Ухвала суду № 55009437, 28.12.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 643/12141/14-ц Головуючий суддя І інстанції Скотар А. Ю.

Провадження № 22-ц/790/7434/15 Суддя доповідач Шаповал Н.М.

Категорія: Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Шаповал Н.М.,

суддів: Кіпенка І.С.,

Пшенічної Л.В.,

за участю секретарів - Макаренко Ю.В.,

Сементовської О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Московського районного суду міста Харкова від 29 травня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, третя особа: Московський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором з відрахуванням раніше стягнутої за судовим наказом заборгованості в сумі 13 992,24 грн., а саме 40 550,56 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що згідно договору від 20.01.2006, який складається з Заяви позичальника, Умов та правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та Тарифів банку (далі - Договір), ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 10 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. ОСОБА_3 належним чином свої зобов'язання щодо повернення кредиту не виконала, що змусило позивача звернутись до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості станом на 03.12.2007, яка була задоволена. Відповідним судовим наказом, який набрав чинності 26.02.2008, з ОСОБА_3 стягнуто на користь позивача 13 992,24 грн. та судові витрати, а загалом - 14 077,20 грн.

Судовий наказ було передано до Московського відділу Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції (далі - Виконавча служба) для примусового виконання, проте, відповідач продовжувала ухилятись від повернення коштів і позивач звернувся до суду повторно з позовом про стягнення заборгованості, яка утворилась станом на 31.07.2014. Враховуючи, що ОСОБА_3 й досі не сплатила заборгованість за кредитним договором, яка станом на 31.03.2015 становить 54 542,80 грн., позивач просив стягнути з останньої вказану заборгованість за відрахуванням раніше стягнутої за судовим наказом заборгованості в сумі 13 992,24 грн., а саме 40 550,56 грн.

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 29 травня 2015 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» - залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» ставиться питання про скасування вказаного рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким задовольнити позивні вимоги Банку в повному обсязі, вирішити питання про судові витрати. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, що строк позовної давності не пропущено, оскільки останній платіж внесено ОСОБА_3 у листопаді 2011 році, також відповідачка не сплатила у повному обсязі заборгованість за кредитним договором, що складає 2 227 грн. 42 коп. за тіло кредиту, 41 896, 1 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом та штрафи у розмірі 500 грн. та 2 206 грн.

Перевіряючи законність і обґрунтованість судового рішення відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України - у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін з підстав, передбачених ст. 308 ЦПК України.

Судом встановлено, що 20.01.2006 між Банком та ОСОБА_3 укладено договір, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 10 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3% на місяць (36% на рік) на суму залишку заборгованості за кредитом. Договір складається з Заяви позичальника, Умов надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та Тарифів (а.с. 13-26).

В заяві позичальника у розділі «Банківські послуги» зазначено, що позичальник за умовами договору отримує кредитну карту «Універсальна», строк дії картки - 01/09, кредитний ліміт - 10 000,00 грн. Строк дії кредитного ліміту співпадає зі строком дії кредитної карти.

В суді апеляційної інстанції досліджувався оригінал кредитної картки де зазначений термін її дії до 01/09, копія картки залучена до матеріалів справи. ( а.с. 203)

Отже доводи позивача про те, що картка діє до 01/13, про що значиться в інформації про картку- рахунок, спростовуються кредитною карткою з зазначенням строку її дії.

За таких підстав судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що кредитний договір від 20.01.2006 припинив свою дію в січні 2009 року і з цього часу почав плинути строк позовної давності для позивача.

Судовим наказом від 03 грудня 2007 року з ОСОБА_3 на користь Банку стягнуто заборгованість у розмірі 13 993 грн. 24 коп.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_3 частково погасила заборгованість, шляхом внесення грошових коштів на реєстраційний депозитний рахунок виконавчої служби в рамках виконавчого провадження з виконання судового наказу.

Виконавче провадження щодо примусового виконання даного судового наказу відкрито 25.03.2010 р. (а.с. 65).

На виконання судового наказу в рамках виконавчого провадження відповідачем згідно квитанцій від 04.04.2011 р., 20.05.2011 р., 19.07.2011 р. та 01.11.2011 р. на реєстраційний рахунок виконавчої служби перераховано 3 000 грн., 3 000 грн., 3 000 грн. та 4 000 грн. відповідно (а.с. 69-70, 190- 199).

За змістом ст.. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент зарахування сумми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Виходячи із системного аналізу ст..ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Отже, з урахуванням того, що відповідачка не в повному обсязі сплатила заборгованість за судовим наком, це не звільняє її від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання позивачем штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6 - 1206 цс 15, яка згідно зі ст. 360 - 7 ЦПК України є обов'язковою для судів України, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність до його рішення.

Штрафни санкції складають - 41 896,1 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 500 грн. штраф (фіксована частина), 2 206,17 грн. - штраф (процентна складова). ( а.с. 105, 185)

Згідно роз'яснень, які містяться у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 N 14 «Про судове рішення у цивільній справі» , встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

В даному випадку останньою датою звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості за Договором для позивача мало стати 31.01.2012 р., проте, до суду Банк звернувся лише у серпні 2014 року, тобто з пропуском позовної давності.

Доводи представника позивача про те, що строк позовної давності для звернення до суду ще не сплинув, так як в листопаді 2011 року відповідач здійснював черговий платіж за договором є безпідставними.

ОСОБА_3 перераховуючи на реєстраційний депозитний рахунок виконавчої служби кошти для погашення боргу перед позивачем, здійснював це в рамках виконавчого провадження з виконання судового наказу, і вказані кошти не можна вважати черговими платежами за Договором, які переривали перебіг позовної давності, як наголошує представник позивача.

Згідно зі ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

За таких підстав суд першої інстанції обгрунтовано відмовив позивачу у задоволенні позову у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Суд повно та всебічно з»ясував обставини по справі, наданим доказам дав належну оцінку і постановив законне рішення.

Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - відхилити.

Рішення Московського районного суду міста Харкова від 29 травня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді: