Ухвала суду № 55005851, 17.12.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Кримінальне провадження №614/189/15-к Головуючий 1 інст. Любая В.І.

Апеляційне провадження № 11кп/790/995/15 Доповідач: Глінін Б.В.

Категорія: ч.1 ст.121 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.12.2015 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого-судді Глініна Б.В.,

суддів: Шляхова М.І., Савенко М.Є.,

при секретарі Невеніцині Є.В.,

за участю прокурора Крестьяніновій І.А.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника, обвинуваченого на вирок Борівського районного суду Харківської області від 23 березня 2015 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

Вказаним вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с. Чапаєвка Таращанського району Київської області, українець, громадянин України, що має базову загальну середню освіту, не працює, не одружений, має неповнолітню дитину, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3, проживає за адресою: АДРЕСА_2 раніше судимий:

-вироком Солом'янського районного суду міста Києва від 09.07.2002 року за ч.3 ст.289 КК України, з застосуванням ст.69 КК України, до 6 років позбавлення волі. Згідно постанови Полтавського районного суду Полтавської області від 17 листопада 2006 року, звільнений від відбування покарання умовно-достроково на невідбуту частину 1 рік 4 місяці 29 днів,

визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України з призначенням покарання 5 років позбавлення волі.

Строк відбування покарання постановлено рахувати з 23 грудня 2013 року.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено без змін - тримання під вартою.

Постановлено стягнути з обвинуваченого витрати на відшкодування матеріальних збитків, витрачених на лікування потерпілого ОСОБА_3 в Ізюмській центральній міській лікарні в сумі 757,64 грн.

Вирішено питання про долю речових доказів в порядку ст.100 КПК України.

Відповідно до вироку, ОСОБА_1 23 грудня 2013 року, приблизно о 21-00 годині, знаходячись в квартирі АДРЕСА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, діючи на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків з ОСОБА_3, з метою спричинення умисного тяжкого ушкодження останньому, наніс ОСОБА_3 удар ножем по тулубу з лівого боку, зі сторони розташування життєво важливих органів, спричинивши потерпілому, згідно висновку судово-медичної експертизи №699-ІЗ/13 від 28 грудня 2013 року, тілесне ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки зліва на рівні шостого міжребер'я, яке відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння.

Дії обвинуваченого органом досудового розслідування первісно були кваліфіковані за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, як закінчений замах на умисне вбивство.

Під час судового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, обсяг обвинувачення та правова кваліфікація були змінені з ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України на ч.1 ст.121 КК України, на підставі ч.2 ст.338 КПК України.

В апеляційних скаргах захисник та обвинувачений, апеляції яких є тотожними, просять вирок суду скасувати та кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 закрити через недостатність доказів для визнання винуватості засудженого на підставі ст.417, п.2 ч.1 ст.284 КПК України, вважаючи вирок суду незаконним.

При цьому посилаються на те, що для доведення винуватості ОСОБА_1 замало лише його показань, а інших очевидців злочину, окрім самого обвинуваченого та померлого потерпілого, виявлено не було.

Вказує на чисельні порушення вимог КПК при проведенні досудового розслідування в провадженні при вилученні речових доказів; вважають, що всі інші процесуальні дії не є допустимими, оскільки вилучення речових доказів було проведено незаконно; а відповідно і висновки експертиз, на думку авторів апеляцій, не можна вважати повними та об'єктивними. Проте судом клопотання про визнання висновків експертів недопустимими доказами в провадженні були відхилені. Вказують, що тільки експертиза трупа була проведена відповідно до вимог КПК та наказу МОЗ і доказує, що смерть потерпілого настала не внаслідок дій обвинуваченого. Вказують, що протокол слідчого експерименту був проведений за відсутності захисника, в той час, коли присутність захисника є обов'язковою, а підписи, які маються в протоколі, захиснику ОСОБА_2 не належать; сам слідчий експеримент проводився не на місці події, що теж є порушенням вимог КПК.

Крім того, обвинувачений в апеляційній скарзі зазначає, що свої первинні покази він надавав під тиском працівників міліції.

Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши думку прокурора, яка вважала вирок районного суду законним та обґрунтованим, обвинуваченого та захисника, які підтримали апеляції, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи скарг, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.

Висновки районного суду щодо винуватості ОСОБА_1 у скоєні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України засновані на досліджених в судовому засіданні та наведених у вироку доказах.

Згідно з протоколом огляду місця події від 23.12.2013 року, в ході огляду квартири АДРЕСА_1 вилучені 3 кухонні ножа та фрагмент тканини з нашаруванням речовини бурого кольору.

З висновку судово-медичної експертизи від 28.12.2013 року у ОСОБА_3 виявлена колото-різана рана грудної клітини зліва на рівні 6-го міжреберья від гострого колючо-ріжучого предмета, яким міг бути ніж, що відноситься до тяжких тілесних ушкоджень. Цей висновок судово-медичної експертизи узгоджувався з показами потерпілого ОСОБА_3 в частині локалізації та механізму спричинення йому тілесних ушкоджень (а.с. 88-89).

Про механізм спричинення тяжкого тілесного ушкодження кухонним ножем підозрюваний ОСОБА_1 показав в ході слідчого експерименту 14.02.2014 року (а.с. 82-84).

І ці його показання узгоджуються з висновком додаткової судово-медичної експертизи від 14.02.2014 року за механізмом спричинення тяжкого тілесного ушкодження від ножа (а.с. 101). А на клінку кухонного ножа, вилученого з місця події, знайдена кров людини, яка могла належати потерпілому ОСОБА_3 (а.с. 95-100).

Надавши правильну оцінку цим та наведеним у вироку доказам, суд прийшов до правильного висновку про спричинення обвинуваченим ОСОБА_1 умисного тяжкого тілесного ушкодження небезпечного для життя в момент заподіяння, кваліфікував дії за ч. 1 ст. 121 КК України.

Доводи апеляцій про необхідність виправдування обвинуваченого через допущені під час досудового розслідування порушення кримінального процесуального закону, що відносяться до речових доказів, при виявлені та вилученні яких був порушений процесуальний порядок, задоволенню не підлягають.

Це спростовується наведеними вище доказами, які узгоджуються між собою і з цим був згоден обвинувачений при його допиті в судовому засіданні суду 1-ї інстанції, де він повністю визнав себе винним. Про це також свідчать висновки судово-медичних експертиз, що підтверджують доводи обвинуваченого про механізм спричинення кухонним ножем тілесних ушкоджень.

При цьому, на досудовому розслідуванні слідчий зібрав докази, які вважав достатніми для складання обвинувального акту і до цих матеріалів був наданий доступ на досудовому розслідуванні. Ні обвинувачений, ні його захисник не заперечували проти цих доказів і не надали будь-яких матеріалів на підтвердження невинуватості обвинуваченого, відповідно до вимог ст. 290 КПК України.

Слідчий перевірив доводи як потерпілого так і обвинуваченого про механізм спричинення тілесних ушкоджень потерпілому вилученими з місця події ножами. При цьому, висновки про спричинення тілесних ушкоджень вилученим з місця події ножем підтверджувались показами потерпілого, які відповідали висновкам судового-медичної експертизи про механізм спричинення тілесних ушкоджень.

Виходячи з положень цього закону, суд проаналізував надані сторонами докази та прийшов до правильного висновку, кваліфікувавши дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України.

Відповідно до ч. 12 ст. 290 КПК України, сторона кримінального провадження, яка не здійснила відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті немає права посилатися на них, як на докази.

Наведене також спростовує доводи апеляцій обвинуваченого та захисника, що стосується недостовірності слідчого експерименту від 14.02.2014 року з підозрюваним ОСОБА_1, на які в апеляційному суді почав посилатися захисник, роблячи посилання на час його проведення.

Але, відповідно до ч. 12 ст. 290 КПК України, ні захисник, ні обвинувачений не відкривали матеріали до закінчення досудового слідства, що стосується неправильності проведення слідчого експерименту.

Відтак, ці посилання не можуть бути допущені та оцінюватися в судовому засіданні з урахуванням вимог вищевказаного закону.

З урахуванням наведеного, доводи апеляцій захисника та обвинуваченого про недопустимість доказів - оформлення речових доказів та проведених з ними експертиз - неналежними не можуть бути задоволені.

Таким чином, підстав для скасування вироку та задоволення апеляцій немає.

Керуючись ст.ст. 404, 405, ст. 407, ст. 418, 419, ч. 2 ст. 376 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги обвинуваченого, захисника залишити без задоволення.

Вирок Борівського районного суду Харківської області від 23 березня 2015 р. щодо ОСОБА_1 - без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, що тримається під вартою у той же строк з дня отримання копії ухвали.

Головуючий -

Судді: