Рішення № 55018609, 11.01.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/7085/14 Головуючий у 1 інстанції: Козюренко Р.С.

Провадження № 22-ц/783/733/16 Доповідач в 2-й інстанції: Зверхановська Л. Д.

Категорія: 34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2016 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Зверхановської Л.Д.

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.

секретаря: Ясиновської Я.М.,

з участю: представника позивачів ОСОБА_2,

ОСОБА_3 - ОСОБА_4, представника відповідача - Антощук А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Асат» на рішення Франківського районного суду м. Львова від 10 листопада 2015 року,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 10 листопада 2015 року задоволено частково позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСАТ», з участю третьої особи ОСОБА_7, про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою.

Ухвалено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АСАТ» (ЄДРПОУ 14326366) на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 22954 гривні (двадцять дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят чотири) 54 копійки, витрати на правову допомогу в розмірі 2500 гривень та 243,60 грн. судового збору.

Ухвалено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Асат» (ЄДРПОУ 14326366) на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 550 гривень.

Рішення суду оскаржив відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Асат».

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим. Вважає, що районний суд не надав належної оцінки тій обставині, що тотожний спір між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем уже вирішений іншим загальним судом міста Львова, рішення якого набрало законної сили (рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15.10.2014 року) і дійшов до передчасного висновку про наявність вини у спричиненні шкоди позивачу тільки у діях відповідача та не встановив ступінь вини у діях позивача ОСОБА_3 Крім того вважає, що ОСОБА_2 не надала належних доказів щодо понесених реальних витрат на ремонт автомобіля. Вказує також, що суд першої інстанції неправильно застосував ст.84 ЦПК України та передчасно задовольнив вимоги позивача ОСОБА_2 про стягнення витрат на правову допомогу. Апелянт вважає передчасними і вимоги ОСОБА_3 до ТзОВ «Асат», оскільки вона не зверталась до страховика, який забезпечив цивільну-правову відповідальність відповідача як власника джерела підвищеної небезпеки станом на дату настання дорожньо-транспортної пригоди. Звертає увагу апеляційного суду на те, що до розгляду даної справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, необхідно було залучити страховика, на права та обов'язки якого обов'язково вплине рішення суду у даній справі №465/7085/14-ц.

Просить постановити ухвалу про скасування рішення Франківського районного суду м. Львова від 10 листопада 2015 року за позовом ОСОБА_2 про відшкодування шкоди і закрити провадження у цій частині з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.205 ЦПК України. Скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 10.11.2015 року за позовом ОСОБА_3 про відшкодування шкоди та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у цій частині.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не у повній мірі відповідає даним вимогам.

Відповідно до положень ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Відповідно до ч.ч.1,2, 5 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утримання диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно із ч.1 ст.1172 ЦК України, юридична чи фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

З матеріалів справи вбачається, що наказом №1-к від 14.01.2013 року ОСОБА_7 прийнятий на роботу у ТзОВ «Асат» на посаду регіонального менеджера.

30.04.2013 року о 20:05 год. по вул. Науковій,148 у м. Львові ОСОБА_7, керуючи автомобілем НОМЕР_1, належним ТзОВ «Асат», здійснюючи рух по крайній частині дороги в напрямку вул. Стрийської та перестроюючись з однієї смуги для руху на іншу, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод для інших учасників руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем НОМЕР_2, що призвело до пошкодження транспортних засобів, чим порушив п.п. 10.1, 10.3 Правил дорожнього руху України.

Це стверджується постановою Личаківського районного суду м. Львова від 04.09.2013 року, якою ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та провадження в адміністративній справі закрито у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу власником автомобіля НОМЕР_3 є ОСОБА_2

Цивільно-правова відповідальність ТзОВ «Асат» на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у страховій компанії ПрАТ «Кримська страхова компанія» згідно полісу АВ №9840806 від 16.01.2013 року, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну (на одного потерпілого) становить 50000,00 грн., розмір франшизи складає 510 грн.

Згідно із ст.979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За змістом ч.1 ст.16, п.3 ч.1 ст.20 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст.980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з:

1)життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

2)володінням, користуванням і розпорядженням майном(майнове страхування);

3)відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником(страхування відповідальності).

Відповідно до ст.6 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов'язковим.

Згідно ст.5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" об'єктом обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно - правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Статтею 6 цього ж Закону визначено, що страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо - транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно - правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Згідно із ст.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих внаслідок дорожньо - транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до чч.1,2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно із п.22.1 ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно -правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо - транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 цього ж Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо - транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно з поважних причин помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" № 4 від 1 березня 2013 року, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 30.04.2013 року, автомобіль НОМЕР_4 отримав технічні пошкодження, вартість матеріального збитку заподіяного власнику автомобіля становить 71890,91 грн., що стверджується висновком експертного автотоварознавчого дослідження №118 від 28.06.2013 року.

На підставі заяви ОСОБА_2 про виплату страхового відшкодування від 21.10.2013 року щодо події, яка мала місце 30.04.2013 року, ця подія була визнана страховим випадком, про що було складено страховий акт №438 від 11.11.2013 року та ПрАТ «Кримська страхова компанія» виплачено ОСОБА_2 49890 грн., з яких 49490 грн. майнова шкода(50000 грн.(ліміт) - 510 грн.(франшиза) та 400 грн. за оплату експертизи.

Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок районного суду про стягнення з відповідача в користь ОСОБА_222964,54 грн., з яких: 22400,91 грн. - матеріальна шкода за ремонт автомобіля, 510 грн. - франшиза, 30,13 грн. - за проведення медичного обстеження потерпілого ОСОБА_9 та витрати за направлення документів до страхової компанії в розмірі 16,20 грн. та 7,30 грн.

Колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта про те, що районний суд не надав належної оцінки тій обставині, що тотожний спір між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем уже вирішений іншим загальним судом міста Львова, рішення якого набрало законної сили (рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15.10.2014 року), оскільки з даного судового рішення вбачається, що 09.04.2014 року позивач уточнила позовні вимоги та просила стягнути майнову та моральну шкоду лише з відповідача ОСОБА_7 і у задоволенні саме таких позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено.

А відтак, є незаконною та не підлягає задоволенню вимога апелянта про скасування рішення Франківського районного суду м. Львова від 10 листопада 2015 року та закриття провадження у справіу частині позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування шкоди.

Неспроможними, на думку судової колегії, є доводи апеляційної скарги про те, що суд дійшов передчасного висновку про наявність вини у спричиненні шкоди ОСОБА_2 тільки у діях відповідача та не встановив ступінь вини позивача ОСОБА_3, оскільки у порушення вимог ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України відповідачем не подано жодних доказів на підтвердження вини ОСОБА_3 у скоєнні ДТП 30.04.2013 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення у частині задоволення позову про стягнення майнової шкоди у користь ОСОБА_2 у повній мірі відповідає вимогам ст.ст. 213-215 ЦПК України, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення у цій частині немає.

Разом з тим, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ст.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно -правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих внаслідок дорожньо - транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Тобто, виходячи із суті такого страхування закон має на меті захист не лише прав потерпілих на відшкодування шкоди, але й захист інтересів страхувальника - заподіювача шкоди.

Відповідно до ст.35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на відшкодування, подає страховику відповідну заяву та додає до неї певний, визначений цим Законом, пакет документів.

Згідно із п.36.2 ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо - транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його або прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування.

Статтею 1194 ЦК України визначено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати(страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою( страховим відшкодуванням).

Отже, питання про відшкодування шкоди самою лише особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування; у разі відсутності такої згоди за її заявою до субсидіарної відповідальності залучається страховик.

Згоди на відшкодування шкоди, заподіяної позивачу ОСОБА_3 у розмірі 550 грн. (за проведення експертного дослідження у розмірі 200 гривень та оплату послуг евакуатора в розмірі 350 гривень)відповідач ТзОВ "Асат" не висловив.

Тому незалежно від того, чи наполягає позивач на відшкодуванні шкоди її заподіювачем, відповідальність якого застрахована за договором обов'язкового страхування, суд повинен врахувати і відповідальність страховика, що судом зроблено не було при вирішенні позовних вимог ОСОБА_3, оскільки доказів того, що вона зверталась з такими вимогами до страхової компанії і їй було відмовлено у здійсненні таких виплат, матеріали справи не містять, а до участі у справі ПрАТ «Кримська страхова компанія» залучено не було.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 є незаконним, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Крім того, колегія суддів частково погоджується з твердженнями апелянта щодо порушення судом першої інстанції вимог діючого законодавства при визначенні розміру витрат на правову допомогу, які підлягали стягненню з відповідача, враховуючи наступне.

Згідно із ст.84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця у галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Стаття 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року №4191-VI передбачає, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Проте, ухвалюючи рішення, районний суд вимог наведених норм права не врахував.

Так, судом стягнуто з відповідач 2500 грн. витрат на правову допомогу, хоча це не відповідає наведеним вище нормам права.

ОСОБА_2 згідно договору №210 про надання правової допомоги від 30.10.2014 року, укладеного з Адвокатським об'єднанням «Мицик і Партнери» сплачено 2500 грн., що стверджується актом виконаних робіт від 28.04.2015 року та квитанціями (а.с.8-9, 11, 185, 186).

Проте, у матеріалах справи відсутній розрахунок у підтвердження затраченого часу та вартості послуг адвоката на дану суму.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що адвокат ОСОБА_4 брала участь у семи судових засіданнях і сумарно тривалість часу таких становить 2 год.10 хв.43 сек.

А тому, колегія суддів вважає, що підтвердженими витратами ОСОБА_2 на правову допомогу є сума 1203,49 грн., яка і підлягає стягненню у її користь, а оскаржуване рішення у частині стягнення витрат на правову допомогу підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2,3, 309, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Асат» задовольнити частково.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 10 листопада 2015 року у частині задоволення позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСАТ», з участю третьої особи ОСОБА_7, про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 10 листопада 2015 року у частині стягнення витрат на правову допомогу змінити, зменшивши розмір витрат на правову допомогу, яка підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «АСАТ» на користь ОСОБА_2 з 2500 грн. до 1203,49 грн.

У решті рішення Франківського районного суду м. Львова від 10 листопада 2015 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: