Рішення № 55026989, 13.01.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2016р. Справа№ 914/3781/15

За позовом: Приватного акціонерного товариства «ДХЛ Інтернешнл Україна», м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ютранс», м. Львів

про стягнення 54 600 грн. 00 коп.

Суддя Мазовіта А.Б.

Секретар Юрків М.Г.

Представники:

від позивача: не зявився;

від відповідача: не зявився

Приватне акціонерне товариство «ДХЛ Інтернешнл Україна», м. Київ звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ютранс», м. Львів про стягнення 54 600 грн. 00 коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 04.11.2015 р. призначив розгляд справи на 23.11.2015 р. Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалах суду, в судових засіданнях оголошувалась перерва. За клопотанням представника сторони строк вирішення спору було продовжено на 15 днів до 19.01.2016 р.

Представникам розяснено права та обовязки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 20.04.2012 р. між позивачем та відповідачем був укладений договір перевезення, предметом якого було зобовязання відповідача здійснити перевезення вантажів автомобільним транспортом. Згідно заявки про перевезення відповідач зобовязувався доставити вантаж (заморожена курятина) за маршрутом м. Ладижин (Україна) Вадо-Лігуре (Італія) транспортним засобом, який підтримує температурний режим -18 градусів Цельсія. Зазначений вантаж мав бути доставлений вантажоодержувачу 30.06.2015 р. Відповідачем було виставлено рахунок на оплату послуг з перевезення вантажу на суму 54 600 грн. 00 коп., яку відповідач перерахував 26.06.2015 р. Проте, відповідачем вантаж вантажуодержувачу не було доставлено. На вимогу позивача кошти у розмірі 54 600 грн. 00 коп. відповідачем не повернуті. У звязку з цим, позивач просив суд стягнути з відповідача кошти у розмірі 54 600 грн. 00 коп. та судові витрати.

В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїх запереченнях зазначив, що відповідач на виконання умов договору та заявки на перевезення подав автомобіль під завантаження у справному стані. 30.06.2015 р. транспортний засіб із вантажем перетнув митний кордон України, проте, у пропуску на територію країн Європейського Союзу було відмовлено з мотивів недотримання температурного режиму. Відповідно до вказівок експедитора, вантаж було доставлено 10.07.2015 р. до Філії «Переробний комплекс» ТзОВ «Вінницька птахофабрика», що підтверджується відміткою про одержання вантажу на ТТН (CMR). Таким чином, відповідач виконав перевезення, а здійснена позивачем оплата в сумі 54 600 грн. 00 коп. є платою за надані перевізником послуги з перевезення. Також позивач у строки, визначені Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, не звертався до відповідача із відповідними заявами.

Відповідно до ст. 6 ОСОБА_1 Комісії (ЄС) №543/2008 від 16.06.2006 р., температура замороженого мяса домашньої птиці повинна бути стабільною та дотримуватися в усіх точках продукту при -12 градусів Цельсія або менше. Короткочасне підвищення температури не має перевищувати 3 градусів Цельсія. Відповідачем було забезпечено температурний режим від -9,5 градусів Цельсія до -11,5 градусів Цельсія, що було достатнім для пропуску товару на територію країн Європейського Союзу. Вантаж перебував у рефрижераторі 15 діб з моменту завантаження, протягом яких водій був змушений підтримувати необхідну температуру, під час розвантаження температура становила -11,2 градусів Цельсія. Затримка на митниці, а в результаті неможливість доставки вантажу належному вантажоодержувачу виникла з вини експедитора, який мав забезпечити проходження товарів через митний кордон, подати попереднє повідомлення про намір ввезення товарів, яке б значно пришвидшило процедуру перетину кордону. Крім того, перевізником були понесені витрати на загальну суму 54 121 грн. 55 коп., зокрема на паливо 39 450 грн. 95 коп., відрядження водія 9 745 грн. 00 коп., митні збори 4 625 грн. 60 коп.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

12 квітня 2012 р. між Приватним акціонерним товариством «ДХЛ Інтернешнл Україна» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ютранс» (експедитор) укладено договір перевезення (автомобільних перевезень вантажів) №2004-Т.

Відповідно до п. 1.1. договору, даний договір регулює порядок взаємовідносин сторін при виконанні перевізником доручень експедитора з виконання автомобільних перевезень вантажів у міжнародному та (або) регіональному сполученні (під регіоном у рамках даного договору приймається територія України).

Згідно п. 1.2. договору сторони домовилися, що у разі, якщо експедитор укладе договір з замовником про організацію перевезення вантажу і прийме рішення про залучення перевізника для виконання перевезення вантажу, сторони будуть заключати між собою договори у формі заявок, які є невідємною частиною даного договору.

25 червня 2015 р. сторонами було укладено заявку на перевезення вантажу автомобільним транспортом №IEV-EF-0006465.

Відповідно до умов вказаної заявки відповідач зобовязався виконати перевезення вантажу (заморожена курятина) за маршрутом: м. Ладижин, Вінницька обл. (завантаження) м. Гайсин (замитнення) ОСОБА_2, Італія (розвантаження).

Дата подачі автомобіля під завантаження 26.06.2015 р., термін доставки 30.06.2015 р., вантажоодержувач WWS Trading OU.

Додатковими умовами перевезення також встановлено температурний режим -18 градусів Цельсія. Даний режим також вказаний у CMR №052386, яка була оформлена на це перевезення.

Вартість перевезення становить 2 300 євро, розрахунки проводяться по наданню оригіналів документів (рахунок, акт виконаних робіт 2 екземпляра, податкова накладна, CMR з печаткою перевізника, реєстраційні документи).

Згідно рахунку №СФ-0000092 від 25.06.2015 р. позивач здійснив оплату за перевезення в розмірі 54 600 грн. 00 коп., що підтверджується платіжними дорученнями №2975 від 26.06.2015 р.

Як вбачається з CMR №052386 вантаж у строк 30.06.2015 р. до пункту розвантаження ОСОБА_2, Італія, не був доставлений, вантажоодержувачу - WWS Trading OU не був виданий, лише 10.07.2015 р. вказаний вантаж було доставлено та видано Філії «Переробний комплекс» ТзОВ «Вінницька птахофабрика», м. Ладижин.

У звязку з тим, що вантаж не було доставлено вантажоодержувачу, позивач 06.10.2015 р. звернувся до відповідача із листом про повернення суми попередньої оплати у розмірі 54 600 грн. 00 коп. Відповідачем вказана вимога залишена без розгляду та задоволення.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовязань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобовязується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобовязується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 ЦК України).

Згідно ч. 5 ст. 626 ЦК України договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Частиною 3 ст. 909 ЦК України передбачено, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Статтею 313 ГК України передбачено, що перевізник зобовязаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 919 ЦК України перевізник зобовязаний доставити вантаж, до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Як зазначалося вище, відповідач згідно узгоджених умов перевезення зобовязувався виконати перевезення вантажу (заморожена курятина) з температурним режимом -18 градусів Цельсія за маршрутом: м. Ладижин, Вінницька обл. ОСОБА_2, Італія, та видати вантаж 30.06.2015 р. вантажоодержувачу WWS Trading OU.

Під час перетину угорського прикордонного, митного переходу, вантаж було досліджено Головним відділом з безпеки харчових та сільськогосподарських продуктів при ОСОБА_3 Сабольч-Сотмар-Берег (Угорщина). За результатами вказаного дослідження, внаслідок недотримання температурного режиму, вказаного у супровідних документах та упакуванні (-18 градусів Цельсія), недодержання п. 2 ст. 6 Указу 543/2008ЕК Комітету (про виконавчі правила ОСОБА_1 1234/2007/ЕК відносно маркетингових стандартів курячих товарів) за результатами замірів температура становила -4,9, -4,6, -5,5 і -6,7 градусів Цельсія при необхідних -12 градусах Цельсія з можливим коливаннями до 3 градусів, в митному оформленні вантажу було відмовлено. У звязку з цим, було винесено рішення про вивезення вантажу з території митного посту не пізніше 30 червня 2015 року.

10.07.2015 р. вантаж було доставлено та видано Філії «Переробний комплекс» ТзОВ «Вінницька птахофабрика», м. Ладижин (місце завантаження).

З наведеного вбачається, що вантаж до пункту розвантаження (ОСОБА_2, Італія) в узгоджений сторонами строк перевізником не було доставлено, належному вантажоодержувачу (WWS Trading OU) вантаж не видано.

Статтею 313 ГК України передбачено, що перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини.

Як зазначалося вище, сторонами в заявці на перевезення вантажу та CMR №052386 було узгоджено температурний режим перевезення вантажу -18 градусів Цельсія. Як встановлено компетентним органом під час митного оформлення в пункті пропуску через митний кордон, вантаж не відповідав температурним умовам зберігання, у звязку з чим вантаж було повернуто вантажовідправнику.

Відповідно до ст. 14 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 р., якщо з будь-яких причин виконання договору на встановлених вантажною накладною умовах є чи стає неможливим до прибуття вантажу до передбаченого для його доставки місця, перевізник запитує інструкції в особи, яка має право розпоряджатися вантажем.

Крім того, відповідно до ст. 16 Конвенції перевізник має право на відшкодування витрат, викладених запитом про надання інструкцій чи виконанням таких інструкцій, якщо такі витрати не є наслідком його власних дій або недогляду.

Згідно ч. 2, 3 ст. 17 Конвенції перевізник звільняється від відповідальності, якщо затримка його доставки сталися внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути, проте перевізник не звільняється від відповідальності з причин несправності транспортного засобу, яким він користувався для виконання перевезення, або з причин дій або недогляду особи, у якої був найнятий транспортний засіб, або агентів і службовців останньої.

Відповідно до п. 5 ст. 18 Конвенції якщо перевезення виконується транспортними засобами, спеціально обладнаними так, щоб вантаж не підпадав під вплив тепла, холоду, змін температури чи вологості повітря, перевізник не може посилатися на підпункт d) пункту 4 статті 17, якщо тільки він не доведе, що всі заходи стосовно вибору, обслуговування і використання вищезгаданого обладнання, яких він був зобовязаний вжити з урахуванням обставин, були ним вжиті, і що він дотримувався будь-яких наданих йому спеціальних інструкцій.

З наведеного випливає, що відповідач повинен довести, що температурний режим транспортування не був порушений, а інструкції, що надавалися відправником не були наслідком дій самого відповідача.

Як вбачається з листа ТзОВ «ОСОБА_4 Україна» від 11.07.2015 р., в результаті огляду холодильно-опалювальної установки SL 200 30 №0705RW6547 причіпа, в якому здійснювалося перевезення вантажу, виявлено відсутність незалежного реєстратора температури DAS (записуючий пристрій, який передбачений заводом-виробником).

Позивачем долучено до матеріалів справи листок Контролю відвантажуваної продукції від 26.06.2015 р., в якому зазначено, що вантаж завантажувався до транспортного засобу перевізника із температурою, не меншою -18 градусів Цельсія. Вказаний документ підписаний водієм ОСОБА_5

Відповідачем не подано належних та допустимих доказів додержання температурного режиму транспортування вантажу, а отже не доведено відсутності вини перевізника.

Таким чином, перевезення вантажу у відповідності до узгодженої сторонами заявки на перевезення вантажу №IEV-EF-0006465 від 25.06.2015 р. та договору перевезення №2004-Т від 12.04.2012 р. не відбулося, оскільки вантаж було повернуто вантажовідправникові. Доказів внесення змін в умови перевезення, узгоджені у заявці №IEV-EF-0006465 від 25.06.2015 р., сторонами не надано, в судових засідання про внесення змін сторонами не заявлялось.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Як випливає з п. 3.2. договору, оплата вартості послуг з перевезення відбувається після отримання експедитором документів, які підтверджують факт виконання перевезення (оригінал рахунку-фактури, оригінал CMR по відповідній заявці з відміткою вантажоодержувача про прийомку вантажу, та оригінали інших документів, що підтверджують узгоджені з експедитором додаткові витрати перевізника, які він поніс в інтересах експедитора з метою виконання даного договору, акт виконаних робіт у двох екземплярах, підписаний із боку перевізника та податкові накладні). Вказані документи мають бути надані не пізніше 14 днів після виконання вантажоперевезення.

Відповідачем не надано доказів надіслання (передання) позивачу документів у відповідності до вимог п. 3.2. договору.

Відповідно до положень ст. 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. У звязку з тим, що не було здійснено перевезення, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Витрати відповідача, здійснені ним під час перевезення вантажу не беруться до уваги, оскільки про них не було заявлено в належній процесуальній формі, не було надано документально підтверджених витрат у звязку з виконанням інструкцій позивача.

Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим субєктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобовязання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобовязання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди, її розмір; причинного звязку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Таким чином, доведенню у звязку з можливим відшкодуванням збитків підлягають факт невиконання/неналежного виконання договірних відносин позивачем, розмір збитків відповідача, причинно-наслідковий звязок між протиправною поведінкою позивача та збитками (витратами) відповідача. З наведеного випливає, що відповідач не вправі, якщо це не передбачено умовами договору, здійснювати будь-яке утримання з отриманих ним коштів з власної ініціативи, в односторонньому порядку.

Слід також зазначити, що відповідач не позбавлений права звернутися до вантажовідправника, позивача із позовом про відшкодування заподіяних йому збитків.

З огляду на вищевикладене, позов підтверджений належними та допустимими доказами та підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які повязані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, повязаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, повязаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, повязані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обовязковою.

Судом було визнано явку представника позивача обовязковою. Представник позивача на підтвердження витрат на суму 1 180 грн. 47 коп., повязаних із явкою в судове засідання, представив копії проїзних документів.

Оскільки спір виник з вини відповідача, то судові витрати (судовий збір та витрати, повязані із явкою представника в судове засідання) по розгляду справи необхідно покласти на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 570, 599, 610, 611, 612, 615, 625, 626, 909 ЦК України, ст. 193, 313 ГК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ютранс», АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код 37741438) на користь Приватного акціонерного товариства «ДХЛ Інтернешнл Україна», м. Київ, вул. І.Мазепи, 11-Б (ідентифікаційний код 22925230) кошти в розмірі 54 600 грн. 00 коп., 2 398 грн. 47 коп. судових витрат.

3.Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

В судовому засіданні 13.01.2016 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 16.01.2016 р.

Суддя Мазовіта А.Б.