Рішення № 55009984, 11.01.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Справа № 22-1095 Головуючий у 1-й інстанції - Трусова Т.О.

Доповідач - Пікуль А.А.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2016 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Пікуль А.А.

суддів Невідомої Т.О.

ПобірченкоТ.І.

секретар Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві в режимі відеоконференції із Апеляційним судом Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг) цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 грудня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 грудня 2014 року задоволено частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Суд стягнув солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором в розмірі 116 983 долари США 64 центи, що еквівалентно 1 536 637 грн. 55 коп. та 1 500 000 грн.

Судом вирішене питання розподілу судових витрат між сторонами.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_5, та ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просять рішення змінити, застосувавши строки позовної давності до вимог про: стягнення пені, відсотків за користування кредитними коштами, частин тіла кредитних коштів, а також відмовити позивачу у задоволенні позову до поручителя у зв'язку з припиненням договору поруки (т.2, а.с.112-115).

В суд апеляційної інстанції ОСОБА_3 не з'явилась, про місце та час апеляційного розгляду повідомлена належним чином, про що свідчать завірені штемпелем поштового відділення та підписом начальника відділення зв'язку зворотні повідомлення про вручення судових повісток (т.2, а.с.51-152; 169). Суд ухвалив розглядати справу у її відсутність, оскільки відповідно до положень ч.2 ст. 305 ЦПК неявка сторони, належним чином повідомленої про час і місце розгляду справи, не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді Пікуль А.А., пояснення учасників судового розгляду: представника ОСОБА_5, ОСОБА_4, яка підтримала подану апеляційну скаргу та просила суд її задовольнити, представника позивача, Філіпчук Н.М., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

При ухваленні рішення суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.

4 грудня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк" (Банком) та ОСОБА_5 (Позичальником) укладено кредитний договір № ML-009/454/2007 (т. 1 а.с.10-14).

Предметом вказаного договору є надання Банком Позичальнику кредиту в іноземній валюті в розмірі 111 089 доларів США на придбання нерухомого майна та оплату комісії банку зі строком повернення кредитних коштів до 4 грудня 2035 року.

Сторони договору домовились, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого відсотка в розмірі 3,49% річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору).

Відповідно до пункту 4 частини 1 та пункту 1.5. частини 2 кредитного договору ОСОБА_5 зобов'язався щомісяця повертати відповідну частину кредиту рівними частинами з нарахуванням процентів на залишок заборгованості по кредиту у розмірах та в строки, що визначені у Графіку платежів.

В подальшому між ЗАТ "ОТП Банк" та позичальником ОСОБА_5 укладалися додаткові договори до кредитного договору, відповідно до умов яких неодноразово узгоджувалися нові Графіки платежів та змінювався розмір процентної ставки.

Так додатковим договором №1 від 4 лютого 2009 року сторони виклали Графік платежів в новій редакції, змінили спосіб погашення кредиту з платежів, що зменшуються, на ануїтетні платежі, та передбачили можливість підвищення фіксованого відсотка на 4% в разі порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором (т.1 а.с.15).

Додатковим договором №2 від 29 липня 2009 року сторони домовились, що в період з 4 серпня 2009 року до 3 січня 2010 року Позичальник буде сплачувати за користування кредитом фіксовану проценту ставку в розмірі 6,50% річних, а з 4 січня 2010 року і до повного виконання боргових зобов'язань - плаваючу проценту ставку, яка складається з фіксованого відсотка в розмірі 2,88% річних та FIDR, а також виклали Графік платежів в новій редакції (т.1 а.с.16-17).

На підставі додаткового договору №3 від 2 грудня 2009 року до кредитного договору були внесені зміни щодо підстав та умов підвищення фіксованої процентної ставки чи фіксованого відсотка на 4% (т.1 а.с.18).

Додатковим договором №4 від 2 грудня 2009 року сторони домовились, що в період з 4 грудня 2009 року до 3 березня 2010 року Позичальник буде сплачувати за користування кредитом фіксовану проценту ставку в розмірі 6,50%, а з 4 березня 2010 року і до повного виконання боргових зобов'язань - плаваючу проценту ставку, яка складається з фіксованого відсотка в розмірі 6,13% річних та FIDR, та виклали Графік платежів в новій редакції (т.1 а.с.19-21).

1 квітня 2010 року ПАТ "ОТП Банк" (правонаступник ЗАТ "ОТП Банк" - т.1 а.с.45) та ОСОБА_5 уклали додатковий договір №5, відповідно до умов якого в період з 6 квітня 2010 року до 4 липня 2010 року Позичальник буде сплачувати за користування кредитом фіксовану проценту ставку в розмірі 6,50% річних, з 5 липня 2010 року до 3 січня 2011 року, - 14,13% річних, а з 4 січня 2011 року і до повного виконання боргових зобов'язань - плаваючу проценту ставку, яка складається з фіксованого відсотка в розмірі 6,63% річних та FIDR, та виклали Графік платежів в новій редакції (т.1 а.с.22-31).

4 грудня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк" (Кредитором) та ОСОБА_3 (Поручителем) було укладено договір поруки №SR-009/454/2007, відповідно до умов якого Поручитель зобов'язався солідарно з Позичальником відповідати перед Кредитором за повне і своєчасне виконання усіх зобов'язань за кредитним договором (т.1 а.с.34-35).

У зв'язку з укладенням між Банком та Позичальником додаткових договорів до кредитного договору протягом 2009-2010 рр. вносилися відповідні зміни і доповнення до договору поруки (т.1 а.с.36, 37, 38, 39).

Згідно з договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 27 травня 2011 року ПАТ "ОТП Банк" (Продавець) продав (переуступив) ТОВ "ОТП Факторинг Україна" (Покупцю) права на кредитний портфель за рядом кредитних договорів, в тому числі і за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_5 (т.1 а.с.48-54, 55).

На підставі вищевказаного договору ТОВ "ОТП Факторинг Україна" набуло прав кредитора у зобов'язанні, що виникло з кредитного договору, укладеного між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_5

ПАТ "ОТП Банк" свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надавши відповідачу ОСОБА_5 кредит в розмірі 111 089 доларів США, що підтверджується випискою по рахунку останнього (т.1 а.с.75-110).

З розрахунку заборгованості позичальника ОСОБА_5 вбачається, що до січня 2009 року включно він виконував свої зобов'язання за кредитним договором. З лютого 2009 року у ОСОБА_5 виникла заборгованість по тілу кредиту, проте він продовжував сплачувати проценти за користування кредитними коштами, а з березня 2010 року будь-які сплати за кредитним договором взагалі припинив (т.1 а.с.44).

На момент набуття позивачем прав кредитора у зобов'язанні заборгованість ОСОБА_5 складала 116 983,64 доларів США і включала заборгованість по тілу кредиту - 100 122,73 доларів США, та заборгованість по процентах - 16 860,91 доларів США, що підтверджується витягом з додатку до договору купівлі-продажу кредитного портфелю (т.1 а.с.55).

З огляду на порушення Позичальником прийнятих на себе зобов'язань щодо повернення кредиту та сплати процентів понад 30 календарних днів Банк відповідно до пункту 2.1.5.1. додаткового договору №5 вправі вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній ним частині.

16 липня 2014 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" письмово повідомило позичальника ОСОБА_5 та поручителя ОСОБА_3 про здійснену заміну кредитора у зобов'язанні та висунуло вимогу про дострокове повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів (т.1 а.с.42, 43).

Сторони кредитного договору домовилися, що у випадку невиконання Позичальником боргових зобов'язань понад 30 календарних днів Банк вважається таким, що реалізував своє право щодо вручення Позичальнику вимоги про виконання боргових зобов'язань у повному розмірі, а Позичальник вважається таким, що отримав вимогу банку, у зв'язку з чим зобов'язаний погасити боргові зобов'язання в повному обсязі протягом наступних 30 календарних днів, що слідують за останнім днем строку порушення зобов'язань (пункт 2.1.5.1. додаткового договору № 5).

Пунком 3.4. договору поруки передбачено, що обов'язок поручителя виконати боргові зобов'язання виникає при отриманні від кредитора відповідної вимоги. Така вимога вважається отриманою Поручителем, якщо Кредитор надіслав її поштою за адресою, вказаною у цьому договорі.

Судом встановлено, що вимогу позивача про дострокове виконання боргових зобов'язань відповідачі не виконали.

Відповідно до пункту 4.1.1. кредитного договору за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені договором строки Позичальник зобов'язаний сплатити Банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочення.

Позивачем нарахована пеня за останній рік перед зверненням з позовом до суду, тобто за період з 18 серпня 2013 року по 18 серпня 2014 року, в розмірі 426 990,29 доларів США, що еквівалентно 5 608 727 грн. 11 коп.

Відповідачами не надано розрахунку пені, який би спростовував розрахунок позивача.

За встановлених обставин, районний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення тіла кредиту та відсотків, зменшивши розмір пені відповідно до положень ч.3 ст.551 ЦК України.

Заперечуючи проти висновків районного суду про наявність правових підстав для стягнення пені відповідачі вказали у апеляційній скарзі, що ці вимоги заявлені з пропуском річного строку позовної давності, пеня неправомірно нарахована на все тіло кредиту, розрахунок пені не містить точної дати початку виникнення простроченої заборгованості.

Указані доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті апеляційним судом у якості підстав для скасування рішення в цій частині з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню, за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Отже, аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня, з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

У даному конкретному випадку з наданого позивачем розрахунку заборгованості та розширеного розрахунку, наданого під час апеляційного розгляду, убачається, що пеня нарахована за останні 12 місяців перед зверненням кредитора до суду.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування строків позовної давності стосовно періоду по стягненню пені, указаного позивачем.

Ураховуючи положення договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 27 травня 2011 року та додатку 1 до цього Договору (т.1, а.с.48-55) про набуття позивачем прав кредитора у зобов'язанні, за яким заборгованість ОСОБА_5 складала 116 983,64 доларів США і включала заборгованість по тілу кредиту - 100 122,73 доларів США, та заборгованість по процентах - 16 860,91 доларів США, позивач правомірно нарахував пеню на все тіло кредиту за період з серпня 2013 по серпень 2014 року.

Рішення суду в частині застосування судом до спірних правовідносин положень ч.3 ст.551 ЦК України - зменшення розміру пені до 1500000 грн. і, як наслідок, відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені на суму 4 108 727 грн. 11 коп. (5608727,11 - 1500000) позивачем не оскаржується.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції при вирішенні позовних вимог про стягнення пені дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення в цій частині немає.

Водночас, доводи апеляційної скарги щодо невідповідності обставинам справи висновків районного суду про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитними коштами та про стягнення тіла кредиту, строк повернення якого настав до останніх 36 місяців перед зверненням кредитора до суду, можуть бути прийняті апеляційним судом з огляду на наступне.

Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - стаття 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті (правова позиція Верховного Суду України у справі 6-1085цс15).

У даному конкретному випадку умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, ураховуючи, що за умовами договору погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальником частинами кожного місяця, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Отже, аналізуючи умови договору сторін і зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Позов про стягнення заборгованості за кредитним договором поданий до суду (направлений поштою) 02 вересня 2014 року (т.1, а.с.63). Таким чином три роки, що передували зверненню до суду, тривали з 02 вересня 2011 року по 02 вересня 2014 року.

З наданих позивачем розрахунків заборгованості за кредитним договором убачається, що ОСОБА_5 здійснив останній платіж на погашення тіла кредиту 05.01.2009 року, а останній платіж на погашення відсотків за користування кредитними коштами - 06.09.2010 року.

Заборгованість по сплаті відсотків у розмірі 16 860,91 доларів США нарахована позивачем за період з 06.04.2010 по 27.05.2011 року.

З наявного у матеріалах справи підписаного обома сторонами графіку платежів за кредитним договором (т.1, а.с.149-152) убачається, що у період з 4 лютого 2009 року до 5 вересня 2011 року (включно по 4 серпня 2011 коку) боржник щомісячно повинен був сплачувати по 330,63 доларів США на погашення тіла кредиту, а всього за указаний період на погашення тіла кредиту ОСОБА_5 повинен був сплатити 10 249,53 доларів США (330,63 х 31 місяць).

У зв'язку з наведеним висновок районного суду про те, що правові підстави для застосування позовної давності у спорі відсутні, оскільки кредитний договір діє до 2035 року, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права у контексті обставин даної справи, що дає суду апеляційної інстанції підстави для зміни оскаржуваного рішення в частині позовних вимог про стягнення тіла кредиту та відсотків.

З огляду на те, що відповідач подав заяву про застосування позовної давності (т.1, а.с.131-133) і при поданні позову 02.09.2014 року (т.1, а.с.63) строк позовної давності до позовних вимог про стягнення тіла кредиту на суму 10 249,53 доларів США за період з 4 лютого 2009 року включно по 4 серпня 2011 року та до позовних вимог про стягнення відсотків у розмірі 16 860,91 доларів США за період з 06.04.2010 по 27.05.2011 року сплинув, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність правових підстав для зміни оскаржуваного рішення в цій частині шляхом зменшення розміру стягнення з 116 983 доларів США 64 центів до 89 873 доларів США 20 центів ( 116983,64 - (10249,53 + 16860,91).

При цьому доводи апеляційної скарги відповідачів про те, що строк виконання зобов'язання по сплаті тіла кредиту не настав, оскільки кредитний договір встановлює кінцевим строком погашення 2035 рік, відхиляються апеляційним судом як безпідставні з огляду на доведеність письмовими доказами факту пред'явлення кредитором вимоги про дострокове повернення кредиту до звернення до суду із цим позовом.

Посилання відповідачів у цій частині на положення п.1.9.3 кредитного договору, яким передбачене право Банку на розірвання кредитного договору у односторонньому порядку у випадку невиконання позичальником боргових зобов'язань, відхиляються апеляційним судом, оскільки сторона помилково ототожнила передбачене договором право кредитора на одностороннє розірвання договору із передбаченим ст. 1050 ЦК України правом кредитора вимагати дострокового повернення, зокрема, частини позики, що залишилася.

Доводи апеляційної скарги про те, що договір факторингу №1 від 27.05.2011 є нікчемним, також відхиляються апеляційним судом як безпідставні, оскільки ці доводи не містять посилань на законодавчу норму, якою встановлена недійсність указаного правочину. Дані про те, що наведений договір факторингу у встановленому законом порядку визнаний недійсним судом, у розпорядженні суду відсутні. При цьому наявні у справі письмові докази підтверджують, що ТОВ "ОТП Факторинг Україна", який придбав кредитний портфель, має статус фінансової установи (фінансовий посередник під іноземним контролем) (т.1, 59-61).

Водночас, апеляційний суд вважає такими, що заслуговують на увагу та можуть бути прийняті у якості підстав для скасування оскаржуваного рішення в частині вирішення позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_3 (поручителя боржника), доводи апеляційної скарги щодо припинення поруки.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Умови договору поруки про його дію до повного виконання зобов'язань за кредитним договором не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в такому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Аналіз частини четвертої статті 559 ЦК України дає підстави для висновку, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у цій нормі) не є строком захисту порушеного права (строком позовної давності), а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Якщо договір поруки припинився (у тому числі й на підставі непред'явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання), то інститут позовної давності застосовано бути не може, тому що всі права та обов'язки сторін за цим договором слід вважати припиненими (правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-263цс15).

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя (правова позиція Верховного Суду України у справі № 6- 53 цс 14).

У даному конкретному випадку, як вже зазначено вище, порушення зобов'язання розпочалося з лютого 2009 року. Як вбачається з наданого позивачем розрахунку та розширеного розрахунку, наданого під час апеляційного розгляду, позивач нараховував пеню на все тіло кредиту починаючи з серпня 2013 року.

Таким чином при нарахуванні пені станом на серпень 2013 року вся сума кредиту набула статусу простроченої заборгованості і кредитор, ТОВ "ОТП Факторинг Україна", станом на серпень 2013 року вважав зобов'язання таким, що підлягає виконанню у повному обсязі.

Ураховуючи наведену обставину направлена позивачем боржнику та поручителю 16 липня 2014 року досудова вимога про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором не має правового значення для відрахування початку перебігу шестимісячного строку пред'явлення вимоги до поручителя.

Позов до поручителя, ОСОБА_3, пред'явлений ТОВ "ОТП Факторинг Україна" у вересні 2014 року, тобто після спливу шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

За встановлених обставин суд приходить до висновку про те, що порука ОСОБА_3 є припиненою, а тому правові підстави для задоволення позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відсутні.

З огляду на викладене рішення районного суду в частині вирішення позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_3 слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Оскільки у задоволенні позовних вимог до поручителя суд відмовляє, понесені позивачем судові витрати у загальному розмірі 3 828 грн. 96 коп. підлягають стягненню на його користь з боржника ОСОБА_5

Керуючись ст.303, 307-309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 грудня 2014 року в частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_3 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 грудня 2014 року в частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_5 змінити в частині позовних вимог про стягнення тіла кредиту та відсотків.

Зменшити розмір стягнення з 116 983 доларів США 64 центів до 89 873 доларів США 20 центів.

У зв'язку з чим абзаци другий-третій резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором № ML-009/454/2007 від 4 грудня 2007 року по тілу кредиту у розмірі 89 873 долари США 20 центів (Вісімдесят дев'ять тисяч вісімсот сімдесят три долари США 20 центів) та пеню у розмірі 1 500 000 грн. 00 коп. (Один мільйон п'ятсот тисяч грн. 00 коп.).

Стягнути з ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" 3 828 грн. 96 коп. (Три тисячі вісімсот двадцять вісім грн. 96 коп.).

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: А.А. Пікуль

Судді: Т.О. Невідома

Т.І. Побірченко