Постанова № 55015719, 06.01.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/21109/15-а

Провадження № 2-а/760/13/16

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 січня 2016 року, 14 годин 00 хвилин, м. Київ

Солом'янський районний суд м. Києва у складі судді Шевченко Л. В., розглянувши у скороченому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України (відповідача-1), Київського міського військового комісаріату (відповідача-2), про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, прийняв таку постанову.

Позиції осіб, які беруть участь у справі:

01.12.2015 позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними бездіяльність відповідачів щодо не нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням військової служби згідно вимог Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та зобов'язати відповідачів нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням військової служби, у розмірі 24-місячного грошового забезпечення, як інваліду ІІ групи, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 499 з урахуванням змін внесених постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2011 № 815.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що проходив військову службу в Збройних силах України, однак відповідно до наказу Міністра оборони України № 798 (по особовому складу) був звільнений з військової служби за станом здоров'я 13.12.2005.

Відповідно до акту огляду МСЕК від 14.05.2013 № 805908 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з причиною інвалідності - захворювання, пов'язане з проходженням військової служби.

У липні 2015 року позивач звернувся до Департаменту фінансів Міністерства оборони України та Київського міського військового комісаріату з листами щодо вирішення питання про виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 24-місячного грошового забезпечення як інваліду ІІ групи.

У вересні 2015 року Департамент фінансів Міністерства оборони України повідомив, що подані позивачем документи передані до Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України для перевірки, щодо встановлення причинного зв'язку захворювання і після розгляду будуть розглянуті комісією.

У листопаді 2015 року Київський міський військовий комісаріат своїм листом від 05.11.2015 № 10871 повідомив, що підстав для подання пропозиції Міністру оборони України щодо призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності немає, оскільки дія постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 та нової редакції статті 16 Закону «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів сімей» поширюється тільки на військовослужбовців та звільнених осіб, які первинно отримали інвалідність після 01.01.2014.

Позивач вважає дії Київського міського військового комісаріату незаконними, оскільки відповідно до норм чинного законодавства факт звільнення його з військової служби в 2005 році не впливає на призначення відповідної одноразової грошової допомоги.

Таким чином, оскільки ІІ групу інвалідності позивачу було встановлено 14.05.2013, то на нього має поширюватися дія постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499 з урахуванням змін до абзацу 7 підпункту 2 пункту 2 із змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2011 № 815, а не дія постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає дії відповідачів протиправними, тому звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав.

28.12.2015 відповідач-2 подав до суду заперечення проти адміністративного позову.

Відповідач-2 заперечував проти задоволення позову, оскільки позивач звільнений з військової служби у 2005 році, а частина друга статті 16 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції від 03.11.2006 № 328-V), щодо призначення одноразової грошової допомоги набрала чинності 01.01.2007.

У зв'язку з цим, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім цього, просив суд врахувати що адміністративний позов було подано поза межами шестимісячного строку на звернення до суду, оскільки позивач дізнався про порушення свого права у 2011 році, а саме коли отримав лист Київського міського військового комісаріату № 3025 від 06.07.2011 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.

На підставі вищезазначеного, просив позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Київського міського військового комісаріату про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії залишити без розгляду, а у випадку незастосування положень частини першої статті 100 КАС, стосовно наслідків пропущення строків звернення до адміністративного суду, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

30.12.2015 відповідач-1 також подав до суду заперечення проти адміністративного позову.

Заперечуючи проти вимог посилався на те, що справа не підсудна місцевому загальному суду як адміністративному суду, оскільки однією з вимог позовної заяви є оскарження бездіяльності Міністерства оборони України, який є суб'єктом владних повноважень, а тому позов має розглядатися окружним адміністративним судом колегією у складі трьох суддів.

Крім цього, зауважив, що підстав для зобов'язання Міністерства оборони України призначити одноразову грошову допомогу у зв'язку з інвалідністю немає, оскільки заява позивача з необхідними документами Комісією з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, не розглядалась, пропозиції не формувались, протокол не складався і Міністру оборони України для прийняття рішення не подавався.

Також просив врахувати суд, що вимоги позивача стосовно зобов'язання вплатити одноразову грошову допомогу є незаконними, оскільки відповідно до норм чинного законодавства Міністерство оборони України не має владних повноважень виплачувати допомогу, оскільки такий обов'язок законодавець делегував Київському міському військовому комісаріату.

Крім цього, враховуючи що інвалідність позивачу була встановлена до 14.05.2013, вимоги частини другої статті 16 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції від 04.07.2012 № 5040-VІ), щодо призначення одноразової грошової допомоги, тобто дія Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві № 975 від 25.12.2013 не підлягає застосування, оскільки вищезазначені нормативно-правові акти набули чинності з 01.01.2014, тобто після встановлення позивачу ІІ групи інвалідності.

У зв'язку з вищезазначеним просив передати адміністративну справу на розгляд Окружному адміністративному суду м. Києва та відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

З'ясувавши обставини справи, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, суд

встановив:

Відповідно до Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних сил України ОСОБА_1, полковник, доцент кафедри управління військами факультету підготовки фахівців оперативно-стратегічного рівня Національної академії оборони України, звільнений з військової служби у відставку за пунктом 67, підпунктом «б» (за станом здоров'я), з правом носіння військової форми одягу. Цей факт встановлений на підставі копії наказу Міністра оборони України Гриценка А. С. № 798 (по особовому складу) від 13.12.2005 (а.с. 7).

Позивачу встановлено другу групу інвалідності довічно, причина захворювання пов'язана з проходженням військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК № 805908 від 14.05.2013 (а.с. 6).

ОСОБА_1 було запропоновано надати копію довідки МСЕК первинного (огляду) встановлення групи інвалідності та копію витягу із наказу командира військової частини про виключення зі списків особового складу частини для оформлення документів, які необхідні для вирішення питання про призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби та членів їх сімей. Цей факт встановлений на підставі копії листа т.в.о. військового комісара Київського міського військового комісаріату Кожуховського В. Р. від 03.06.2015 № 5108 (а.с. 18).

Відповідно до копії листа т.в.о. військового комісара Київського міського військового комісаріату Кожуховського В. Р. від 11.06.2015 № 5464, заява ОСОБА_1, щодо виплати одноразової грошової допомоги була направлена за належністю для подальшого опрацювання (а.с. 17).

22.07.2015 позивач звернувся до Департаменту фінансів Міністерства оборони України з заявою, у якій просив виплати грошову допомогу відповідно до вимог статті 41 Закону «Про військовий обов'язок і військову службу» виходячи з грошового забезпечення, передбаченого частиною другою статті 9 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 24-місячного грошового забезпечення як інваліду 2 групи (а.с. 8).

Згідно з листом Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 19.08.2015 № 3526, захворювання ОСОБА_1 пов'язане з проходженням військової служби на підставі свідоцтва про хворобу ВЛК ГВКГ № 1413 від 29.11.2005. ОСОБА_1 інвалід ІІ групи з 14.05.2013 (а.с. 11 зворот).

Відповідно до листа начальника управління організаційного, соціального забезпечення та тарифікації Департаменту фінансів Міністерство оборони України від 09.09.2015 № 248/3/6/9252/2116, документи були передані до Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України для перевірки, щодо встановлення причинного зв'язку захворювання. Після перевірки документи будуть розглянуті Комісією з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби (а.с. 9).

Згідно з копією листа військового комісара Київського міського військового комісаріату Кидонь В. І. від 05.11.2015 № 10871, за результатом розгляду поданих позивачем документів було встановлено, що підстав для подання пропозиції Міністру оборони України щодо призначення одноразової грошової допомоги немає, оскільки дія постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 та частина друга статті 16 Закону «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у новій редакції) поширюється тільки на військовослужбовців та звільнених осіб, які отримали первинно інвалідність після 01.01.2014. Оскільки інвалідність позивачу було встановлено до 01.01.2014, підстав для розгляду поданих документів не має (а.с. 10).

Встановивши усі обставини справи та здійснивши загальну оцінку доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково з таких підстав.

Відповідно до положень статті 45 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частина друга статті 19 Конституції України передбачає, що «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідно до якого, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (стаття 41).

Відповідно до статті 1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (пункт 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1- рп/99).

Таким чином, право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з її проходженням, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, в даному випадку, з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби.

Зазначена правова позиція зроблена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 22.10.2015 у адміністративній справі К/800/62717/14.

З матеріалів справи випливає, що відповідач-1 не прийняв рішення по суті щодо відмови у виплати одноразової грошової допомоги позивачу, оскільки документи були передані до Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України для перевірки щодо встановлення причинного зв'язку захворювання.

Однак, у матеріалах справи є рішення Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України № 3526 від 19.08.2015, яким встановлено, що захворювання позивача пов'язане з проходженням військової служби (а.с. 11).

Оскільки звернення позивача про виплату одноразової грошової допомоги відповідач-1 не розглянув та відповідного рішення не прийняв, тому суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача-1 розглянути це звернення згідно з вимогами чинного законодавства, адже суд не може підміняти орган, на який покладено вирішення цього питання.

Така правова позиція суду узгоджується з висновком Верхового Суду України, зробленим у постанові від 18.03.2014 в адміністративній справі № 21-11а14.

Тому, зважаючи на відсутність рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги суд вважає, що позовні вимоги до Київського міського військового комісаріату є передчасними, оскільки відповідач-2 може виплатити одноразову грошову допомогу лише за наявності рішення відповідача-1.

Крім цього, суд не враховує заперечення відповідача-1 про те що, виходячи з суб'єктного складу сторін та предмету позову, ця справа підсудна окружному адміністративному суду, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 18 КАС, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні, усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ щодо їх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам (пункт 1 частини другої статті 18 КАС).

З матеріалів справи випливає, що предметом спору є нарахування й виплата суб'єктом владних повноважень (органом державної влади) одноразової грошової допомоги військовослужбовцю.

Зазначена допомога є складовою проголошеного Конституцією України соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. За правилами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», соціальний захист військовослужбовців - це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Зважаючи на норми чинного законодавства, суд не враховує заперечення відповідача-1 щодо підсудності справи, оскільки саме місцевим судам відповідно до пункту 4 частини першою статті 18 КАС належить право розглядати спори з приводу призначення соціальних виплат та допомоги.

Суд також не погоджується із доводами відповідача-2 в тому, що позивач пропустив встановлений адміністративно-процесуальним законодавством строк звернення за захистом своїх прав, з огляду на таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 99 КАС адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, початком перебігу вищевказаного строку звернення до суду визнається день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, відповідач-2 вважає, що перебіг даного строку розпочався з моменту отримання листа Київського міського військового комісаріату від 06.06.2011 № 3025. Однак, зі змісту вищезазначеного листа випливає, що рішення було прийнято за зверненням позивача у 2011 році, яке не має відношення до цієї справи.

Позивач отримав відповіді на своє звернення у липні 2015 року від відповідачів у вересні та листопаді 2015 року, а звернувся до суду 01.12.2015, тому встановлений законом шестимісячний строк не пропустив.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС «у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку».

Відповідно до частини першої статті 71 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 КАС «в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову».

Таким чином, зважаючи на обставини справи, досліджені у судовому засіданні докази та системний аналіз положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 19, 22, 45 Конституції України, Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтями 2, 18, 99, 104-106, 158-163, 183-2, 254 КАС, суд

постановив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Київського міського військового комісаріату, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги в разі інвалідності.

Зобов'язати Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі інвалідності та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства України.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Солом'янський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Л. В. Шевченко