Ухвала суду № 55043921, 12.01.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/44/15 Головуючий у 1 інстанції: Дзеньдзюра С.М.

Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Мікуш Ю.Р., Павлишина О.Ф.,

секретаря Бохонко Е.Р.,

з участю представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» на рішення Франківського районного суду м. Львова від 18 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» про визнання недійсним кредитного договору, -

встановила:

Позивач ОСОБА_3 в січні 2015 року звернувся в суд з позовом до відповідача ПАТ «Родовід Банк» про визнання недійсним кредитного договору № 41ЛЛК-00016.08.2 укладеного 19.06.2008 року.

В обґрунтування покликався на те, що під час укладення договору його фактично введено в оману, що полягало у приховуванні, обмеженні необхідної інформації, яка має істотне значення при подальшому виконанні договору, а точніше у відсутності інформації про сукупну вартість кредиту, інформації про можливість укладення договору в національній валюті, та те, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за договором несе споживач. Окрім цього, у договорі визначені заборонені чинним законодавством платежі, серед яких щомісячна плата за обслуговування кредиту.

Оскаржуваним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 18 серпня 2015 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним пункт 1.5.1. кредитного договору № 41.1 АК-00016.08.2 від 19.06.2008 року.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» 243,60 грн. судового збору в дохід держави.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішення суду оскаржив представник відповідача ПАТ «Родовід Банк» Дудко Т.Б., вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що при підписанні договору сторони підтвердили факт досягнення між собою згоди щодо усіх істотних умов.

Крім цього стверджує, що на виконання вимог ЗУ «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, Банк у письмовій формі повідомив позивача про всі умови кредитування.

Звертає увагу на те, що пунктом 1.5.1 спірного кредитного договору встановлено плату за обслуговування кредиту, яка не суперечить ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та по своїй суті є адміністративною послугою, а позивачем не надано жодних доказів, що плату за обслуговування кредиту відповідач сплачував на користь Банку.

Просить рішення Франківського районного суду м. Львова від 18 серпня 2015 рокускасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача ПАТ «Родовід Банк» будучи повідомленим належним чином про час та місце розгляду справи, про що свідчить телефонограма (а.с. 75), в судове засідання апеляційної інстанції не прибув, не повідомив суд про причину неявки.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з»явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача на заперечення доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні виходячи із наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

На підставі ст.ст. 11, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Задовольняючи частково позовні вимоги районний суд виходив з того, що пунк спірного договору щодо щомісячної плати за обслуговування кредиту не відповідає вимогам чинного законодавства, суперечить Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління НБУ від 10.05.2007р. № 168, а відтак визнав недійсним п. 1.5.1. кредитного договору № 41.1АК-00016.08.2 від 19.06.2008 року.

Оскільки апелянт не погоджується з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції лише в частині задоволених позовних вимог, апеляційним судом за правилами ст. 303 ЦПК України оскаржуване рішення в іншій частині не перевіряється.

Судом встановлено наступні юридично значимі факти та відповідні їм правовідносини.

19.06.2008 року між ВАТ «Родовід Банк», правонаступником, якого є ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальнику банк відкрив невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 25659,00 доларів CШA терміном по 19 червня 2015 року, із сплатою 7,7 процентів річних(а.с. 6-10).

Окрім цього, п. 1.5.1. передбачено щомісячну плату за обслуговування кредиту в розмірі 0,3% від суми виданого кредиту.

Судова колегія звертає увагу, що встановивши в кредитному договорі щомісячну плату за обслуговування кредиту, банком не зазначено які саме послуги за вказану плату надаються позичальнику.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

З урахуванням того, що за умовами спірного кредитного договору від 19 червня 2008 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, правовідносини між сторонами визначаються, в тому числі Законом України "Про захист прав споживачів".

Згідно із ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на належну якість продукції та обслуговування, а також на звернення до суду за захистом порушених прав.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Між тим, відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача, тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору).

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що умова договору про встановлення щомісячної плати за обслуговування кредиту в розмірі 0,3000% від суми виданого кредиту, не відповідає вимогам законодавства, а відтак суд підставно визнав недійсним пункт 1.5.1. спірного кредитного договору № 41.1 АК-00016.08.2 від 19.06.2008 року.

Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Будь яких інших належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, апелянтом не представлено.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 308, ст. 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» - відхилити.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 18 серпня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: Ю.Р. Мікуш

О.Ф. Павлишин