Рішення № 55038875, 11.01.2016, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/12518/15-ц

провадження № 2/753/583/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2016 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Цимбал І.К.

при секретарі - Корпусенко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: Головне управління юстиції у м. Києві, про визнання правочинів не дійсними, скасування реєстрації, витребування майна та визнання права власності -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась з позовом до відповідачів, де є третя особа про визнання правочинів не дійсними, скасування реєстрації, витребування майна та визнання права власності, посилаючись на те, що остання володіла транспортним засобом (та/або майно), який відповідач ОСОБА_3 підробивши довіреність від її імені відчужив відповідачу ОСОБА_4, який в свою чергу відчужив вказане майно ОСОБА_5 Враховуючи те, що належне позивачу майно вибуло з її володіння поза її волею, позивач просить визнати довіреність, яка стала підставою для відчуження майна недійсною, договір купівлі - продажу майна укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, витребувати майно у останнього власника ОСОБА_5, скасувати державну реєстрацію останнього на майно та визнати за позивачем право власності на вказане майно.

В судовому засіданні позивач та представник останньої позовні вимоги підтримала, просила задовольнити. Представник зазначила, що з урахуванням практики судів вищих інстанцій, позивач на час відчуження майна була одноособовим власником останнього, незважаючи на те, що в подальшому рішеннями судів було встановлено, що це майно має статус спільного часткового майна із ОСОБА_3, оскільки на час відчуження майна відповідного судового рішення ухвалено не було. Крім того, єдиним правильним способом захисту у даному випадку є пред'явлення віндикаційного позову про витребування майна в останнього власника, який є добросовісним набувачем і ця обставина не оспорюється, встановивши що правочини на підставі яких відбувалось відчуження майна є недійсними.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_7 в судове засідання повторно не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином про поважність причин неявки суд не повідомили та не просили розглядати справу у відсутність останніх, у зв'язку з чим суд вважає причини неявки зазначених відповідачів не поважними та вважає за можливе розглядати справу у відсутність останніх, проти чого не заперечували учасники процесу.

Відповідач ОСОБА_5 та представник останнього позовні вимоги не визнали та просили відмовити у задоволенні останніх, посилаючись на те, що ОСОБА_5 придбав майно на відповідних правових підставах, майно не перебувало у розшуку було придбано у володільця майна, який також придбав майно за відплатним договором, отже ОСОБА_5 діяв добросовісно і є добросовісним набувачем. На даний час у зв'язку із розслідуванням кримінального провадження щодо підробки спірного правочину довіреності на продаж майна, майно було вилучено у ОСОБА_5, отже на даний час останній майном не володіє, а отже таке майно в нього не може бути витребувано. Також представник зазначив, що вказане майно є спільним сумісним майном позивача та ОСОБА_3, а отже частки у вказаному майні є рівними, у зв'язку з чим підстав для витребування майна в цілому відсутні. Також представник ОСОБА_5 зазначив, що і за вказаних підстав вимога про визнання одноособово право власності на вказане майно за позивачем також необґрунтована з урахуванням обставини встановленої судовим рішенням щодо статусу майна. Крім того, представник ОСОБА_5 зазначив, що під час розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, про встановлення факту спільного проживання та поділ майна між позивачем та ОСОБА_3, позивач будучи апелянтом, відмовилась від вимог зустрічного позову щодо залишення у її власності спірного транспортного засобу та виділу у власність ОСОБА_3 іншого транспортного засобу і провадження в цій частині було закрито ухвалою апеляційного суду. Наразі позивач ставить питання про визнання за нею одноособово права власності, на спільне сумісне майно подружжя.

Представник позивача заперечуючи проти доводів представника ОСОБА_5 пояснила, що позивач не відмовлялась від свого права власності на майно, підстава для заяви про відмову від зустрічного позову була зумовлена тим, що було встановлено, що майно відсутнє, а тому на той час вирішувати питання щодо належності майна було недоцільно. Даний позов поданий з урахуванням нових обставин, спірний транспортний засіб розшукано, встановлено його теперішнього власника, незаконний спосіб відчуження майна, власником якого на час вчинення неправомірного відчуження була одноособово позивач, оскільки не було судового рішення де визначено статус майна як спільне сумісне. В разі якщо ОСОБА_8 бажає в подальшому поділити вказане майно, останній може звернутися з відповідним позовом до суду, проте спочатку спірний транспортний засіб підлягає поверненню законному володільцю.

Від третьої особи надійшов лист до суду про розгляд справи відповідно до вимог чинного законодавства.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, матеріали цивільних справ № 753/15217/14; провадження № 2/753/6078/14/; справа № 753/11897/13ц; провадження № 2/753/5733/13, суд вважає встановленими наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25.09.2014 року встановлено факт проживання позивача та ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з січня 2004 року по квітень 2013 рік /а.с. 33-38/, 13.11.2014 року було постановлено ухвалу Апеляційного суду м. Києва, про відмову позивача від апеляційної скарги, у зв'язку з чим вказане рішення суду першої інстанції у зазначеній частині набрало законної сили /Т ІІІ а.с. 64 справа № 753/15217/14; провадження № 2/753/6078/14/.

Вказаним рішенням суду першої інстанції встановлено, що за час спільного проживання позивача та ОСОБА_3 було придбано автомобіль марки «ХУНДАЙ ТУКСОН», д.н.з. НОМЕР_4 (далі - майно та/або спірне майно та/або транспортний засіб та/або спірний транспортний засіб/, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_5, який 19.07.2007 року був зареєстрований за позивачем /Т.ІІІ а.с. 27 справа № 753/15217/14; провадження № 2/753/6078/14/ і до 10.08.2014 року дати відчуження останнього, належав сторонам на праві спільної власності в рівних частинах з дати його придбання, а саме з 19.07.2007 року /Т.ІІІ а.с. 29 справа № 753/15217/14; провадження № 2/753/6078/14/.

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи наведене, суд вважає неспроможними доводи представника позивача щодо застосування правових висновків судів вищих інстанцій щодо часу з якого необхідно визначати правовий статус майна, а саме з часу набрання рішенням законної сили, оскільки у даному випадку час,з якого спірне майно отримало статус спільного сумісного встановлений судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Згідно відповіді з УДАІ в м. Києві, заяв про реєстрацію спірного транспортного засобу, довідок рахунків автомобіль марки «ХУНДАЙ ТУКСОН», д.н.з. НОМЕР_4, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_5 останній 10.08.2013 року було знято з реєстраційного обліку та зареєстровано на ОСОБА_4 відповідно було видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 та д.н.з. НОМЕР_2 /а.с. 53, 57, 60/.

14.08.2013 року спірний транспортний засіб було знято з реєстраційного обліку та зареєстровано за ОСОБА_5, видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 та д.н.з. НОМЕР_3 /а.с. 53, 59, 61/.

06.03.2013 року позивачем на ім'я ОСОБА_3 була видана довіреність, якою останнього уповноважено на розпорядження спірним транспортним засобом, з право зняття та постановки на облік /а.с. 65/. На підставі вказаної довіреності спірний автомобіль було знято з реєстраційного обліку та відчужено ОСОБА_4, який в подальшому відчужив останній ОСОБА_5 Вказана обставина в судовому засіданні учасниками процесу не оспорювалась.

Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою,п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 4 ст. 369 ЦК України, правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Згідно висновків експертів за результатами проведення судово - почеркознавчої експертизи встановлено, що позивач вище вказану довіреність ОСОБА_3 не видавала,

/а.с. 100 - 118/.

Враховуючи те, що волевиявлення позивача на вчинення одностороннього правочину у даному випадку місця не мало, довіреність від 06.03.2013 року посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сербіним М.Н. на бланку ВТІ 736787 підлягає визнанню не дійсною.

Враховуючи, що подальше відчуження спірного транспортного засобу відбулось на підставі не дійсного правочину, з урахуванням положень визначених ст. 216 ЦК України та

п. 10 ППВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Таким чином вимога про визнання договору купівлі - продажу спірного транспортного засобу, укладеного шляхом довідки - рахунку від 10.08.2013 року недійсним є необґрунтованою.

Що стосується вимог про скасування державної реєстрації права власності на спірний транспортний засіб за ОСОБА_5, витребування в останнього спірного транспортного засобу та визнання за позивачем права власності на спірний транспортний засіб, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні зазначених вимог, у зв'язку з наступним.

Як зазначено вище, судовим рішенням першої інстанції, яке набрало законної сили, вже було встановлено, що спірний транспортний засіб належить позивачу та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності в рівних частинах з 19.07.2007 року. Таким чином, підстави для визнання за позивачем одноособово права власності на спірний транспортний засіб є необґрунтованими.

Таким чином вбачається, що ОСОБА_3 недобросовісно розпорядився тільки 1/2 часткою у спільній сумісній власності, яка належала позивачу, унеправомірний спосіб, інша 1/2 частка спірного транспортного засобу належала ОСОБА_3 на праві власності на час відчуження останнього, що встановлено судовим рішенням.

Таким чином, вимоги про витребування майна у ОСОБА_5 в цілому є необґрунтованими.

Згідно ч. 2 ст. 183 ЦК України, неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Враховуючи те, що спірний транспортний засіб є річ неподільна вимоги про витребування майна не можуть бути задоволені і в частині.

Враховуючи, що даний транспортний засіб є спільним сумісним майном і з урахуванням положень ст. ст. 70, 74 СК України, ч. 2 ст. 370, ч. 2 ст. 372 ЦК України належав на праві власності позивачу та ОСОБА_3 в рівних частинах, поділений мж останніми не був, неправомірно був відчужений ОСОБА_3, чим позбавлено позивача права власності на свою частку у спірному майні, суд вважає, що вірним способом захисту свого порушеного права у даному випадку буде стягнення з ОСОБА_3 грошової компенсацію за частку у спільному майні, з урахуванням ч. 2 ст. 70 СК України.

Враховуючи наведені обставини, підстав для задоволення вимог про скасування за ОСОБА_5 державної рестрації на спірний транспортний засіб суд також не вбачає.

Оцінюючи належність, допустимість доказів окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 10, 60, 61, 79, 88, 208, 209, 212 - 218 ЦПК України, ст. ст. 70, 74 СК України, ч. 2 ст. 183,ч. 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ч. 4 ст. 369 ч. 2 ст. 370, ч. 2 ст. 372, ст. 388 ЦК України, п. 10 ППВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_5, третя особа: Головне управління юстиції у м. Києві,про визнання правочинів не дійсними, скасування реєстрації, витребування майна та визнання права власності задовольнити частково.

Визнати довіреність від 06.03.2013 року посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сербіним М.Н. на бланку ВТІ 736787 не дійсною.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3, проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь держави судові витрати в розмірі 243 грн. 60 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: