Рішення № 55026685, 25.12.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/6025/15 Головуючий 1-інст. - Шарко О.П. Справа № 645/3438/15-ц Доповідач - Зазулинська Т.П.

Категорія: стягнення заробітної

плати та ін.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - ЗАЗУЛИНСЬКОЇ Т.П.

суддів - КРУГОВОЇ С.С.

- МІНЕНКОВОЇ Н.О.

секретарів - Пруднікової О.В., Красношапка К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 14 липня 2015 року та додаткове рішення цього ж суду від 17 серпня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні та моральної шкоди,-.

в с т а н о в и л а :

У квітні 2015 року позивач звернулась до Фрунзенського районного суду міста Харкова з позовом до ФОП ОСОБА_3, в якому, з урахуванням уточнень, просила стягнути заборгованість по заробітній платі за період з 01.06.2014 року по 28 лютого 2015 року у розмірі 10971 грн., середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 21 березня 2015 року по день ухвалення рішення, а також моральну шкоду у розмірі 10962 грн.

В обґрунтування позову посилалась на те, що відповідно до трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, укладеного сторонами 01 червня 2014 року, вона з 01 червня 2014 року по 20 березня 2015 року, працювала реалізатором продовольчих товарів у ФОП ОСОБА_3 За час роботи позивач дотримувалась усіх передбачених трудовим договором умов і сумлінно виконувала покладені на неї обов'язки. До дисциплінарної відповідальності за порушення умов трудового договору від 01 червня 2014 року або положень КЗпП України за час роботи не притягувалась. 20 березня 2015 року її було звільнено з роботи за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. За час роботи передбачена вищевказаним трудовим договором заробітна плата у розмірі 1219 грн. на місяць позивачу не виплачувалася. При звільненні позивача з роботи відповідач не здійснив з нею остаточного розрахунку по заробітній платі, виплатила заробітну плату-лише за роботу у березні 2015 року, лікарняні і компенсацію за щорічну відпустку в загальному розмірі 1474 грн. 23 коп. Заборгованість по заробітній платі за період роботи позивача з 01 червня 2014 року по 28 лютого 2015 року в загальному розмірі 10971 грн. виплачена не була. Також позивач просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку. Зазначала, що з вини відповідача їй була заподіяна і моральна шкода, яка виявилася у тому, що позивач змушена була звільнитися, оскільки протягом майже десяти місяців не утримувала заробітної плати, вона має на утриманні хвору дитину, яка потребує лікування, внаслідок тривалої невиплати заробітної плати і затримки остаточного розрахунку при звільненні, була позбавлена можливості його здійснювати, дуже страждала з цього приводу і хвилювалася стосовно небезпеки різкого погіршення стану здоров'я дитини. Внаслідок протиправних дій відповідача, позивач фактично була позбавлена джерела існування, внаслідок чого її сім'я опинилася у дуже скрутному матеріальному стані, розмір відшкодування моральної шкоди позивач визначила у розмірі мінімальної заробітної плати за кожен місяць затримки виплати заробітної плати, починаючи з 1 липня 2014 року і до теперішнього часу, що становить 10962 грн.

Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 14 липня 2015 року стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період з 01.06.2014 року по 28 лютого 2015 року , середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні в розмірі 15847,00 грн.; 500,00 грн , - в рахунок відшкодування моральної шкоди, а на користь держави судовий збір у розмірі 243,60 грн.

Додатковим рішенням цього ж суду від 17 серпня 2015 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави 243,60 грн. судового збору.

В апеляційних скаргах відповідач просить скасувати вказані рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в позові до неї відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги на рішення від 14.07.2015 року посилається на те, що воно прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, а також на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи та наявним у справі доказам.

Зазначає, що пояснення свідка ОСОБА_5 стосовно факту невиплати заробітної плати, які суд першої інстанції визнав належним доказом відсутності факту кінцевого розрахунку із позивачем, насправді належними доказами не є, так як не містять жодної інформації з приводу обставини, на підтвердження яких вони зазначені у рішенні суду, натомість вони грунтуються виключно на припущеннях, роздумах щодо матеріального становища родини позивача, та не свідчать про конкретні юридичні факти.

Вказує, що всупереч ч. 1 ст. 179 ЦПК України в основу судового рішення покладені пояснення та свідчення зацікавленої сторони, які у ході судового розгляду не тільки не знайшли більше ніякого підтвердження, а й були спростовані свідченнями осіб, яка не має юридичної зацікавленості у результатах справи.

Звертає увагу на те, що судом необґрунтовано відхилено докази, які мають суттєве значення для справи.У рішенні суду неповно зазначені обставини стосовно виплати позивачу заробітної плати, які підтверджуються свідченнями ОСОБА_6, яка у судовому засіданні свідчила, що саме від неї її підлегла ОСОБА_4 особисто в руки отримувала заробітну плату протягом всього терміну роботи 1 раз на тиждень і позивач ніколи не мала заборгованості.

Наголошує, що факт невиплати заробітної плати є лише безпідставним твердженням позивача і жодними доказами не підтверджується: позивач не надала суду письмових, або якихось інших доказів звернення нею до відповідача з приводу заборгованості з заробітної плати, або із вимогою видати розрахунок заробітної плати; не надала доказів на підтвердження розмірів заробітної плати стосовно основної суми заборгованості.

Також зазначає, що твердження позивача стосовно невиплати їй заробітної спростовується письмовими доказами у справі щодо проведення такого розрахунку у повному обсязі (розрахунковий лист про виплату заробітної плати 20.03.2015року) та підтверджуються показами свідка ОСОБА_6, до посадових обов'язків якої входить виплата заробітної плати і яка підтверджує, що саме цю заробітну плату особисто виплачувала.

Вважає, що позивач не довела ані фактів спричинення моральної шкоди та вини відповідача у спричиненні такої шкоди.

Додаткове рішення відповідач просить скасувати, зазначуючи, що суд першої інстанції при його ухваленні порушив ч. 1 ст. 220 ЦПК України, невірно застосував п. 2 ч. 1 ст. 220 ЦПК України та взагалі не мав законодавчих підстав для прийняття додаткового рішення.

Заслухавши доповідь судді; пояснення осіб, які беруть участь у спрапві, показання свідків; перевіривши доводи апеляційних скарг і матеріали справи колегія суддів доходить висновку про те, що скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Статтями 10,60 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Судовим розглядом встановлено, що 01 червня 2014 року позивачем та відповідачем було укладено трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, який належним чином був зареєстрований в Харківському міському центрі зайнятості, Відповідно до умов договору ОСОБА_4 зобов'язана виконувати роботу продавця вагового товару, відповідач зобов'язувалася оплачувати працю робітника у розмірі 1219 гривень.

20 березня 2015 року ОСОБА_4 на підставі ст. 38 КзпП було звільнено за власним бажанням, що підтверджується зазначеним трудовим договором та копією трудової книжки позивача серія НОМЕР_1.

Вирішуючи спір ,суд першої інстанції вважав доведеним, що при звільненні позивача з роботи відповідач не здійснив з нею остаточного розрахунку по заробітній платі, внаслідок чого заборгованість по заробітній платі за період роботи позивача з 01 червня 2014 року по 28 лютого 2015 року в загальному розмірі 10971 грн. виплачена не була. Відповідач виплатила заробітну плату лише за роботу у березні 2015 року, лікарняні і компенсацію за щорічну відпустку в загальному розмірі 1474 грн. 23 коп., що підтверджується розпискою про отримання зазначених коштів представником ОСОБА_4 - ОСОБА_7

Колегія суддів вважає, що вказаних висновків суд дійшов при неповному з"ясуванні обставин справи і вони не відповідають обставинам справи.

Відповідно, до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановленні колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам.

Відповідно до ч. 1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ст. 237-1 Кодексу законів про працю відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилалась на те, що вимоги трудового законодавства щодо своєчасної і повної виплати заробітної плати. обумовленої трудовим договором нею відносно позивача за весь період перебування у трудових відносинах неухильно дотримувались. На час звільнення був здійснений кінцевий розрахунок, який включав заробітну плату за період з 01.03. по 20.03.2015 року, виплату по лікарняному листу ( з 10.03.по 19.03.2015 року), компенсацію невикористаної відпустки , загалом 1474,23 грн., які 21.03.2015 року були отримані повноважним представником позивача - її чоловіком.

Також вказувала, що 20.03.2015 року під час знаходження разом зі своєю знайомою ОСОБА_8 та чоловіком позивача у приміщенні центру зайнятості у неї з папки зник файл з відомостями про виплату заробітної плати найманим працівникам.( а.с.25-29 т.1)

Допитана у якості свідка ОСОБА_8 підтвердила вказані обставини.

Свідки ОСОБА_6 і ОСОБА_9 пояснили, що вони разом з позивачем працювали у відповідача, яка своєчасно і у повному обсязі виплачувала зарбітну плату і заборгованості перед будь-ким з них ніколи не мала. Свідок ОСОБА_6 пояснила також, що обіймаючи посаду старшого продавця, за дорученням ФОП ОСОБА_3вона особисто здійснювала виплату заробітної плати ОСОБА_4 по відомості.

Підтвердженням дотримання відповідачем вимог закону щодо своєчасної і повної виплати заробітної плати найманим працівникам, до числа яких відносилась також і позивач, є табелі обліку робочого часу, відомості про нарахування заробітної плати застрахованим особам, податкові розрахунки, звіти про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованих єдиних внесків на загальнообов"язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів, які спрямовувались нею до цих компетентних органів у електронному вигляді та квитанціями про сплату нею єдиних податків та соціальних внесків.(а.с.202-262 т.1)

Зі скаргами з приводу невиплати їй заробітної плати позивач до правоохоронних органів, центру зайнятості не зверталась, не просила розірвати трудовий договір з підстав. визначених ч.3 ст.38 КЗпП України: невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю.

В поданій ФОП ОСОБА_3 заяві позивач просила розірвати трудовий договір на підставі ст.38 КЗпП України у триденний термін у зв"язку з необхідністю догляду за дитиною, у відповідності до ст. ст.47, 116 цього Кодексу видати належним чином оформлену трудову книжку і провести остаточний розрахунок та вимог про виплату заборгованості по заробітній платі не зазначала.(а.с.40 т.1).

Про необхідність явки 21.03.2015 року для здійснення кінцевого розрахунку відповідач повідомила позивача належним чином. (а.с.48-49 т.1)

Кінцевий розрахунок зі звільненим працівником ФОП ОСОБА_3 оформила відповідним розрахунковим листом від 20.03.2015 року, на якому представник позивача розписався в отриманні визначенної до виплати суми 1474,23 грн., чого не заперечує.

При цьому будь-яких заперечень проти вказаної суми не зазначив, не вказав про наявність заборгованості відповідачки перед особою, в інтересах якої діяв. (а.с.38 т.1)

Між тим, вказані обставини не були враховані судом і його висновок про доведеність позовних вимог ОСОБА_4 грунтується тільки на відсутності письмових доказів виплати їй заробітної плати за весь період перебування у трудових відносинах з відповідачем.

Неповне з"ясування судом обставин, які мають значення для справи призвели до неправильного висновку про порушення відповідачем трудових прав позивача і спричинення їй у зв"язку з цим моральної шкоди і у відповідності до п.1,3 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення та додаткового рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, ст.ст.309, 313,314,316,317,319,324 ЦПК України колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 14 липня 2015 року та додаткове рішення цього ж суду від 17 серпня 2015 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні та моральної шкоди,- відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на рішення апеляційного суд може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий (підпис) Т.П.Зазулинська

Судді (підписи) С.С.Кругова

Н.О.Міненкова