Рішення № 55033090, 13.01.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №287/217/13-ц Головуючий у 1-й інст. Стратович О. В.

Категорія 27 Доповідач Шевчук А. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Шевчук А.М.,

суддів: Заполовського В.Й., Талько О.Б.,

з участю секретаря судового засідання: Гарбузюк Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»

на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 11 листопада 2015 року,-

в с т а н о в и л а:

У квітні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (надалі - ПАТ КБ «ПриватБанк» або банк) звернулося до суду з позовом. Остаточно просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість у сумі 69 307,16 грн. за кредитним договором від 12 березня 2008 року № К2XRF804910069, яка складається із: заборгованості за кредитом - 9 558 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом - 503,59 грн., заборгованості за щомісячною комісією - 4 817,19 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов'язання - 50 651,85 грн., штрафу (фіксованої частини) - 500 грн., штрафу (процентної складової) - 3 276, 53 грн. В обґрунтування позову посилається на те, що між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 12 березня 2008 року укладено кредитний договір №К2XRF804910069, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 9558 грн., зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 0,42% на місяць, на суму залишку заборгованості за кредитом, та щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 229,39 грн., з кінцевим терміном повернення - 12 березня 2010 року. Банк свої зобов'язання за договором виконав. ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Спадщину після його смерті прийняла мати покійного - ОСОБА_1. Однак, протилежна сторона кредит не повернула, проценти за користування кредитом та щомісячну комісію за надання фінансового інструменту не сплатила, внаслідок чого утворилася заборгованість.

Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 11 листопада 2015 року в задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором та судового збору відмовлено у зв'язку з спливом позовної давності.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, банк подав апеляційну скаргу. Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. Вважає, що рішення ухвалене судом з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд, відмовляючи в позові, послався на пропуск строку позовної давності, але при цьому не взяв до уваги умови договору, відповідно до яких строк позовної давності складає п'ять років. Так, строк позовної давності розпочав перебіг 12 березня 2010 року та, на думку банку, мав сплинути лише 12 березня 2015 року, а позивач звернувся до суду 17 березня 2013 року, тобто в межах строку позовної давності. При цьому посилається на правову позицію, висловлену Верховним Судом України в постанові від 24 вересня 2014 року в справі №6-144цс14.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що 12 березня 2008 року ОСОБА_2 звернувся до Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», правонаступником якого є позивач, із заявою №К2XRF804910069, на підставі якої він отримав кредит у розмірі 9 558 грн. на придбання товару зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 0,42% на місяць, на суму залишку заборгованості за кредитом, та щомісячної винагороди на надання фінансового інструменту у розмірі 229,39 грн., з кінцевим терміном повернення - 12 березня 2010 року (а.с.145 т.1).

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.45 т.1). Спадщину після смерті останнього прийняла за законом його мати - ОСОБА_1 (а.с.51 т.1).

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого банком, заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 склала 69 307 грн.16 коп., у тому числі: 9 558 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 503 грн. 59 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 4 817 грн. 19 коп. - заборгованість за щомісячною комісією за надання фінансового інструмента, 50 651 грн. 85 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 3 276 грн. 53 коп. - штраф (процентна складова) ( а.с.74-75 т.1).

В обґрунтування своїх вимог банк посилається на те, що у заяві позичальника прописано, що кредитний договір складає: заява позичальника, Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та Тарифи.

На момент укладення договору діяли Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) (надалі - Умови) у редакції, затвердженій наказом ЗАТ КБ «ПриватБанк» від 13 вересня 2007 року №СП-2007-299 (а.с.216-220 т.1).

Так, зміст пункту 5.5 вищевказаних Умов передбачає, що термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, процентів, щомісячної комісії, неустойки (пені та штрафу) встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

Заява про застосування строку позовної давності подана представником відповідача до суду першої інстанції 15 січня 2015 року (а.с.173 т.1).

Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 11 лютого 2015 року при розгляді справи №6-240цс14, яка є обов'язковою для судів в силу приписів ст.360-7 ЦПК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Окрім цього частиною першої статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суди апеляційної й касаційної інстанції, погоджуючись з доводами позивача щодо застосування п'ятирічного строку позовної давності, не звернули увагу на те, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписанні сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення строку позовної давності, ці умови не є складовою частиною, укладеного між сторонами договору, відповідачем вони не підписувалися.

Оскільки Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), затверджені позивачем 13 вересня 2007 року, позичальником не підписувалися, то позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що при укладенні договору сторони у письмовій формі домовилися про збільшення трирічного загального строку позовної давності до п'яти років, а тому не можна вважати, що позовна давність, встановлена законом, збільшена.

Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки: штрафу, пені).

Окрім того, відповідно до ч.1 ст.338 ЦПК України при новому розгляді справи суд першої інстанції врахував висновки і мотиви, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 липня 2015 року, відносно помилковості висновків судів про те, що у даній справі позовна давність не спливла (а.с.16-17 т.2).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив, що строк для звернення з даним позовом пропущено без поважних причин та обґрунтовано відмовив у позові з цих підстав, оскільки про застосування позовної давності заявлено представником відповідача до ухвалення судом першої інстанції рішення у справі.

Однак, у мотивувальній частині свого рішення суд першої інстанції помилився щодо початку перебігу строку позовної давності та відповідно закінчення його перебігу.

Так, суд вважав, що якщо відповідно до розрахунку розміру заборгованості станом на 28 грудня 2009 року сальдо поточної заборгованості за кредитом дорівнює нулю, то перебіг трирічного строку позовної давності розпочався з цієї дати, тобто з 28 грудня 2009 року, а останнім днем звернення до суду було 28 грудня 2012 року (закінчення перебігу строку позовної давності, який не зупинявся та не переривався).

Колегія суддів не може погодитися з такими мотивами з наступних підстав.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Так, перебіг позовної давності почався 12 березня 2010 року, оскільки з цього дня позивач міг довідатися про порушення його права (кінцевий термін повернення кредиту).

У матеріалах справи відсутні докази зупинення або переривання перебігу строку позовної давності.

Таким чином, перебіг строку позовної давності закінчився 12 березня 2013 року (12 березня 2010 року + 3 роки = 12 березня 2013 року), тобто останнім днем звернення до суду було 12 березня 2013 року.

Попри те, відповідно до ч.6 ст.70 ЦПК України за захистом порушеного права позивач звернувся до суду 12 квітня 2013 року, про що свідчить штемпель на конверті - здача позовної заяви на пошту (а.с.21 т.1), тобто після закінчення перебігу строку позовної давності.

За таких обставин, позивач пропустив строк звернення до суду за захистом порушеного права. Доказів, які б обґрунтовували поважність причин пропущення позовної давності, суду не надано.

Доводи апеляційної скарги повністю спростовуються вищевикладеним та додаткового правового обґрунтування не потребують. Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду зауважує, що відступає при розгляді даної справи від правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 24 вересня 2014 року в справі №6-144цс14 та на яку посилається у апеляційній скарзі позивач, оскільки застосовує більш пізню правову позицію з цього питання, яка висловлена Верховним Судом України 11 лютого 2015 року по справі №6-240цс14.

Відповідно до ст.309 ЦПК України у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції, виключаючи з його мотивувальної частини висновок про початок перебігу строку позовної давності з 28 грудня 2009 року та закінчення перебігу строку позовної давності - 28 грудня 2012 року, оскільки строк позовної давності почав перебіг - 12 березня 2010 року, а його перебіг закінчився - 12 березня 2013 року.

Судовий збір - це передбачені законом витрати (грошові кошти), понесені у зв'язку з розглядом справи. За своєю суттю він не є позовною вимогою та розподіляється судом за наслідками вирішення (розгляду) справи, а тому у його відшкодуванні не може бути відмовлено за пропуском строку позовної давності, а при розподілі судового збору приймається до уваги те, на користь якої сторони ухвалено рішення у справі. За таких обставин, колегія суддів виключає з резолютивної частини рішення суду слова: «та судового збору».

У решті рішення залишається без змін.

Керуючись ст.ст.209,303,304,307,309,313-314,316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Олевського районного суду Житомирської області від 11 листопада 2015 року змінити.

Виключити з мотивувальної частини рішення висновок суду про початок перебігу строку позовної давності з 28 грудня 2009 року та про його закінчення - 28 грудня 2012 року.

Вважати початком перебігу строку позовної давності - 12 березня 2010 року та його закінченням - 12 березня 2013 року.

Виключити з резолютивної частини рішення суду слова: «та судового збору».

У решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Судді: