Рішення № 55035112, 11.01.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/9434/13-ц Головуючий у І інстанції Борець Є.О. Провадження № 22-ц/780/146/16 Доповідач у 2 інстанції Журба С. О.Категорія

РІШЕННЯ

Іменем України

11 січня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Сержанюка А.С., Суханової Є.М.,

за участю секретаря Говорун В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 вересня 2013 року у справі за позовом правонаступника публічного акціонерного товариства Банк «ТРАСТ» - товариства з обмеженою відповідальністю «Траст Фінанс» до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства Банк «ТРАСТ», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_4, про визнання договору недійсним,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2013 року ПАТ Банк «Траст»звернулося до суду з позовом, який мотивувало наступним: 09 липня 2008 року між ВАТ Банк «ТРАСТ» та відповідачем ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № S011.0003628, згідно умов якого банк надав останньому грошові кошти в розмірі 20 000 доларів США, а відповідач ОСОБА_3 зобов'язувався повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі. 09 липня 2008 року в забезпечення вищевказаного кредитного договору між банком та відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договори поруки № S011.0003628-G-1 та № S011.0003628-G-2. Прийняті на себе зобов'язання відповідачі належним чином не виконували, внаслідок чого за кредитом утворилась заборгованість перед банком, яка станом на 24 лютого 2011 року склала 47 209,52 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ 374 498 грн. 99 коп. Зважаючи на наведене, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість в розмірі 47 209, 52 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ 374 498 грн. 99 коп., з них: 135 693 грн. 12 коп. (еквівалент 17105,54 доларів США) - заборгованість за кредитом; 24119 грн. 61 коп. (еквівалент 3040,53 доларів США) - відсотки; 214686 грн. 27 коп. (еквівалент 27063,45 долара США) - пеня; а також стягнути з них понесені судові витрати.

ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив визнати недійсними кредитний договір та договори поруки від 09 липня 2008 року, посилаючись на те, що при укладенні договорів він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними внаслідок психічної хвороби.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 вересня 2013 року позов ПАТ Банк «Траст» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ПАТ Банк «Траст» заборгованість за кредитом в розмірі 135 693,12 грн., відсотки в розмірі 24 119,61 грн., пеню в розмірі 214 686,27 грн. та судові витрати в сумі 1820 грн. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповноту та неправильність встановлення обставин, що мають значення для вирішення справи, просили рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове, яким та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ПАТ Банк «Траст» відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити в повному обсязі. Обґрунтував скаргу тим, що судом незаконно відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог, не надано належної оцінки доказам по справі. Крім того вказує, що судом не були враховані наявні в матеріалах справи докази неможливості усвідомлення ним на час укладення кредитного договору значення своїх дій, які жодним чином не були спростовані чи обґрунтовано поставлені під сумнів.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне:

У відповідності до положень ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду наведеним вимогам не відповідає.

Задовольняючи первісний позов та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з факту невиконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором, тому вважав первісний позов обґрунтованим та доведеним належними доказами, тоді як відповідачем ОСОБА_3 навпаки не було надано доказів того, що на момент укладення кредитного договору він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними внаслідок психічної хвороби.

З наведеними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не може погодитися.

У відповідності до положень ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Відповідно до висновку Акту первинної комісійної амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 158ц від 03.11.2014 року, ОСОБА_3 під час підписання договору з банківською установою 09 липня 2008 року страждав на афективний розлад у вигляді важкого депресивного епізоду (МКХ-10, F32.2), який мав суттєвий вплив на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. При цьому експертизою чітко та недвозначно встановлюється, що ОСОБА_3 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент підписання договору з банківською установою 09 липня 2008 року.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй ухвалі по даній справі зазначив, що вищевказаний акт судово-психіатричної експертизи має бути оцінений судом лише в сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами по справі. Як вбачається з обставин справи, зокрема з медичної документації ОСОБА_3, а саме виписки з історії хвороби стаціонарного хворого № 2038 від 21.05.2007 року, він проходив лікування в КОСПММО в період з 21.05.2007 року по 22.08.2007 року. Психічно захворів в 1976 році. Починаючи з 1998 року приступи почастішали, гіпоманіакальні фази чергувались з депресивними. Ремісії короткі. Щорічно лікувався по 2-3 рази. В 2002 році встановлена інвалідність.

З виписки з історії хвороби стаціонарного хворого № 4714 на ім'я ОСОБА_3 вбачається, що останній проходив лікування в КОСПММО в період з 14.12.2007 року по 05.01.2008 року. Діагноз: біполярний афективний розлад, атипове протікання, з психопатоподібними змінами особистості.

З виписки з історії хвороби стаціонарного хворого № 3244 на ім'я ОСОБА_3 вбачається, що останній проходив лікування в КОСПММО в період з 18.08.2008р. по 08.09.2008р. Діагноз: біполярний афективний розлад, депресивна фаза.

Крім того, зроблені в ході первинної комісійної амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 03.11.2014 року висновки також узгоджуються з наданим до справи висновком спеціаліста Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України від 04.04.2014 року.

При розгляді справи колегією суддів апеляційного суду також береться до уваги й те, що факт часткового виконання боргових зобов'язань за спірним договором не може спростовувати висновки про неможливість відповідача усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент підписання кредитного договору. Як зазначено в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Оцінюючи обставини справи в їх сукупності, зважаючи на відповідність чіткого та недвозначного висновку судової експертизи про відсутність у відповідача через стан здоров'я можливості на час укладення договору усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними іншим обставинам справи, зокрема тривалим та регулярним періодам перебування відповідача як до укладення договору, так і після цього на лікуванні в медичних установах з приводу психічних розладів, факту встановлення йому у 2002 році інвалідності з цього приводу, узгодження з висновком спеціаліста Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, та враховуючи, що іншою стороною не було надано будь-яких доказів, які б спростовували або ставили під сумнів вищенаведені обставини, у суду відсутні обґрунтовані підстави для критичного відношення до зазначеної експертизи та неврахування її висновків при вирішенні справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що в ході розгляду справи знайшли своє підтвердження посилання зустрічного позову щодо неможливості ОСОБА_3 на час укладення кредитного договору усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. За таких умов наявні усі передбачені ч. 1 ст. 225 ЦК України підстави для визнання такого договору недійсним. В той же час, керуючись встановленим ст. 11 ЦПК України принципом диспозитивності судового розгляду, який полягає в тому, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, враховуючи, що відповідачем у зустрічному позові жодним чином не було обґрунтовано порядок застосування реституції, не заявлено, які дії мають бути вчинені для цього, в якій послідовності та в якому розмірі, жодною із сторін по справі не були подані до суду документи, необхідні для проведення розрахунків, зокрема щодо сплачених по договору сум та понесених витрат, суд позбавлений можливості вирішити питання реституції в цьому провадженні.

Не підлягають до задоволення й вимоги зустрічного позову ОСОБА_3 й щодо визнання недійсними укладених на забезпечення виконання основного зобов'язання договорів поруки. Так, чинне законодавство України, зокрема ст. 548 ЦК України, передбачає, що у разі визнання недійсним основного зобов'язання, правочини, що були укладені на його забезпечення, також можуть бути визнані недійсними. В той же час відповідно до положень ч. 3 ст. 215 ЦК України дійсність правочину може оспорити до суду лише його сторона або заінтересована особа (особа, чиї права та інтереси порушуються таким правочином). Аналогічна позиція міститься й в постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними". Вищевказані договори поруки були укладені банком не з ОСОБА_3, а з ОСОБА_5 та ОСОБА_3, які позовних вимог не заявляли. Таким чином для оскарження ОСОБА_3 спірних договорів, він мав би довести той факт, що вони стосуються його прав та обов'язків, однак в ході розгляду справи цього зроблено не було, жодного доказу з цього приводу не надавалося.

Ст. 10 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. Аналогічна норма міститься і в ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами.

Оскільки ОСОБА_3 не є стороною оспорюваних ним договорів поруки та не довів факт порушення цими договорами його прав та інтересів, підстави для задоволення зустрічного позову в цій частині відсутні.

Не підлягають до задоволення й позовні вимоги первісного позову, оскільки у відповідності до положень ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, відтак підстави для стягнення заборгованості за недійсним кредитним договором відсутні.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Вищевказані обставини та правові норми залишилися поза увагою суду першої інстанції, що потягло невірне вирішення справи. Таким чином колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на матеріалах справи та ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, відтак воно підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 вересня 2013 року скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позову правонаступника публічного акціонерного товариства Банк «ТРАСТ» - товариства з обмеженою відповідальністю «Траст Фінанс» до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити частково. Визнати недійсними з моменту укладення кредитний договір № S011.0003628 від 09 липня 2008 року, укладений між ВАТ БАНК «Траст» та ОСОБА_3 з усіма додатками. В решті вимог відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді: А.С. Сержанюк

Є.М. Суханова