Ухвала суду № 55004978, 14.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2016 року м. Київ К/9991/43524/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Рибченка А.О., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30.11.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2012 по справі № 2-а-11201/08/1570

за позовом Приватного підприємства «Меандр»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

до Головного управління Державного казначейства України в Одеській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Підприємством до суду заявлено позов, з урахуванням уточнення позовних вимог, про визнання нечинним висновку, викладеного в акті перевірки від 09.10.2008 № 10354/35-02/31976888 в частині встановлення порушень позивачем Закону України «Про податок на додану вартість», скасування податкового повідомлення-рішення від 22.10.2008 № 0000043500/0 та стягнення з Державного бюджету України на користь позивача витрат на отримання правової допомоги в сумі 11 800,00 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30.11.2009 позовні вимоги задоволено частково. Визнано нечинним висновок, викладений в акті від 09.10.2008 № 10354/35-02/31976888, в частині встановлення порушень позивачем Закону України «Про податок на додану вартість», скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 22.10.2008 № 0000043500/0 та стягнуто з Державного бюджету України на користь Підприємства витрати на отримання правової допомоги адвоката в сумі 260,00 грн., в решті позову відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги суд виходив з того, що невиконання контрагентом зобов'язань зі сплати податку на додану вартість (далі - ПДВ) до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи і не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту за господарськими операціями у разі, якщо останній виконав усі передбачені законодавством умови щодо формування такого кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2012 рішення суду першої інстанції в частині визнання нечинним висновку, викладеного в акті від 09.10.2008 № 10354/35-02/31976888, скасовано, а провадження у справі у цій частині закрито, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погодившись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією було проведено виїзну позапланову документальну перевірку Підприємства з питань взаєморозрахунків та правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати ПДВ за придбання товарно-матеріальних цінностей у ПП «Пальвітіс» за період з 16.02.2006 по 04.09.2006, за результатами якої складено акт від 09.10.2008 № 10354/35-02/31976888 та прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки, Підприємством порушено вимоги пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», п. 2, п. 5 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 166, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 №233/2037 та п.4 Положення «Про реєстр платників податку на додану вартість», затвердженого наказом ДПА України від 01.03.2000 №79, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 03.04.2000 №208/4429, в результаті чого позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 230 092,00 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за податковими накладними, виписаними на користь позивача його контрагентом ПП «Пальвітіс», установчі документи якого за рішенням суду (від 15.04.2008) визнано недійсними з моменту реєстрації (24.12.2005) та скасовано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ з моменту його видачі (12.01.2006).

Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.

Так, згідно з п. 10.2 ст. 10 Закону № 168/97-ВР платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Відповідно до п 1.7 ст. 1 вказаного Закону податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 % від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

А, відповідно до вимог пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону. Починаючи з дати анулювання реєстрації платника ПДВ такий платник втрачає право на виписування податкових накладних.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема податкових накладних виданих належним чином зареєстрованими суб'єктами господарювання) та оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинами, що спростовують позицію державного податкового органу про вчинення позивачем порушень вимог податкового законодавства. Так, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальне виконання договору поставки товару, укладеного з контрагентом ПП «Пальвітіс», подальше використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, копії яких наявні в матеріалах справи (договір, видаткові та податкові накладні, виписками з особового банківського рахунку, акти здачі - приймання робіт).

Судами також встановлено, що вказані первинні і розрахункові документи є належно оформленими та розкривають зміст проведених господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентом.

Крім того, як вірно зазначено судами, на момент здійснення фінансово - господарських операцій між позивачем та його контрагентом, останній був зареєстрованим в установленому законом порядку, був платниками податку на додану вартість, відповідні відомості щодо нього містилися в Єдиному державному реєстрі підприємств, організацій та установ.

Частиною 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" визначено, у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Крім того, безпідставність доводів контролюючого органу щодо відсутності у позивача права на податковий кредит у зв'язку з визнанням постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15.04.2008 недійсними установчих документів, свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість ПП «Пальвітіс», спростовуються також і ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 01.12.2008 (за нововиявленими обставинами), якою, скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.04.2008, а провадження у зазначеній справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України.

Окрім того, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, чинне законодавство не ставить в залежність право позивача на віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту від стану податкового обліку його контрагента, зокрема, і від сплати останнім своїх податкових зобов'язань. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а тому позивач не зобов'язаний володіти інформацією відносно виконання контрагентом його податкових зобов'язань. Відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судом апеляційної інстанції з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкового правопорушення.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Суд касаційної інстанції також вважає обґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо компенсації позивачу витрат по оплаті правової допомоги у розмірі 260,00 грн., оскільки з урахуванням положень ст.ст. 87, 90, 94 Кодексу адміністративного судочинства України позивач має право на відшкодування витрат по правовій допомозі за рахунок Державного бюджету України.

Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо звільнення особи від оплати правової допомоги та забезпечення надання правової допомоги, а також ч. 3 ст. 90 цього Кодексу набирають чинності з моменту набрання чинності відповідним законом. До цього часу граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На підставі пп. 1.2 Граничних розмірів компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», якщо компенсація в адміністративних справах відповідно до закону сплачується за рахунок держави, граничний розмір витрат не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.

Отже, в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30.11.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від. 28.03.2012 по справі № 2-а-11201/08/1570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді А.О. Рибченко

Т.М. Шипуліна