Постанова № 55024402, 14.12.2015, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

14 грудня 2015 року Справа № 814/4174/15

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Фульга А.П., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1, АДРЕСА_1, 54038

доГоловного територіального управління юстиції у Миколаївській області, вул. 8-березня, 107, м. Миколаїв,54020

провизнання протиправною бездіяльність, стягнення коштів, ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - відповідач), у якому просить (з урахуванням зміни позовних вимог) визнати протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області щодо невиплати позивачу в повному обсязі заробітної плати (винагороди державного виконавця відповідно до ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження») під час перебування ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області та при звільненні 16.11.2015 р. з займаної посади, стягнути з Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату в загальній сумі 161762,45 грн. (винагорода державного виконавця відповідно до ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження» за заявами поданими у 2014 році в сумі 22273,04 грн. та за заявами поданими у 2015 році в сумі 139489,41 грн.) з утриманням прибуткового податку й інших обов'язкових платежів.

Позивач позовні вимоги обгрунтував тим, що відповідач не виплативши йому в повному обсязі заробітної плати (винагороди державного виконавця) чим порушив законодавство про оплату праці та його громадянські права на отримання заробітної плати (винагороди державного виконавця).

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив. Пояснив, що згідно кошторису на 2015 р. Головному територіальному управлінню юстиції у Миколаївській області, як головним розпорядником бюджетних коштів було виділено коштів на виплату винагороди державним виконавцям в сумі 480000 грн. та на даний час всі вказані грошові кошти витрачено за призначенням на виплату винагороди державним виконавцям. З них позивачу було виплачено винагороди протягом 2015р. в загальній сумі 55420,22 грн. На даний час залишок невиплаченої винагороди позивачу становить за 2014 р. 22273,04 грн., за 2015 р. - 139489,41 грн. в загальній сумі становить 161762,45 грн. Отже через відсутність бюджетних коштів не має можливості виплатити всієї суми винагороди позивачу.

Позивач та представник відповідача надали до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

За приписами частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи. Які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи із наступного.

Починаючи з 14 грудня 2007 року позивач працював державним виконавцем в системі органів юстиції Миколаївської області на різних посадах в відділах державної виконавчої служби.

Відповідно до наказу Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 16.11.2015 року №4036/02 позивач був звільнений з посади заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області.

На протязі 2014-2015 років, перебуваючи на посаді заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, позивачем фактично виконано 582 виконавчих проваджень на загальну суму 6538741 грн. та стягувався на користь бюджету виконавчий збір в розмірі 10%.

Також, позивачем подавались відповідні заяви про виплату винагороди в порядку вимог ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження». Заяви про виплату винагороди були погоджені безпосереднім керівником та начальником Управління державної виконавчої служби, відповідно до вимог Порядку виплат та розмірів винагород державному виконавцю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2015 р. №126.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких положень законодавчих актів.

Відповідно до статті 46 Закону України «Про виконавче провадження» за сумлінне виконання державним виконавцем своїх обов'язків під час проведення виконавчих дій він має право на винагороду, яка виплачується за рахунок виконавчого збору. Порядок виплати винагороди державному виконавцю встановлюється Міністерством юстиції України.

Слід зазначити, що винагороду державного виконавця неможливо визначити як заробітну плату. Позивач надав рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 р. справа №1-13/2013, провадження №8-рп/201, та в даному рішенні йдеться про офіційне тлумачення ст. 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці». В нашому випадку розглядається спір пов'язаний з проходженням публічної служби, який окремо врегульований положеннями Закону України «Про виконавче провадження» та постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2015 р. №126, якою затверджено Порядок виплати та розміру винагороди державному виконавцю.

Вимогами пунктів 16 та 17 Порядку виплати та розміру винагороди державному виконавцю передбачено, що державний виконавець одержує винагороду одночасно з виплатою заробітної плати. Державному виконавцю, який звільняється із займаної посади раніше дня, установленого для виплати заробітної плати, належна сума винагороди виплачується під час звільнення.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог частини 1 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на Лист Міністерства юстиції України від 19.10.2015 р. №1502/16/32-15 про відмову у виділенні управлінню юстиції додаткових коштів та зазначивши, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів окрім коштів виконавчого збору є також і інші надходження. Збільшення кошторисних призначень на 2015 рік за спеціальним фондом державного бюджету (виконавчий збір) головним територіальним управлінням юстиції в областях, в тому числі і на виплату винагороди державним виконавцям, можливе тільки після перевиконання річних планових показників надходжень до спеціального фонду держбюджету за усіма видами надходжень по системі Міністерства юстиції України на 2015 рік. В разі перевищення показників за окремим видом надходжень в межах загального обсягу надходжень, які надійшли на відповідну мету, зміни не вносяться.

Суд зазначає, що Положеннями п. 13-1 ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України передбачено, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є 50 відсотків виконавчого збору стягнутого органами державної виконавчої служби.

Положеннями п. 18 ст. 30 Бюджетного кодексу України передбачено, що кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з відповідними пунктами ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 29 цього Кодексу, спрямовуються відповідно на здійснення витрат, пов'язаних з організацією і проведенням виконавчих дій, виплату винагороди державним виконавцям (за рахунок джерел, визначених п. 13-1 ч. 3 ст. 29 цього Кодексу).

Тобто, вимогами Бюджетного кодексу України передбачено, що половина виконавчого збору, що стягується державними виконавцями повинна повертатись до органів ДВС для здійснення витрат, пов'язаних з організацією і проведенням виконавчих дій, виплату винагороди державним виконавцям.

Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог та їх задоволення.

Керуючись статтями 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області щодо невиплати ОСОБА_1 в повному обсязі винагороди державного виконавця відповідно до ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження» під час перебування його на посаді заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області та при звільненні 16.11.2015 р. з займаної посади.

3. Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 винагороду державного виконавця відповідно до ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження» за заявами поданими у 2014 році в сумі 22273,04 грн. та за заявами поданими у 2015 році в сумі 139489,41 грн. з утриманням прибуткового податку й інших обов'язкових платежів в загальній сумі 161762,45 грн.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення/отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Суддя А.П. Фульга