Рішення № 54993872, 15.01.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/17630/15-ц Провадження № 22-ц/772/87/2016Головуючий в суді першої інстанції Романюк Л. Ф.Категорія 57 Доповідач Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Медвецького С.К.,

суддів: Оніщука В.В., Чуприна В.О.,

при секретарі Франчук О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», ОСОБА_3 про захист прав споживача та визнання третейської угоди недійсною, -

встановила:

У липні 2015 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») про захист прав споживача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що 15 травня 2009 року між закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі - ЗАТ «Альфа-Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Альфа-банк», та ОСОБА_3 укладено договір про надання траншу.

На забезпечення належного виконання умов вищезазначеного кредитного договору, 15 травня 2009 року між нею та ЗАТ «Альфа-Банк» укладено договір поруки № SME0009970/1-1. У пункті 4.4. цього договору передбачено, що сторони погодилися внести до договору поруки застереження, яке є третейською угодою в розумінні статті 12 Закону України «Про третейські суди», про те, що судовий захист прав та законних інтересів, які мають сторони у зв'язку із цим договором, та розгляд і вирішення всіх невирішених сторонами шляхом переговорів спорів, які виникають або можуть виникнути між сторонами з питань виконання, зміни, розірвання ними договору поруки, відбувається у постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» відповідно до його регламенту.

Посилаючись на те, що ПАТ «Альфа-Банк» порушені її права, передбачені ст. 39 Закону України «Про третейські суди» щодо можливості брати участь у розгляді своєї справи у третейському суді, ОСОБА_2 просила визнати недійсним п. 4.4. зазначеного договору поруки.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 листопада 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсним пункт 4.4. договору поруки, укладеного 15 травня 2009 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2

Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі заявник просить ухвалене у справі судове рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У судовому засіданні представник ПАТ «Альфа-Банк» Пономаренко Д.Ю. вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_5 заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з таких міркувань.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що передбачене пунктом 4.4. договору поруки застереження, яке є третейською угодою, щодо можливості розгляду спору у постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» виключно на підставі наданих сторонами письмових матеріалів, без проведення усного слухання, суперечить вимогам ст. 39 Закону України «Про третейські суди» від 11 травня 2004 року № 1701-IV.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна.

Статтею ст. 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Установлено, що 15 травня 2009 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 укладено договір про надання траншу, за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 167 248, 70 грн. на строк 24 місяці зі сплатою 23 %.

Відповідно до пункту 1.2. кредитного договору, цільове призначення кредиту - на часткове повернення заборгованості за кредитним договором від 13 червня 2008 року та договором про надання траншу від 13 березня 2008 року (а.с.3-5).

На забезпечення належного виконання умов вищезазначеного кредитного договору, 15 травня 2009 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № SME0009970/1-1.

Згідно з пунктом 1.1. цього договору, сторони встановили, що поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед кредитором відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_3, які виникають з умов договору про надання траншу від 15 травня 2009 року, в повному обсязі цих зобов'язань, незалежно від отримання або неотримання вимоги кредитора про погашення кредитного договору (а.с.6-7).

За пунктом 4.4. цього договору сторони погодилися внести до договору поруки застереження, яке є третейською угодою в розумінні статті 12 Закону України «Про третейські суди», про те, що судовий захист прав та законних інтересів, які мають сторони у зв'язку із цим договором, та розгляд і вирішення всіх невирішених сторонами шляхом переговорів спорів, які виникають або можуть виникнути між сторонами з питань виконання, зміни, розірвання ними договору поруки, відбувається у постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» відповідно до його регламенту.

Обґрунтовуючи вимоги позову, ОСОБА_2 зазначала, що порушуються її права як споживача щодо можливості розгляду справи «без проведення усного слухання» і «виклику сторін», що суперечить принципам організації та діяльності третейського суду.

За змістом п. 3.4 рішення Конституційного суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) згідно з частинами першою, третьою статті 1054 Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Захист інтересів споживачів фінансових послуг є метою державного регулювання ринків фінансових послуг також відповідно до пункту 2 статті 19 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року (далі - Закон про фінансові послуги).

Згідно з положеннями пунктів 22, 23 статті Закону «Про захист прав споживачів» (далі - Закон) споживачем вважається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

За частиною першою статті 11 Закону між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Частиною другою статті 11 Закону та абзацом шістнадцятим частини першої статті Закону про фінансові послуги врегульовуються питання щодо відомостей, які кредитодавець має повідомити споживачеві до укладення договору споживчого кредиту, а статтею 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон про банки) - щодо відомостей, які банк має надавати споживачеві як власному клієнту на його вимогу.

У частині третій статті 11 Закону встановлено правила збору та використання інформації щодо споживача як на стадії укладення договору споживчого кредиту, так і в процесі його виконання.

Положення частин четвертої - одинадцятої статті 11 Закону передбачають такі права споживача, які за своїм змістом можливо реалізувати лише під час виконання договору споживчого кредиту. Зокрема, це право споживача протягом певного терміну відкликати згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин; не бути примушеним під час виконання кредитного договору сплачувати платежі, встановлені на незаконних засадах; достроково повернути споживчий кредит; не бути примушеним достроково повернути суму споживчого кредиту у разі незначних порушень договору; бути захищеним від суспільного поширення інформації про несплату боргу тощо.

Права споживачів на стадії виконання кредитного договору передбачаються також положеннями статті 1056-1 Кодексу, частини четвертої статті 55 Закону про банки, частини другої статті Закону про фінансові послуги, згідно з якими банкам заборонено в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами, за винятком випадків, встановлених законом.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення Закону, які є предметом офіційного тлумачення у справі, спрямовані на захист прав споживачів кредитних послуг та збалансування цих прав з іншими суспільними цінностями, що захищаються публічною владою. Тому в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті, статті 11 Закону у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України слід розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

У справі, яка є предметом перегляду, позивач не погоджується із умовами договору поруки щодо третейського застереження, однак, оскільки її вимоги не поєднанні з обставинами, які виникли як під час укладення, так і виконання цього договору, тому вони не поєднанні із захистом її прав як споживача.

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України «Про третейські суди» (у редакція на час укладення договору поруки) до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних, господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про третейські суди», третейська угода - це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

Юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом (ст. 5 Закону України «Про третейські суди).

Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про третейські суди» передбачено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.

Статтею 14 Закону України «Про третейські суди» передбачено право сторін вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про третейські суди» третейські судді не є представниками сторін. Третейським суддею може бути призначена чи обрана особа, яка прямо чи опосередковано незаінтересована в результаті вирішення спору, а також має визнані сторонами знання, досвід, ділові та моральні якості, необхідні для вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про третейські суди» третейський розгляд здійснюється у засіданні третейського суду за участю сторін або їх представників, якщо сторони не домовилися про інше щодо їхньої участі в засіданні.

Пунктом 4.4. договору поруки передбачено, що сторони погодилися внести до договору поруки застереження, яке є третейською угодою в розумінні статті 12 Закону України «Про третейські суди», про те, що судовий захист прав та законних інтересів, які мають сторони у зв'язку із цим договором, та розгляд і вирішення всіх невирішених сторонами шляхом переговорів спорів, які виникають або можуть виникнути між сторонами з питань виконання, зміни, розірвання ними договору поруки, відбувається у постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» відповідно до його регламенту. Розгляду і остаточному вирішенню у постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» відповідно до його регламенту підлягають в тому числі, але не виключно, спори, предметом яких є виконання (невиконання, неналежне виконання) договору, припинення (розірвання) цього договору, стягнення неустойки, зміна умов договору, відшкодування завданих порушенням договору збитків, недійсність договору, неукладеність договору, відновлення становища, яке існувало до порушення договору тощо. Справа розглядається одним третейським суддею, який призначається головою постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз». Підписанням даного договору сторони надають згоду на такий порядок призначення третейського суду для кожного спору, що може виникнути між ними в зв'язку з договором. Сторони домовилися, що розгляд їх спору у третейському суді буде проходити виключно на підставі наданих сторонами письмових матеріалів, без проведення усного слухання і виклику сторін.

Отже, третейське застереження, встановлене в пункті 4.4. договору поруки свідчить, що сторони на стадії укладення договору, включили до нього умову про розгляд спору в третейському суді, який може виникнути у зв'язку з укладенням та виконанням цього договору, обравши спосіб захисту, що передбачений ст. 16 ЦК України. Також сторонами досягнуто домовленості що розгляд їх спору у третейському суді буде проходити виключно на підставі наданих сторонами письмових матеріалів, без проведення усного слухання і виклику сторін, і це, не суперечить вимогам ч. 1 ст. 39 Закону України «Про третейські суди».

Підставою недійсності правочину у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, і моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 17 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог і заперечень.

Оскільки позивачка не довела того, що спірне третейське застереження, встановлене у пункті 4.4. договору поруки, не відповідає волевиявленню та внутрішній волі її учасників та суперечить вимогам закону, то вимоги позову ОСОБА_2 є безпідставними.

Суд першої інстанції на це уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про визнання недійсним пункту 4.4. договору поруки, укладеного 15 травня 2009 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2, у зв'язку з цим рішення суду не можна визнати законним та обґрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання про судові витрати, колегія суддів вважає, що з позивача необхідно стягнути на користь держави судовий збір в розмірі 243, 60 грн., оскільки вимоги ОСОБА_2 не поєднані із захистом її прав як споживача.

Також з ОСОБА_2 необхідно стягнути на користь ПАТ «Альфа-Банк» 267, 31 грн. сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

вирішила:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 листопада 2015 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», ОСОБА_3 про захист прав споживача та визнання третейської угоди недійсною відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 243, 60 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» 267, 31 грн. сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий : /підпис/ С.К. Медвецький

Судді: /підпис/ В.В. Оніщук

/підпис/ В.О. Чуприна

З оригіналом вірно: