Постанова № 55004114, 15.01.2016, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/11873/15-а

Провадження № 2-а/750/21/16

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2016 року м.Чернігова

Деснянський районний суд міста Чернігова у складі: судді Жук М.І., за участю секретаря Щербак І. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про визнання дій неправомірними, зобовязання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

03.12.2015 року позивач звернувся до суду з позовом до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про визнання дій неправомірними, зобовязання вчинити певні дії, в якому просив визнати неправомірною та скасувати по постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області ОСОБА_2 від 23.11.2015 року про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-а/2506/1757/11 та зобовязати управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області вжити заходів, передбачених Законами України Про виконавче провадження, Про гарантії держави щодо виконання судових рішень, Про виконання рішень та застосування практику Європейського суду з прав людини з метою виконання постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 02.02.2011 року № 2-а/2506/1757/11.

До початку судового засідання позивач через канцелярію суду подав заяву в якій просив справу розглядати без її участі, позовні вимоги підтримала.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, просив розглянути справу без його участі, позовні вимоги не визнав та надіслав письмові заперечення на позовну заяву.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

3 01.12.2011 року на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області перебувало виконавче провадження ВП № 30147906 з приводу виконання виконавчого листа № 2-а/2506/1757/11, виданого Деснянським районним судом м. Чернігова про зобовязання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням грошового забезпечення, процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премій за останньою штатною посадою на час звільнення, з урахуванням доплати за вислугу 20 і більше років на посадах слідчих, відповідно до передбаченої п.8 постанови Кабінету Міністрів України № 1592 від 31.12.1996 року, починаючи з 27.03.2010 року, за вирахуванням вже здійснених виплат.

Постановою головного державного виконавця від 23.11.2015 року виконавче провадження ВП № 30147906 з приводу виконання виконавчого листа № 2-а/2506/1757/11, виданого Деснянським районним судом м. Чернігова закінчено на підставі п.11 ч.1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження". У вказаних постановах зазначено, що державним виконавцем на боржника було накладено штрафні санкції передбачені ст.ст.75, 89 Закону України Про виконавче провадження. Вказану постанову позивач отримав 28.11.2015 року.

Відповідно до копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 16.08.2013 року ВП № 39414573 на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області перебуває рішення № 1270/12 Європейського суду з прав людини по справі Москаленко та інші проти України, яке прийнято в тому числі і за заявою позивача ОСОБА_1

Відповідно до ст.1 Закону України Про виконавче провадження (далі - Закон), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

В силу положень п.11 ч.1 ст. 49 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому ч.3 ст. 75 цього Закону, яка передбачає, що у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до ст. 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Згідно ч.1 статті 89 Закону у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника та встановлює новий строк виконання.

Відповідно до п.9 ч.1 статті 47 Закону та п 3.15 Інструкції з примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, підставою для повернення виконавчого документа є встановлення безпосередньо у Законі заборони звертати стягнення на окреме майно чи кошти боржника.

Таким чином, державний виконавець мав встановити, що безпосередньо у законі встановлена заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника у виконавчому провадженні і у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також що в законі наявна заборона щодо проведення інших виконавчих дій стосовно цього боржника, що виключає можливість виконання виконавчого листа.

Про наявність обставини, зазначених у п.9 ч.1 ст.47 Закону, державний виконавець зобов'язаний скласти акт, що передбачено ч.2 ст.47 зазначеного Закону.

Крім того, зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що державний виконавець взагалі не зазначив підстав для закінчення виконавчого провадження, зазначив лише ст.ст.11, 49 ЗУ Про виконавче провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. При цьому в силу приписів ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі Горнсбі проти Греції від 19 березня 1997 року зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі Піалопулос та інші проти Греції від 15 березня 2001 року, пункт 68).

З огляду на вищезазначене, суд вважає в даному випадку у відповідача були відсутні законні підстави для закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого листа саме з підстав, передбачених п.11 ч.1 ст. 49 Закону України Про виконавче провадження, відтак, позовні вимоги в частині визнання неправомірною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-а/2506/1757/11 підлягають задоволенню.

Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Зважаючи на наведене, суд приходить до висновку, що спосіб захисту, застосований судом у судовому рішенні, має призводити до поновлення права особи.

Крім того, здійснюючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне субєктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобовязаний надати обєктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Згідно ч.1 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні адміністративної справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Відповідно до ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За таких обставин, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог також і в частині зобовязання управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області вжити заходів, передбачених Законами України Про виконавче провадження, Про гарантії держави щодо виконання судових рішень, Про виконання рішень та застосування практику Європейського суду з прав людини з метою виконання постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 02.02.2011 року № 2-а/2506/1757/11.

Керуючись ст. 124 Конституції України, Законом України "Про виконавче провадження", ст.ст. 1, 87-99, 158-163, 181 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області про визнання дій неправомірними, зобовязання вчинити певні дії, задовольнити.

Визнати незаконною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області ОСОБА_2 від 23.11.2015 року про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-а/2506/1757/11від 23.11.2015 року.

Зобов'язати Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області вжити заходів, передбачених Законами України Про виконавче провадження, Про гарантії держави щодо виконання судових рішень, Про виконання рішень та застосування практику Європейського суду з прав людини з метою виконання постанови Деснянського районного суду міста Чернігова від 02.02.2011 року № 2-а/2506/1757/11.

Постанову може бути оскаржено до Київського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

Суддя