Рішення № 55022300, 11.01.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/1401/15

Провадження № 22-ц/779/185/2016

Категорія 57

Головуючий у 1 інстанції Турянський І.Є. І. Є.

Суддя-доповідач Матківський Р.Й.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів Ковалюка Я.Ю., Максюти І.О.

секретаря Капущак С.В.

з участю представника апелянта ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів з апеляційною скаргою представника ТОВ «ЛК «Автофінанс» на заочне рішення Косівського районного суду від 22 вересня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

У липні 2015 року позивач звернувся з даним позовом та просив ухвалити рішення про визнання недійсним договору фінансового лізингу №001556 від 24 березня 2015 року, частково підписаного між ним та ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс», cтягнути з відповідача на його користь сплачені за недійсним договором кошти в сумі 40 000 гривень та проценти за користування коштами у розмірі 4000 гривень.

Заявлені вимоги позивач обґрунтував тим, що у березні 2015 року, маючи намір придбати автомобіль CheriBeat через інтернет-мережу сайту AUTORIA вартістю 142380 гривень 23 березня 2015 року поїхав до м. Луцьк, щоб сплатити авансовий внесок і забронювати автомобіль. Прибувши за вказаною менеджером адресою автосалону по вул. Конякіна, 24 побачив вивіску «АвтоФінанс», куди його запросили зайти. Менеджер повідомила про необхідність сплати авансу за автомобіль в сумі 40 000 гривень, надавши йому зразки квитанцій. Загальна сума виписаних менеджером квитанцій складала 142380 гривень. Цього ж дня сплатив 40 000 гривень на користь ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» та замість договору купівлі-продажу підписав наданий менеджером договір фінансового лізингу, яка пояснила це гарантією у випадку не оплати залишку у сумі 102 380 гривень за наданими квитанціями. Також менеджер зазначила, що через три дні логісти компанії доставлять йому автомобіль додому, після чого сплатить остаточну суму і договір буде знищено. Під час підписання договору зауважив, що на сторінці 2 договору у графі «предмет договору фінансового лізингу» замість обраного автомобіля Cherri Beat зазначено Cherri Tiggo. Менеджер сказала, що це технічна помилка, яку виправила шляхом повторного заповнення і підписання зазначеної сторінки договору.

Таким чином, 24 березня 2015 року між ним та відповідачем замість обумовленого договору купівлі-продажу було підписано договір фінансового лізингу із зазначенням предмету договору у двох варіантах - на автомобіль Cheri Beat та автомобіль Cheri Tiggo та в п. 8.2. договору зазначено вартість предмета лізингу 14 545, 45 доларів США, що еквівалентно 400 000 гривень, а не як було зазначено на сайті 142 380 гривень.

Вважає, що відповідач спонукав його до підписання договору лізингу, який не мав наміру укладати, що свідчить про здійснення ТОВ «ЛК «Автофінанс» нечесної підприємницької практики та порушення прав споживача. Укладений договір не відповідає законодавству про фінансовий лізинг і нормам ЦК України, не надано згідно ч. ст. 15 ЗУ «Про захист прав споживачів» інформацію про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору і така інформація повинна надаватись до придбання товару та договір відповідно до ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» є несправедливим.

В подальшому позивач звернувся до відповідача із заявою про розірвання договору та повернення коштів, на що отримав відповідь, що договір розірваний 18 травня 2015 року, а кошти в сумі 40 000 гривень не повертаються, оскільки це адміністративний платіж.

Заочним рішенням Косівського районного суду від 22 вересня 2015 року позов задоволено.

На дане рішення представник ТОВ «ЛК «Автофінанс» подав апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволення позовних вимог.

Апелянт у скарзі зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. Суд не врахував того, що між сторонами було укладено цивільно-правовий договір з дотриманням всіх вимог, які ставляться чинним законодавством України. Сторони погодили всі істотні умови договору та вирішили питання по всіх лізингових платежах, відповідач запропонував позивачу умови співпраці, які були ним погоджені, про що свідчить підписання правочину та сплата передбаченого договором адміністративного платежу.

В рішенні суду невірно зазначено, що під час укладення договору не було визначено предмет лізингу. В оскаржуваному договорі фінансового лізингу від 24 березня 2015 року позивач особисто обрав і сторони погодили, що предметом лізингу є автомобіль Chery Tiggo та лізингодавець зобов'язаний набути у свою власність цей автомобіль, після виконання певних умов, застрахувати та передати предмет лізингу у користування позивачу. Твердження позивача щодо відсутності підписаних ним додатків не відповідають дійсності, оскільки додаток №1, №2, №3 підписані позивачем та відповідно до п. 16.13 додатки до договору є його невід'ємними частинами. В заяві від 24 березня 2015 року зазначено, що ОСОБА_3 прочитав, зрозумів умови договору та отримав примірник договору та додатків до нього. Крім цього, не лише у додатку №2, а і у додатках №2, 3 вказується вибраний позивачем автомобіль Cheri Tiggo. Підтвердженням отримання позивачем повної, необхідної, доступної та достовірної інформації про положення договору є особисте підписання позивачем кожної сторінки договору, додатків до нього, заяви від 24 березня 2015 року та сплата адміністративного платежу, а отже, було досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Апелянт вважає, що позивач помиляється у трактуванні норм чинного законодавства України та не враховує особливість укладеного між сторонами правочину, договору фінансового непрямого лізингу.

Суд першої інстанції не навів мотивів, чому вважає, що умови договору порушують принцип добросовісності у розумінні п. 6 ч. 1 ст. 3 та ч. 3 ст. 509 ЦК України, що умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, що умови договору завдають якоїсь шкоди споживачу. Доводи про те, що відповідач займається нечесною підприємницькою практикою є необґрунтованими, оскільки судом не вказано такі конкретні дії відповідача. Після підписання договору та додатків до нього всі попередні домовленості вважаються такими, що втратили чинність, а сам факт підписання є свідченням ознайомлення, розуміння лізингоодержувачем всіх визначень, умов та змісту договору та додатків до нього, що позивач був введений в оману не обґрунтувавши таку позицію, не зазначивши докази, які це підтверджують. Судом не доведено факту вини відповідача у формі умислу у тому, що він з самого початку відносин з позивачем передбачав для нього негативні наслідки своєї протиправної поведінки та бажав їх настання або ставився до їх настання байдуже. Посилання суду на те, що відповідач повинен повернути проценти за користування його коштами спростовуються тим, що положення ст. 1048 ЦК України, на які послався суд взагалі не регулюють правові відносини, які виникли в результаті укладення договору фінансового лізингу між позивачем та відповідачем, а регулюють правові відносини за договором позики.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, який вимоги скарги підтримав, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що умови спірного договору є несправедливими та непрозорими, внаслідок чого утворився дисбаланс договірних прав і обов'язків на шкоду споживачеві, підприємницька практика відповідача є нечесною, ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» не надало жодних доказів на підтвердження обґрунтованості умов договору.

Однак колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо обґрунтування підстав для задоволення позову не відповідає обставинам справи, неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи, що є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення.

Судом встановлено, що 24 березня 2015 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» було укладено договір фінансового лізингу №001556 з додатками, предметом якого є автомобіль марки Cheri Beat. Згідно п. 8 Договору вартість предмету лізингу становить 14 545, 45 доларів США, що в еквіваленті становить 400 000 гривень. 24 березня 2015 року позивачем здійснено платіж на рахунки ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на суму 40 000 гривень з призначенням платежу «згідно договору 001556 від 24 березня 2015 року», про що свідчить копія квитанції (а.с. 23).

Відповідно до п. 1.4 договору лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах вказаного договору фінансового лізингу згідно з положеннями чинного законодавства.

Колегія суддів вважає, що висновок суду, про те, що діяльність сторони договору ТОВ «ЛК «Автофінанс» є нечесна підприємницька практика суперечить змісту ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» , оскільки діяльність товариства регулюється ЗУ «Про фінансовий лізинг» та нормами ЦК України. А стягуючи з відповідача 4000 гривень, як проценти за користування грішми керуючись ст.ст. 536 та 1048 ЦК суд не врахував, що правовідносини сторін виникли не з договору про користування грішми, а на підставі договору фінансового лізингу. Крім того, відповідно до ч.2 ст. 216 ЦК України, якщо у зв'язку з вчиненням недійсного правочину другій стороні, або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною особою. Позивач ж на спричинення йому збитків від недійсного договору у позові не посилався.

Відповідно до ст. 15 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.

Зокрема інформація про продукцію повинна містити гарантійні зобов'язання виробника (виконавця). найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.

Відповідно до ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника); виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом; установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору; встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх;

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Колегія суддів вважає, що умови пункту 1.5 оспорюваного договору (про те, що лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо, а за вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець) суперечить вимогам частини першої статті 808 ЦК України щодо солідарної відповідальності продавця і лізингодавця.

За умовами пункту 3.2.6. договору лізингодавець має право розірвати даний договір в односторонньому порядку за умовами невиконання лізингоодержувачем умов даного договору. При цьому лізингодавець не зобов'язаний завчасно повідомляти лізингоодержувача про розірвання даного договору. Такі умови встановлені відповідачем навіть незалежно від істотної зміни обстановки передбаченої ст. 652 ЦК України.

За умовами пункту 3.2.7. лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір навіть не тільки, коли лізингоодержувач не обере новий предмет лізингу, а й у випадку, коли неможливо придбати предмет лізингу. Хоча згідно п. 3.1.1. обов'язок придбання предмету лізингу лежить тільки на відповідачеві, і на час визначеної фактичної проплати за предмет самого предмета лізингу у лізингодавця ще немає, а він буде придбаватись, у тому числі, за кошти позивача по справі. І навіть у цьому разі, коли частково проплачений предмет лізингу, обов'язок придбати який повинен відповідач, знову встановлюється порядок повернення внесених коштів позивача у порядку п. 12.1 ст.12 даного договору, а саме, що коли лізингоодержувач який сплатив адміністративний платіж, частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення листа рекомендованою кореспонденцією. Застережено даним пунктом, що у такому випадку поверненню підлягає 60% від сплаченого авансового платежу або частини авансових платежів, 40% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору, а адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.

Тобто, встановлено жорстку односторонню відповідальність лізингоодержувача не лише за будь-яке порушення зобов'язання, а й за розірвання договору за його ініціативою, що є обмеженням принципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності та є несправедливими.

Відповідно до п. 9.8 договору, крім адміністративного платежу, встановлено також одноразовий платіж, розмір якого становить 3% від вартості транспортного засобу вказаного в договорі, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на здійснення необхідних дій, які пов'язані з передачею предмета лізингу.

Відповідно до ст. 10 Договору вартість предметі лізингу визначена у доларах США, при цьому зазначено, що усі валютні ризики при зміні курсу покладаються тільки на позивача як лізингоодержувача, не передбачено жодних гарантій для лізингоодержувача на зменшення розміру платежу у разі зменшення курсу долара до національної валюти.

За умовами договору визначено види платежу за предмет лізингу, однак при внесенні позивачем 25 березня 2015 року 40 000 гривень за вказівкою представника лізингодавця як призначення даного платежу, визначено згідно договору від 24 березня 2015 року, а не як адміністративний платіж, що підтверджує доводи позивача у тому, що йому як споживачу не надавалась необхідна інформація щодо всіх умов договору. Визначені лізингодавцем наступні платежі, зокрема, платіжна квитанція, що на а.с. 23 сума 51 190 гривень, які позивач повинен був сплатити також призначення платежу вказано згідно договору від 24 березня 2015 року, а не як конкретний платіж як він значиться за умовами договору.

Тому, колегія суддів аналізуючи дані умови договору вважає, що вони обмежують права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Відповідач при укладенні договору проігнорував права позивача як споживача, передбачені ЗУ «Про захист прав споживачів», що в результаті призвело до неможливості виконання ним усіх умов договору і його порушені права як слабшої ланки у правовідносинах, які запропонував відповідач, потребують захисту.

Необхідність захисту прав споживача у правовідносинах між лізингодавцем і лізингоодержувачем встановлені також правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-2766 від 16 грудня 2015 року.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Тому, колегія суддів приходить до переконання, що саме через несправедливі умови договору позовні вимоги про визнання договору фінансового лізингу недійсним підлягають задоволенню, а одержана відповідачем сума 40000 гривень за договором підлягає поверненню.

Керуючись ст.ст. 218, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ТОВ «ЛК «Автофінанс» задоволити частково.

Заочне рішення Косівського районного суду від 22 вересня 2015 року скасувати та ухвалити нове.

Позов ОСОБА_3 до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів задоволити частково.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №001556 від 24 березня 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ТзОВ «Лізингова компанія «Автофінанс».

Стягнути з ТзОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» (код ЄДРПОУ 38104479), банк отримувача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805, р/р26006379153 на користь ОСОБА_3, жителя с. Брустури Косівського району Івано-Франківської області сплачені за договором 40 000 гривень.

В задоволенні позовних вимог про стягнення 4000 гривень процентів за користування коштами слід відмовити.

Стягнути з ТзОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» в дохід держави 551, 20 гривень судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Р.Й. Матківський

Судді: Я.Ю. Ковалюк

І.О. Максюта