Ухвала суду № 55034121, 12.01.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/1204/15-ц

Провадження № 22-ц/779/90/2016

Категорія

Головуючий у 1 інстанції 47

Суддя-доповідач Малєєв А.Ю.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого - Малєєва А.Ю.,

суддів: Девляшевського В.А., Меленко О.Є.,

секретаря Яковин М.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Завійської сільської ради на рішення Калуського міського суду Івано-Франківської області від 05 листопада 2015 року по справі за позовом Завійської сільської ради до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватне підприємство «ГеоУкрПроект», Управління Держземагенства у Калуському районі про усунення перешкод в користуванні дорогою, визнання недійсною технічної документації із землеустрою та державного акту на право власності на земельну ділянку, -

в с т а н о в и л а :

У березні 2015 року Завійська сільська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватне підприємство «ГеоУкрПроект», Управління Держземагенства у Калуському районі про усунення перешкод в користуванні дорогою, визнання недійсною технічної документації із землеустрою та державного акту на право власності на земельну ділянку. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на території села Завій є громадська дорога, яка веде від головної вулиці села (АДРЕСА_1) та слугує під'їзною дорогою до 8-ми квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 та земельної ділянки ОСОБА_3, а також будинковолодіння по АДРЕСА_1 належного відповідачу ОСОБА_2 Однак, відповідач ОСОБА_2 самовільно захопив частину згаданої під'їзної дороги встановивши на ній паркан, а відповідачка ОСОБА_3 шляхом обману приватизувала земельну ділянку, в склад якої ввійшла частина громадської дороги. Вважає, що такі протиправні дії по самовільному захопленню дороги загального користування, вчинені відповідачами, обмежують право територіальної громади с. Завій на вільне, безперешкодне користування громадською дорогою, тому сільська рада змушена з даним позовом звернутися до суду.

Рішенням Калуського міського суду Івано-Франківської області від 05 листопада 2015 року у задоволенні позову Завійської сільської ради відмовлено. Стягнуто з Завійської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області в користь ОСОБА_2 1000 грн за надання правової допомоги.

Завійська сільська рада в особі сільського голови ОСОБА_5 оскаржила вказане рішення в апеляційному порядку, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим. Апелянт вказує на існування двох доріг: дороги загального користування - АДРЕСА_1, а поряд з нею під'їзної дороги для користування заїздом та обслуговування будинку по АДРЕСА_1. Апелянт з посиланням на ст. 140, 144, 145 Конституції України, ч. 1 ст. 83, 39 Земельного кодексу України, а також ст. 1, 5, 16, 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зазначив, що Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, а Генеральні плани населених пунктів, затверджені до набрання чинності цим законом, є безстроковими. Генплан в с. Завій не змінювався з 1984 року, таким чином, він є єдиним документом, який регулює та визначає принципи розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту. Враховуючи вказане, на думку позивача, ОСОБА_2 самовільно захопив частину дороги загального користування, а ОСОБА_3 частину цієї дороги приватизувала.

Просить скасувати рішення Калуського міського суду Івано-Франківської області від 05 листопада 2015 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

У судовому засіданні апеляційного суду представники апелянта підтримали апеляцію, просили її задовольнити. Ствердили, що до 8-ми квартирного будинку і до будинковолодінь відповідачів ведуть дві окремі дороги - одна тільки для обслуговування будинку, а інша загальна, громадська. Частину громадської дороги приватизувала ОСОБА_3, а частину захопив ОСОБА_2, встановивши ворота і перешкоджаючи користуватись громадянам. Позивач не знав про порушення до осені 2014 року, коли звернулись із заявами жителі с. Завій.

Представник відповідача ОСОБА_2 апеляційну скаргу заперечив, просив відхилити з огляду на законність та обґрунтованість рішення суду.

ОСОБА_3, її представник, представники третіх осіб у судове засідання не з`явились, повідомлені належно.

Згідно матеріалів справи, на території села Завій є громадська дорога, яка веде від головної вулиці села (АДРЕСА_1) та слугує під'їзною дорогою до 8-ми квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 та земельної ділянки ОСОБА_3, а також будинковолодіння по АДРЕСА_1, належного відповідачу ОСОБА_2 відповідно до копії Листа № 36 від 30.07.2014 відділу містобудування та архітектури Калуської РДА (а.с. 76). Дана обставина встановлена також рішеннями Калуського міськрайонного суду від 24 грудня 2014 року та апеляційного суду Івано-Франківської області від 19.02.2015 (а.с. 48-53).

Відповідно до копії Листа № 06 від 23.02.2015 відділу містобудування та архітектури (а.с. 7) розмір громадської дороги, яка проходить від АДРЕСА_1 до 8-квартирного житлового будинку № 5 та до житлового будинку № 5а в генеральному плані чітко не зазначений (а.с. 7).

Згідно викопіювання з Генплану с. Завій (а.с. 8), листа відділу містобудування та архітектури (а.с. 71) та листа Калуської РДА (а.с. 72) для обслуговування 8-квартирного житлового будинку № 5 та житлового будинку № 5а передбачено одна дорога.

Відповідно до копії Акта від 03.03.2015, складеного комісією Завійської сільської ради постановлено зобов'язати відповідача ОСОБА_2 перенести межі наявної огорожі свого домоволодіння по АДРЕСА_1 на відстань згідно межі вказаної в документах (а.с. 15-16).

На а.с. 78-81 наявна фототаблиця із зображенням дороги.

На а.с. 25 міститься копія Державного акта Серії НОМЕР_1 від 27.10.2011 на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 у розмірі 0,1226 га відповідачки ОСОБА_3

Вищевказаний Акт був виданий на підставі рішення Завійської сільської ради від 21.06.2011 (а.с. 20).

Як вбачається із технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, то всі дозвільні документи перевірялись та посвідчувались уповноваженими державними органами, в тому числі і самою Завійською сільською радою (а.с. 17-24).

Згідно Акта від 20.03.2015 комісії Завійської сільської ради станом на день складання акта ОСОБА_2 зобов'язання щодо перенесення огорожі його домоволодіння у відповідності до меж, визначених у земельній документації не виконав (а.с. 26).

На а.с. 117-118 міститься геодезична зйомка земельної ділянки по АДРЕСА_1

На а.с. 123 міститься Заява ОСОБА_3 про застосування строку позовної давності.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що існує тільки одна громадська дорога і вона веде до будинків сторін. В установленому порядку ОСОБА_2 припис компетентного органу не виносився, ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності не притягався. ОСОБА_3 набула у власність землю відповідно до закону. Тому підстав визнавати недійсними правоустановлюючі документи ОСОБА_3 та зобов`язувати ОСОБА_2 усунути порушення права позивача, немає.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.

По-перше, з наданих у розпорядження суду графічних матеріалів та документів вбачається, що існує тільки одна громадська дорога, яка призначена для проїзду та обслуговування 8-ми квартирного житлового будинку, та будинковолодінь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.10). Існування ще однієї дороги доказами не підтверджено. Те, що до 8-ми квартирного будинку і до господарств ОСОБА_2 та ОСОБА_3 веде тільки одна громадська дорога зафіксовано також вказаними рішеннями судів та Технічною документацією з землеустрою (а.с. 17-25) і рішенням органу місцевого самоврядування від 21.06.2011. Тому суд першої інстанції, відповідно до приписів ст.ст. 57-65, 212 ЦПК України, мав всі підстави для такого висновку. Докази судом досліджено згідно з процесуальним порядком, а рішення відповідає дослідженим доказам.

По-друге, ОСОБА_3 набула право власності на землю відповідно до встановленого законом порядку з дотриманням необхідних умов і процедур. На момент приватизації спірної частини земельної ділянки жоден державний орган не мав заперечень ні щодо надання землі, ні щодо її розмірів, ні щодо меж: земельну ділянку ОСОБА_3 надано рішенням Завійської сільської ради від 21.06.2011, сільським головою ОСОБА_5 погоджено Кадастровий план і підписано Акт погодження меж та Державний Акт на право власності. Державний Акт видано на підставі рішення, яке не оскаржене і є чинним. Тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у визнанні недійсними правоустановлюючих документів на підставі не підтвердженого доказами припущення, що на тому місці була дорога.

Колегія суддів звертає увагу на те, що для такого висновку є всі підстави - саме ОСОБА_5, сільський голова, підписав рішення сільської ради про надання землі ОСОБА_3, яке не оскаржене, не скасоване і є чинним. ОСОБА_5 підписав і Акт погодження меж та інші документи. Тоді дороги не було, а тепер, як стверджує підписами та сама особа, дорога є, тільки доказів її існування немає.

По-третє, позовні вимоги до ОСОБА_2 обґрунтовано тим, що він самовільно захопив частину громадської дороги, встановивши на ній металеву огорожу на бетонному фундаменті.

За змістом ч. 1 ст. 376 ЦК України споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо збудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа тощо. Сам відповідач ОСОБА_2 категорично заперечує, що збудував паркан на громадській дорозі і не вважає його самочинним будівництвом.

Будинковолодіння відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, згідно графічних матеріалів справи, знаходяться по дорозі після 8-ми квартирного будинку. Дорога далі більше нікуди не веде. Даних, що саме на цій громадській дорозі ОСОБА_2 збудував споруди і чинить перешкоди для громадян, немає. Між тим, саме на цьому факті ґрунтуються позовні вимоги. Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами ст. 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» суди мають встановлювати, чи було видано особі, зокрема, припис про усунення норм ДБН. У матеріалах справи є Акт від 03.03.2015, складений комісією сільської ради, яким Матієва зобов`язано перенести в глиб подвір`я і надано термін для виконання до 20.03.2015 і Актом від 20.0-3.2015 констатовано, що ОСОБА_2 не виконав зобов`язання.

Положеннями ст. 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» встановлено, що до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель належить, зокрема вжиття відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам. Постановою КМУ від 10 вересня 2014 № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» ліквідовано Державну інспекцію сільського господарства України з передачею контролюючих функцій у сфері державного контролю за використанням та охороною земель Державній екологічній інспекції України. У випадку порушень земельного законодавства, відповідно до норм ст. 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державним інспектором виносяться обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства. У даній справі цього зроблено не було, факт порушень компетентним адміністративним органом не зафіксовано, а тому висновок суду про недоведеність позовних вимог до ОСОБА_2 відповідає матеріалам справи і закону.

Колегія суддів знаходить, що за умов, коли достовірних даних про статус землі, на якій збудовано споруду відповідачем ОСОБА_2 (частина громадської дороги за твердженням позивача), немає, суд правомірно відмовив у цій вимозі, оскільки доказів про перешкоди у реалізації правомочностей власника позивача чи інших осіб у даному випадку не здобуто, а статус спірної земельної ділянки, на якій є споруда ОСОБА_2, не визначено.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. За наведених обставин апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст. ст. 209, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Завійської сільської ради - відхилити.

Рішення Калуського міського суду Івано-Франківської області від 05 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий А.Ю. Малєєв

Судді: В.А. Девляшевський

О.Є. Меленко