Рішення № 55008677, 12.01.2016, Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №348/2230/15-ц

12 січня 2016 року м. Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

в складі головуючого судді Безбородько В.А.

секретаря Дмитрук С.І.

з участю представника позивача- Гуменюка Б.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" про захист прав споживача, визнання пункту договору недійсним, розірвання договору фінансового лізингу та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2" Лізингова компанія "Ваш Авто" про захист прав споживача, визнання пункту договору недійсним, розірвання договору фінансового лізингу та стягнення коштів.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, суду пояснив, що позивач мав намір придбати автомобіль ОСОБА_3 2012 року випуску для свого сина, який є інвалідом дитинства ІІ групи. Оскільки в позивача всієї суми коштів на придбання автомобіля не було, то він почав шукати можливість придбати даний автомобіль в кредит. В мереді інтернет він побачив інформацію, що ТОВ "Лізингова компанія "Ваш Авто" надає можливість придбати автомобілі та іншу техніку. Зателефонувавши туди, представник відповідача повідомила позивачу, що такий автомобіль в них є і вони йому готові надати його на умовах фінансового лізингу, а для цього йому необхідно укласти з відповідачем договір фінансового лізигну. Також позивачу пояснили в усній формі, що він повинен спочатку сплатити передплату за транспортний засіб в сумі 20000 грн., шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача і тільки тоді з ним буде укладено договір фінансового лізингу. Зазначила, що протягом декількох днів відповідач передасть позивачу предмет лізингу. В той же день позивачем було сплачено на рахунок відповідача 20000 грн. Після того як він сплатив кошти, представниця відповідача завірила його в тому, що вона пояснила йому всі умови договору та сказала, що оскільки їхнє представництво уповноважене укладати договори фінансового лізингу тільки на нові автомобілі, то за її наполяганням 02.11.2015 року між сторонами по справі був укладений договір фінансового лізингу № 001341, предметом якого став автомобіль DAEWOO «Nexia». Також представниця відповідача запропонувала позивачу написати заяву про надання йому автомобіля ОСОБА_3 2012 року випуску чорного кольору за ціною 11000 грн. і саме цей автомобіль буде зареєстрований за ним та буде йому переданий, а не той, який вказаний в договорі. Крім того, вона завірила позивача в тому, що автомобіль ОСОБА_3 2012 року випуску буде наданий йому протягом трьох днів. Однак із спливом даного строку позивачу автомобіль так і не був наданий. Станом на сьогоднішній день автомобіль позивачу так і не переданий.

Просить суд постановити рішення, яким визнати п.12.1 договору фінансового лізингу №001341 з додатками від 02.11.2015 року- недійсним, розірвати договір фінансового лізингу №001341 з додатками від 02.11.2015 року та стягнути з ОСОБА_2 «Лізингова компанія «Ваш Авто» сплачені кошти в розмірі 20000 грн. та судові витрати по справі.

Представник відповідача - ОСОБА_2 «Лізингова компанія «Ваш Авто» в судове засідання не зявився, про час та місце слухання справи повідомлений вчасно, про що свідчить поштова розписка.

Враховуючи вищенаведене, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, надані сторонами на виконання вимог ст.ст. 56, 60 ЦПК України і, які сторони вважають достатніми для обгрунтування і заперечення своїх позовних вимог, та, зясувавши фактичні обставини, приходить до висновку про необхідність задоволення позову з наступних підстав.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому зазначеним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Зі змісту ст.60 ЦПК України випливає, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а також доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що 02.11.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 «Лізингова компанія «Ваш Авто», укладено договір фінансового лізингу № 001341 з додатками, відповідно до якого відповідач взяв на себе обовязок придбати предмет лізингу - транспортний засіб DAEWOO «Nexia», зазначений у п. 1.1. договору та специфікації, що є додатком № 1,2, вартістю 200 000 грн. у власність та передати предмет лізингу у користування позивача, на строк та на умовах передбачених договором.

Зясовано також, що в усній формі представник відповідача повідомила, що позивач повинен спочатку сплатити передплату за транспортний засіб в сумі 20 000 гривень шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача, після чого з ним буде укладено договір лізингу і протягом декількох днів відповідач передасть в користування предмет лізингу. В той же день ОСОБА_1 було сплачено на рахунок відповідача 20 000 грн. з зазначенням призначення платежу, а саме: адміністративний платіж згідно договору фінансового лізингу №001341, про що свідчить квитанція № N1АНF40029 від 02.11.2015 року.

Разом з тим, як пояснив в судовому засіданні представник позивача, ОСОБА_1 представником ОСОБА_2 «Лізингова компанія «Ваш Авто», не було роз'яснено призначення даного платежу який виявився адміністративним платежем, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору. Він же вважав, що це часткова оплата вартості транспортного засобу.

Також, як вбачається з пояснень представника позивача, у ОСОБА_1 не було можливості детально ознайомитися з умовами договору до його підписання, так як представник відповідача не надала йому достовірної інформації щодо всіх істотних умов договору, переконала та спонукала підписати договір та інші документи швидко, оскільки вона спішить у справах.

Крім того, протягом обіцяного терміну предмет лізингу не був переданий позивачу. Компанія відмовилась передавати предмет лізингу з посиланням на те, що договором передбачено передачу транспортного засобу протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу, а сплачена сума в розмірі 20 000 грн є адміністративним платежем тільки за оформлення договору. Т

аким Таким чином, як видно з позовної заяви та пояснень представника позивача, під час попередніх переговорів представником компанії позивача введено в оману щодо умов виконання договірних зобов'язань. Після підписання і вивчення змісту договору ОСОБА_1 стало зрозуміло, що сплачені кошти не повернуть, а можливості розірвати договір немає, оскільки договір зовсім не передбачає можливості розірвання з ініціативи лізингоодержувача, що є порушенням прав позивача як споживача.

Частиною 2 ст. 627 ЦК України передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Згідно Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 12.04.1996 року при вирішенні справ суди мають виходити насамперед із положень Закону «Про захист прав споживачів», прийнятого 12.05.1991 року і введеного в дію з 01.10.1991р.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає і механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до ч.5 п.1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. Це означає, що Закон України «Про захист прав споживачів» безпосередньо регулює відносини, що склались між сторонами договору. А умови договору фінансового лізингу в свою чергу не можуть суперечити положенням цього Закону.

Умова договору фінансового лізингу №001341 з додатками від 02.11.2015 року про те, що лізингоодержувач зобов'язується сплатити адміністративний платіж - першочерговий одноразовий платіж за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору (комісію за надання лізингового кредиту в відсотковому розмірі від ціни предмета лізингу), на переконання суду, є незаконною.

У відповідності до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо повязані з виконанням договору лізингу.

Як вбачається із змісту договору лізингу, укладеного між сторонами, адміністративний платіж розуміє під собою одноразову плату лізингоодержувача лізингодавцю при укладенні договору.

У відповідності до договору, адміністративний платіж - першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір такої компенсації за організацію становить 20000 грн., цей платіж не є витратами лізингодавця, що безпосередньо повязаний з виконанням договору лізингу.

Вказаний пункт договору порушує принципи добросовісності і справедливості, оскільки відповідач не обґрунтував співмірність розміру платежу за організацію даного договору виконаній послузі, яка згідно ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», не є лізинговим платежем, а фактично полягає у виготовленні стандартної форми договору.

Як вбачається із наведених договірних умов, складова першого лізингового платежу - «адміністративний платіж» виходить за межі переліку платежів, передбачених законом.

Лізинговий кредит - це кредитні відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є специфічною формою майнового, тобто товарного кредиту. Його специфіка полягає у тісному взаємозв'язку і переплетенні кредитних, фінансових та орендних відносин. З точки зору змісту кредитних відносин, лізинг можна розглядати як різновид довгострокового кредиту, який надається в натуральній формі і погашається позичальником у розстрочку.

Отже, лізинг є комерційною угодою, що заснована на оренді товарів тривалого користування виробничого призначення. Це одна з форм інвестицій в основний капітал за посередництвом лізингової компанії (лізингодавця), який купує для товаровиробника (лізингоодержувача) майно і надає йому в оренду з метою виробничого використання. Таким чином, лізингодавець фактично кредитує лізингоодержувача: кредитором є лізингодавець, позичальником -лізингоодержувач.

Положеннями ч. 1 ст. 8 ЦК України визначено, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що у разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Виходячи з зазначеного, за аналогією до спірних правовідносин між позивачем та відповідачем підлягає застосуванню рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011, Справа № 1-26/2011.

Конституційний Суд України у вказаному рішенні виходив також з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 ЦК України). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть внаслідок введення його в оману придбати непотрібні йому кредитні послуги .

Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів .

Виходячи з наведеного, при вирішенні спору між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 «Лізингова компанія «Ваш Авто» підлягає застосуванню рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року №15-рп/2011 (справа № 1-26/2011) та слід врахувати, що йому як споживачу, на момент укладення договору об'єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору фінансової послуги із запропонованих на ринку, а також для оцінки договору з відповідачем щодо придбання у нього послуги фінансового лізингу, який мав стандартну форму (частина перша статті 634 ЦК України).

Оскільки позивач не має відповідної юридичної чи економічної освіти, він при укладенні договору помилково придбав непотрібні йому на умовах відповідача послуги з фінансового лізингу.

Згідно з п. 2. ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати аа страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Однак відповідач проігнорував дані вимоги законодавства, що є однією з підстав визнання договору недійсним, адже згідно з ч. 2 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Забороняються як такі, що вводять в оману, зокрема: з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення та позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення. Тобто, позивач не мав часу детально ознайомитися з дванадцятьма сторінками договору за такий короткий строк. Йому повинна була надатись можливість детально ознайомитися з умовами даного договору та законодавством, що його регулює. Крім цього, представник відповідача не надала достовірної інформації, переконала в тому, що всі істотні умови договору вона позивачу пояснила та спонукала підписати договір швидше, мотивуючи тим, що на неї чекають інші справи.

На переконання суду, позивач не мав можливості об'єктивно оцінити та осмислити умови даного договору, виявити його недоліки та оцінити всі ризики та збитки, які він отримає в результаті підписання даної угоди.

Так, згідно з ч.1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч.2 ст. 18 вказаного Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Аналізуючи норми ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суд прийшов до висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими, необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. З, ч. З ст. 509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є наступні умови, що зазначені в договорі фінансового лізингу: про надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (порушення п. 4 ч. З ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); В п. 12.1. договору фінансового лізингу від 02.11.2015 року - лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж та частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір. В такому випадку поверненню підлягає 60% від сплаченого авансового платежу, 40% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає. Тобто, відповідач в договорі надав собі можливість не повертати кошти, проплачені споживачем його послуг у разі розірвання договору останнім. Однак, при розірванні договору лізингодавцем ніяких санкцій не передбачено, що приводить до дисбалансу договірних умов та порушує норми законодавства.

Згідно п.6 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору. Тобто лізингоодержувачу в даному випадку повинно бути надано право на розірвання договору впродовж 14 днів з моменту його укладення.

Дане право також передбачене ст.707 ЦК України.

Однак відповідачем не враховано вищевказані норми законодавства. Всупереч зазначених норм, лізингодавець взагалі не надав можливості лізингоодержувачу відмовитись від договору.

Крім того, у разі розірвання договору лізингодавцем, ніяких штрафів і компенсацій не передбачено, що приводить до дисбалансу договірних відносин та порушень чинного законодавства.

Тому дана вимога договору є незаконною та несправедливою відносно лізингоодержувача, що призводить до її недійсності.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором випадках.

У ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Так, відповідно до ЦК України, а саме статей 806, 807 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), а до відносин повязаних з лізингом, застосовуються загальні положення про договір поставки. Положення кодексу про договір поставки (ст.712 ЦК України) у свою чергу посилається на те, що до договору поставки застосовуються положення договору купівлі-продажу.

Крім цього, згідно статей 4,10,15 З-ну України «Про захист прав споживачів» -споживач має право:ст. 4 п. 4 - на необхідну, достовірну, та своєчасну інформацію про продукцію, а також про його виробника; ст. 10 п. 2. - на розірвання договору та повернення коштів, якщо стане очевидним що послуга буде не виконана; ст. 15 - на отримання необхідної інформації достатньої для придбання цієї продукції, виробника та гарантії ії придбання, тощо.

Відповідно до П(С)БУ 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 7 МФУ від 20.10.2000 року № 92, основними фондами є засоби праці - будівлі, устаткування, транспорт.

Тобто, відповідач по справі має бути суб'єктом підприємницької діяльності який здійснює діяльність у сфері передачі автомобілів у оренду (оперативний лізинг), тому і зобов'язаний надати лізингоодержувачу дані про те, що автомобіль який буде передаватися вже є його власністю і є основними фондами відповідача.

В порушення зазначених вимог в договорі не вказано, який саме транспортний засіб DAEWOO «Nexia», буде переданий у власність лізингоодержувачу - якого кольору, року виробництва якої внутрішньої комплектації, тобто у договорі не вказано предмету лізингу (найменування продукції), що порушує право позивача на отримання достовірної інформації про продукцію.

Згідно ч.12 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 12.04.1996 року у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу,послугу) чи недобросовісної його реклами, суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг).

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї в сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннямиЦивільного кодексу Українипро лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно дост.215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно дост. 216 ЦК Українинедійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з п. 7постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 рокуправочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Згідно зст. 21 Закону України «Про захист споживачів»крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цьогоЗаконута пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів"містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Для визнання умов договору несправедливими, в розумінні наведеної норми, необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдають шкоди споживачеві.

Аналізуючи умови оскаржуваного договору, суд робить висновок, що п.12.1 оскаржуваного договору є несправедливим відносно споживача та суперечить загальним принципам, зазначеним в ч.1ст.808 ЦК України, а також положеннямЗакону України «Про захист прав споживачів»оскільки фактично всю відповідальність та всі ризики покладено на споживача /лізингоодержувача/ та виключення такої для лізингодаця.

Оскільки договором забезпечено захист інтересів лише лізингодавця, вказане свідчить про очевидну диспропорцію між правами та обов'язками сторін, а така диспропорція та порушення принципу добросовісності завдають шкоди позивачу, оскільки за змістом договору, в будь-якому випадку останній в гірших умовах та несе тягар відповідальності за договором без будь-яких гарантій на отримання предмету лізингу та можливості його належної експлуатації.

Такий висновок суду кореспондується із правовою позицією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, висловленою у справі №6-13507св15 від 16.12.2015 року.

Із врахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що п.12.1 договору фінансового лізингу № 001341 від 02.11.2015 року з Додатками підлягає визнанню недійсним із стягненням із відповідача на користь позивача коштів у сумі 20 000 грн. Вказані порушення, відповідно до ст.ст. 10, 21 п. 5, Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 638 ЦК України, ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» є підставою для розірвання договору на надання послуг.

Згідно п.9 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, вони відшкодовуються винною особою у повному обсязі. Споживач має право на відшкодування збитків,завданих йому виробником (виконавцем,продавцем), у звязку з використанням останнім переваг свого становища у виробничій чи торговельній діяльності.

Відповідно, сплачені позивачем відповідачу - ОСОБА_2 «Лізингова компанія «Ваш Авто» кошти в сумі 20000 грн. підлягають поверненню.

На підставі викладеного, ст.ст.203,215,638,707,806,807 ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про фінансовий лізинг», рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011, керуючись ст.ст. 4, 7, 14, 60, 88, 215-218,223,224 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов задоволити.

Визнати п.12.1 договору фінансового лізингу №001341 від 02.11.2015 року з додатками, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто», 01601, м.Київ, вул. Шовковична,42-44, код ЄДРПОУ 39733392, р/р 26004482354 в ПАТ "ОСОБА_4 Аваль", МФО 380805 та ОСОБА_1, жителем ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, паспорт серії СС №661237, виданий Надвірнянським РВ УМВС в Івано-Франківській області 03.11.1998 року - недійсним.

Договір фінансового лізингу №001341 від 02.11.2015 року з додатками, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто», 01601, м.Київ, вул. Шовковична,42-44, код ЄДРПОУ 39733392, р/р 26004482354 в ПАТ "ОСОБА_4 Аваль", МФО 380805 та ОСОБА_1, жителем ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, паспорт серії СС №661237, виданий Надвірнянським РВ УМВС в Івано-Франківській області 03.11.1998 року - розірвати.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто», 01601, м.Київ, вул. Шовковична,42-44, код ЄДРПОУ 39733392, р/р 26004482354 в ПАТ "ОСОБА_4 Аваль", МФО 380805 на користь ОСОБА_1 сплачені кошти в розмірі 20000 грн. (двадцять тисяч гривень).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто», 01601, м.Київ, вул. Шовковична,42-44, код ЄДРПОУ 39733392, р/р 26004482354 в ПАТ "ОСОБА_4 Аваль", МФО 380805 на користь ОСОБА_1 487,20 грн. сплаченого судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається позивачем протягом 10 днів з дня його проголошення до апеляційного суду Івано-Франківської області через Надвірнянський районний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Безбородько В.А.

Повний текст рішення виготовлено 15.01.2016 року