Рішення № 54994129, 03.12.2015, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

264/6508/15-ц

2/264/3432/2015

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

"03" грудня 2015 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Хараджа О. О., при секретарі Сердюк Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «АзовЕлектроСталь» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації, яка нараховується при втраті частини доходів у звязку із порушенням строків їх виплати та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «АзовЕлектроСталь» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації, яка нараховується при втраті частини доходів у звязку із порушенням строків їх виплати та моральної шкоди. В обґрунтування позову зазначив, що працював у ПрАТ «АзовЕлектроСталь», після чого його було звільнено за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України. Згідно із розрахунком позивача сума заборгованості по заробітній платі складає 8141,00 грн. У звязку із порушенням строків виплати заробітної плати вважає необхідним стягнути на його користь компенсацію втрати частини доходів у звязку із порушенням строків їх виплати, а також у звязку із не проведенням повного розрахунку в день звільнення на підставі ст. 117 КЗпП України - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні із розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 162,07 грн. за 240 середньомісячних робочих днів (з 18 грудня 2014 року по 30 вересня 2015 року) у сумі 33062,72 грн. Зазначає, що внаслідок протиправних дій відповідача йому завдано моральну шкоду, розмір якої оцінює в 1000 грн.

На підставі викладеного, позивач просив стягнути з відповідача на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 8141,00 грн., компенсацію, яка нараховується при втраті частини доходів у звязку із порушенням строків їх виплати в розмірі 3353,96 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні із розрахунку середньоденної заробітної плати 162,07 грн. за період з 18 грудня 2014 року по 30 вересня 2015 року в розмірі 33062,72 грн., а також за час розгляду справи у суді, та моральну шкоду в розмірі 1000 грн. Крім того, просив стягнути на його користь понесені ним судові витрати на правову допомогу в розмірі 292,32 грн.

Ухвалою Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 03 грудня 2015 року вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі в сумі 8141,00 грн. за його клопотанням залишено без розгляду у звязку із добровільною виплатою заборгованості.

Позивач в судове засідання не з'явився, надав на адресу суду заяву про розгляд справи без його присутності.

Представник відповідача в судове засідання не з'явилась, надавши письмові заперечення проти позову, в яких позовні вимоги не визнала та вказала, що 29 вересня 2015 року існуюча заборгованість була повністю сплачена позивачу, що підтверджується платіжними дорученнями. Визнала розрахунок середньоденного заробітку позивача в розмірі 162,07 грн. і не заперечувала цю обставину та не наполягала на її доведенні. При цьому представник відповідача не погодилась з вимогами щодо стягнення компенсації втрати частини доходів у звязку із порушенням строків їх виплати, із вимогами про стягнення середнього заробітку, а також з вимогами стягнення суми моральної шкоди та відшкодування витрат на правову допомогу вказуючи про їх безпідставність. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 просила відмовити.

У цьому випадку суд вважає доцільним ухвалити заочне рішення, оскільки відповідно до ст. 224 ЦПК України у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Основним законом України статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обовязки, в рівній мірі кореспондується обовязок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Ця ж норма пролонгована змістом частини 1 статті 24 Закону України «Про оплату праці».

Судом встановлено, що позивач у період з 09 грудня 2011 року по 17 грудня 2014 року працював у відповідача, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці позивача (а.с. 6).

За період роботи позивача йому нараховувалась заробітна плата.

Згідно розрахункового листа, виданого ПрАТ «АзовЕлектроСталь» на імя позивача заборгованість по заробітній платі за період його роботи на підприємстві з жовтня 2014 року складає: жовтень 2014 року 1907,52 грн., листопад 2014 року 4899,51 грн., грудень 2014 року 1333,97 грн., а всього - 8141,00 грн. (а.с. 7). При цьому суд зазначає, що вказана сума заборгованості по заробітній платі вказана вже з урахуванням утримань передбачених законом податків та обов'язкових платежів.

Згідно з платіжними дорученнями № 403, 404 від 25 вересня 2015 року, №20 від 28 вересня 2015 року, №14 від 29 вересня 2015 року та листа №3264 від 21 жовтня 2015 року за підписом головного бухгалтера ПрАТ «АзовЕлектроСталь», остаточний розрахунок із позивачем був проведений лише 29 вересня 2015 року та виплачено позивачу 8141,00 грн., тобто з порушеннями передбачених законом строків розрахунків з працівником (а.с. 27-33).

При розрахунку сум компенсації, яка нараховується при втраті частини доходів у звязку із порушенням строків їх виплати суд виходить з наступного.

За статтею 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ст.ст. 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом (набрав чинності 1 січня 2001 року). Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед яких, крім іншого, заробітна плата (грошове забезпечення). Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у звязку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року (далі Порядок), його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення на його користь компенсації за порушення строків виплати заробітної плати за період з жовтня 2014 року по листопад 2014 року включно в розмірі 3353,96 грн., оскільки несвоєчасна виплата відповідачем заробітної плати призвела до втрати позивачем частини доходів.

Відповідач хоча і не визнає вимоги позивача в цій частині, однак не надає суду жодних доказів необґрунтованості заявлених вимог.

Згідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст.61 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторони виник спір.

За таких обставин, суд вважає можливим задовольнити вимоги позивача щодо стягнення компенсації в розмірі 3353,96 грн., оскільки наданий ним розрахунок є обґрунтованим.

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Одночасно з цим, судом також було встановлено, що позивач в день свого звільнення 17 грудня 2014 року не працював, що підтверджується табелем обліку робочого часу, де в графі за 17 грудня 2015 року стоїть позначка «П», яка є днем відсутності працівника на роботі в разі простою. В такому випадку відповідно до вимог статті 116 КЗпП України позивач мав обовязок предявити до відповідача вимогу про проведення остаточного розрахунку. Відповідно до змісту статті 116 КЗпП України обовязок працівника звернутися до працедавця із вимогою про здійснення остаточного розрахунку виникає у випадку, якщо працівник в день звільнення не працював. При цьому суд зауважує, що наведена норма не виділяє окремо причин невиконання трудових обовязків працівником в день його звільнення. Такими причинами серед інших можуть бути простій підприємства.

Відповідно до статті 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Отже перебування підприємства в режимі простою та не виконання позивачем роботи у вказаний час, а саме в день свого звільнення, є тим випадком коли, працівник згідно статті 116 КЗпП України має додатково предявити вимогу про розрахунок і лише після предявлення такої вимоги про розрахунок у працедавця виникає обовязок його проведення та можлива відповідальність за статтею 117 КЗпП України.

Позивач не надав до суду доказів того, що він звертався із заявою до відповідача про виплату йому суми заборгованості по заробітній платі, а тому такою вимогою про розрахунок слід вважати звернення із позовною заявою 25 вересня 2015 року.

У відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» розяснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Такі ж правові позиції наведені в постановах Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-39 цс11 та від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60 цс11.

За таких обставин з урахуванням положень ст.ст. 116, 117 КЗпП України, позивач має право на відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з дати звернення до суду із позовною заявою, тобто з 25 вересня 2015 року і по день фактичного розрахунку - 29 вересня 2015 року.

При розрахунку сум середнього заробітку, суд виходить з наступного.

Порядок обчислення середньої заробітної плати закріплений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», за частиною 3 пункту 2 якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно ч.3 п. 3 вказаного Порядку в розрахунок середньої заробітної плати включаються усі виплати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Згідно пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Позивачем був наданий до суду розрахунок середньоденної заробітної плати за останні два календарних місяці роботи, що передували дню звільнення.

Згідно даних зазначених позивачем, розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 162,07 грн.

Відповідач в своїх письмових запереченнях повністю погодився із розрахованим позивачем розміром середньоденного заробітку в сумі 162,07 грн. і не заперечував цю обставину та не наполягав на її доведенні згідно вимог ст. 61 ЦПК.

Згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Крім того, нормами ст. 10, 11 ЦПК України закріплено такі принципи цивільного судочинства, як змагальність сторін та диспозитивність цивільного судочинства, які полягають в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Також за принципом диспозитивності суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Зважаючи на вказані принципи та обставини того, що суд не може вийти за межі позовних вимог позивача, який в своєму позові наполягає на розмірі середньоденного заробітку в розмірі 162,07 грн., а відповідач повністю визнає вказаний розмір, тому вказана обставина не підлягаю доведенню іншими доказами, та вважається судом встановленою у зазначеному розмірі 162,07 грн.

За даними представленого відповідачем графіку роботи №3-3 для працюючих у три зміни з робочим днем тривалістю 8 годин на 2015 рік середньостатистична кількість робочих днів за період з 25 вересня 2015 року по 29 вересня 2015 року складає 3 дні.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 25 вересня 2015 року по 29 вересня 2015 року складає 486,21 грн. (2 дня х 162,07 грн.).

За таких обставин та положень закону, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає задоволенню складає 486,21 грн.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом вказаного положення, законною підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У відповідності до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року із змінами внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25 травня 2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань фізичних, душевних, психічних) та з урахування інших обставин.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином судом встановлено, що внаслідок не своєчасної виплати відповідачем позивачу заробітної плати позивачу була спричинена моральна шкода, між тим, розмір визначений позивачем у 1000,00 гривень є завищеним.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, характер порушення прав позивача, істотність вимушених змін у його житті через тривалу невиплату заробітної плати та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав. Виходячи з розуміння загальнолюдських цінностей, жоден працівник не може залишатися байдужим до порушення роботодавцем його права на оплату праці, а тому суд погоджується з тим, що встановлені порушення трудових прав позивача повязані з певними душевними стражданнями і вважає, що 300 грн. є достатньою і справедливою компенсацією завданої йому моральної шкоди.

Щодо відшкодування судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до складу яких зокрема відносяться витрати на правову допомогу.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 року, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Позивачем надано квитанцію до прибуткового касового ордеру та акт прийому-передачі виконаних робіт, відповідно до яких він сплатив 292,32 грн. за надання правової допомоги по цивільній справі, а саме складання позовної заяви та підготовка пакету документів для звернення до суду, складання запиту на отримання відомостей про заробіток, графік робіт особи, проведення розрахунку середнього заробітку та юридична консультація, тривалість 0,6 годин.

Частиною 1 статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Отже з відповідача на користь позивача на відшкодування витрат на правову допомогу підлягає стягненню 28,65 грн. (сума задоволених позовних вимог 4140,17 грн., що складає 9,8% від заявлених позовних вимог, отже 9,8% від 292,32 грн. = 28,65 грн.).

Крім того, з відповідача підлягають стягненню на користь держави судові витрати у вигляді судового збору в сумі 487,20 гривень за вимоги майнового характеру та 487,20 грн. за вимоги немайнового характеру, що разом складає 974,40 грн.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 174, 209, 212-215, 218, 224-228 ЦПК України, ст.ст. 115, 117, 233, 237-1 КЗпП України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «АзовЕлектроСталь» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації, яка нараховується при втраті частини доходів у звязку із порушенням строків їх виплати та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «АзовЕлектроСталь» (87535, Донецька область, м. Маріуполь, площа Машинобудівельників, буд.1, код ЄДРПОУ 25605170) на користь ОСОБА_1 компенсацію, яка нараховується при втраті частини доходів у звязку із порушенням строків їх виплати в сумі 3353,96 грн., середній заробіток за час затримки виплати в сумі 486,21 грн., з утриманням ПрАТ «Азовелектросталь» з цих сум передбачених законом податків та обовязкових платежів при їх виплаті,а також моральну шкоду в розмірі 300 грн. та компенсацію за надану правову допомогу в розмірі 28,65 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «АзовЕлектроСталь» на користь держави судовий збір у розмірі 974,40 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто Іллічівським районним судом м. Маріуполя за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

На рішення може бути подана апеляція в Апеляційний суд Донецької області через Іллічівський районний суд м. Маріуполя протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: О. О. Хараджа