплачується у випадках і розмірі, передбачених як ст. 44 КЗпП, так і іншими нормами закону.

Тобто підставою для виплати вихідної допомоги при звільненні є встановлення факту про розірвання трудового договору на вимогу працівника внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю.

Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи апеляційної скарги про те, що згідно резолютивної частини рішення ОСОБА_5 звільнилась за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, що не є підставою для виплати їй вихідної допомоги, визначеної ст. 44 цього Кодексу, спростовуються обставинами встановленими судовим рішенням від 11.03.2015р, а саме, що підставою для ініціативи працівника розірвати трудовий договір було невиплата у період з липня 2014р. по березень 2015 р. заробітної плати та визнано, що вказує не безумовне порушення трудових прав ОСОБА_5 та дає їй підстави відповідно до вимог ч.3 ст.38 КЗпП вимагати розірвання трудового договору за власним бажанням у визначений нею строк з 18.02.2015р.

Суд першої інстанції дійшов правильно висновку про наявність підстав для задоволення заявлених вимог про стягнення суми вихідної допомоги, оскільки ухвала Ковпаківського районного суду м. Суми від 17.09.2015р., якою відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_5 про ухвалення додаткового рішення за її попереднім позовом про розірвання трудового договору та зняття його з реєстрації, висновків місцевого суду, викладених у рішення від 11.03.2013р. про порушення трудових прав позивача та наявності підстав відповідно до вимог ч.3 ст.38 КЗпП України вимагати розірвання трудового договору за власним бажанням у визначений нею строк, не спростовує.

Оскаржене рішення суду першої інстанції в цій частині відповідає вимогам ст.ст. 213,214 ЦПК України.

Суд першої інстанції всебічно і повно з'ясував, обставини справи, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Судом постановлено в цій частині обґрунтоване рішення з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування немає.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, тому до уваги не приймаються.

Щодо доводів апеляційної скарги про розмір судового збору на користь держави, стягнутого з відповідача судом першої інстанції, колегія суддів визнає такими, що заслуховують на увагу.

Як вбачається із матеріалів справи з позовною заявою про стягнення з відповідача вихідної допомоги у розмірі 913,50 грн. ОСОБА_5 звернулась до суду 02.06.2015 р., тобто під час дії Закону України «Про судовий збір» у редакції від 12.02.2015 р. і ставка за подання позовної заяви майнового характеру складала б 243,60 грн. (1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати).

Таким чином розмір судового збору який підлягає стягненню з ФОП ОСОБА_3 на користь держави складає 243,60 грн.

Оскарженим рішенням з відповідача стягнуто судовий збір у розмірі 487,2грн.

Враховуючи, що апеляційна скарга в частині невірно стягнутої суми судового збору на користь держави підлягає задоволенню, то відповідно до ст. 88 ЦПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги пропорційно задоволенню підлягають відшкодуванню.

У зв'язку з наведеним колегія суддів на підставі ст.309 ЦПК України зменшує розмір судового збору, який підлягає стягненню на користь держави до 192грн.69коп. (243,60 - 50,91грн. ( частка відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги) і змінює в цій частині рішення суду першої інстанції.

Згідно з п.п. 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, яка діє з 03.09.2015 року) за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору складає 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Тобто за подання апеляційної скарги у даній справі відповідачу необхідно було сплатити 267,96 грн. За подання апеляційної скарги сплачено 535,92грн., зайво сплачена сума 267,96грн., тому відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про судовий збір» підлягає поверненню за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Що стосується доводів апеляційної скарги про відшкодуванню витрат на правову допомогу, апеляційний суд їх відхиляє, бо доводи апеляційної скарги в частині вирішення спору по суті відхилено. Окрім того, документів про фактичне понесення відповідачем витрат по оплаті послуг адвоката за підготовку апеляційної скарги та його участь в апеляційному провадженні взагалі не надано.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 вересня 2015 року в частинні стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 суми судового збору на користь держави змінити.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 192грн.69коп.

В інший частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: