Постанова № 55024761, 11.01.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 січня 2016 року № 826/25919/15

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Келеберда В. І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення у ВП №49297520 від 10.11.2015

Обставини справи:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві з вимогами про визнання протиправною та скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП № 49297520 від 10.11.2015 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує про помилковість висновків відповідача в частині невіднесення боржника до території обслуговування Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві та як наслідок винесення незаконної постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження.

Відповідач письмових пояснень по суті позову не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового вирішення справи.

22.12.2015 року представником позивача подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження за відсутності позивача та його представника.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у різі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про час, дату та місце судового засідання в судове засідання не прибув, від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, а також з огляду на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві Чорним В. В. відмовлено у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №826/9666/15 виданого 02.11.2015 року Окружним адміністративним судом міста Києва на підставі статті 20 Закону України "Про виконавче провадження", а саме виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання, м. Київ, Тарасівська 18 не відноситься до території обслуговування ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві. Також вказано про наявність довіреності не завіреної належним чином.

Позивач вважає протиправною та просить скасувати оскаржувану постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження, оскільки виконавчий лист видано судом до зміни фактичного місцезнаходження боржника, а тому звернувся до суду за захистом порушених прав та інтересів.

Вирішуючи адміністративну справу по суті, суд, керуючись Конституцією України, Законом України "Про виконавче провадження", частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, виходить з того, що оскільки позивачем як спосіб захисту порушеного права обрано оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, Окружний адміністративний суд міста Києва досліджуючи надані сторонами докази повинен встановити відповідність оскаржуваного рішення чинному законодавству та законність процедури його прийняття.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії хоч і адресовані суду, але одночасно є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Вказані висновки узгоджуються з позицією Вищого адміністративного суду України, викладені в Ухвалі від 13.06.2013 року.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" (далі Закон).

Відповідно до статті 1 цього Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Статтею 18 Закону визначено вимоги до виконавчого документа та зазначено, що у виконавчому документі зазначаються, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо.

Судом встановлено, що у виконавчому листі виданому 02.11.2015 зазначено адресу боржника Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" Гончарова Сергія Івановича 01033, м. Київ, вул. Тарасівська будинок 18.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 17 Закону відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 19 Закону Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: за заявою стягувача або його представника про примусове рішення.

У заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач вправі зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, місцезнаходження його майна тощо), а також шляхи отримання ним коштів, стягнутих з боржника (частина 2 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження»).

Як вбачається з матеріалів справи, 09.11.2015 року представником позивача подано заяву до Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві про відкриття виконавчого провадження в якій зазначено додаткові відомості, що ідентифікують особу боржника - Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича, а саме зазначено про фактичне місцезнаходження боржника (пр. Московський, буд 16, м. Київ, 04073).

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

При цьому судом враховано, що позивачем не надано належних доказів зміни адреси боржника для ідентифікації боржника, аніж та, що вказана у виконавчому листі від 02.11.2015, а саме м. Київ, вул. Тарасівська будинок 18.

Відповідно до п. 4, 8 ч. 1 ст. 26 Закону державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення.

Оскільки адреса боржника - Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" Гончарова Сергія Івановича зазначена у виконавчому листі від 02.11.20125 року належить до обслуговування Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві, суд приходить до висновку про правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваної постанови.

У відповідності до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищевикладене, повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства України, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69-71, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В. І. Келеберда