Рішення № 54990142, 15.01.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.;

секретар судового засідання Коробчук А.М.,

з участю представників позивача та відповідачки,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на повторне заочне рішення Рівненського міського суду від 20 серпня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки,

в с т а н о в и л а :

26 грудня 2013 року ТОВ „Кредитні ініціативи" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Повторним заочним рішенням Рівненського міського суду від 20 серпня 2015 року позов задоволено. В рахунок погашення перед позивачем заборгованості за договором про іпотечний кредит № 1361/07 від 14 вересня 2007 року у розмірі 460 205, 05 грн., що складається із заборгованості за кредитом у розмірі 301 155, 06 грн.; заборгованості за відсотками у сумі 125 631, 42 грн.; та пені у розмірі 33 418, 57 грн.; звернуто стягнення на належний відповідачці предмет іпотеки, а саме: на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий номер НОМЕР_1), площею 1092, 0 кв. м, та на незавершений будівництвом житловий будинок (літера „А-1" за планом земельної ділянки), реєстраційний номер 20102015, цегляний, процент готовності якого складає 95 %, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України „Про виконавче провадження", за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Вирішено питання про судові витрати.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилався на те, що на підставі укладеного 17 грудня 2012 року між ПАТ „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" і ТОВ „Кредитні ініціативи" договору відступлення прав вимоги новому кредитору було відступлено права вимоги за кредитним договором № 1361/07 від 14 вересня 2007 року, а на підставі нотаріально посвідченого договору про передачу прав за договорами забезпечення від 17 грудня 2012 року було відступлено права за договором іпотеки від 14 вересня 2007 року.

Виходячи з умов цих правочинів, додаток № 1 до договору про передачу прав за договорами забезпечення від 17 грудня 2012 року підлягав нотаріальному посвідченню. Проте у матеріалах справи нотаріально посвідчених додатку № 1, акту приймання-передачі документів, витягу з Державного реєстру іпотек, а також даних про реєстрацію нового кредитора в якості іпотекодержателя за договором забезпечення немає.

Таким чином, у позивача відсутнє право вимоги за іпотечним договором, а постановлене місцевим судом рішення ґрунтується на нікчемному правочині, який не посвідчений нотаріально.

Крім того, умовами кредитного й іпотечного договорів було передбачено, що в разі невиконання позичальником своїх зобов'язань, у тому числі за письмовою вимогою протягом 30-ти днів з дати її отримання, кредитор набуває право на задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Проте у матеріалах справи відсутні докази про отримання відповідачем листа-вимоги від 15 листопада 2013 року. Відтак пред'явлений позивачем позов є передчасним.

Посилаючись на наявність у первісного кредитора письмового дозволу НБУ на право здійснення операцій з надання кредитів в іноземній валюті, позивач вважав непотрібним додаткове отримання індивідуальної ліцензії.

Однак зазначена позиція позивача є помилковою і суперечить закону, оскільки валютна операція передбачає перехід права власності на валютні цінності, а банківські кредитні операції з використанням іноземної валюти на території України як засобу платежу або застави передбачають не тільки надання кредиту, а й його повернення у вигляді основної заборгованості за кредитом та процентів за його користування.

Отже, оскільки до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором з резидентом України, де валюту виконання виражено в іноземній валюті, позивач повинен мати індивідуальну ліцензію НБУ, яка у матеріалах справи відсутня.

Неповним та сумнівним є наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості у валюті, який зроблений починаючи з 17 грудня 2012 року і не містить деталізації платежів за минулі періоди з урахуванням усіх сплачених позичальником сум.

З розрахунку заборгованості не видно, яку відсоткову ставку за користування кредитом та пені було застосовано позивачем, а також підставу чи причини застосування новим кредитором пені до позичальника саме з 30 квітня 2013 року, а не з 17 грудня 2012 року.

Посилання суду у резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмета іпотеки вже під час здійснення виконавчого провадження суперечить вимогам статей 39 і 43 Закону України «Про іпотеку».

Виходячи з аналізу чинного законодавства, ТОВ „Кредитні ініціативи" може набути право на придбання права відступної вимоги виключно до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення.

Покликаючись на викладені обставини, представник відповідачки рішення місцевого суду вважав незаконним та необґрунтованим і просив апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В запереченні на апеляційну скаргу позивач рішення місцевого суду вважав законним та обґрунтованим і просив апеляційний суд залишити його без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що 14 вересня 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство), правонаступником якого у подальшому стало ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», та ОСОБА_3 був укладений договір про іпотечний кредит № 1361/07, відповідно до якого відповідач отримав у банку кредит у розмірі 39 500 доларів США під 12 % річних строком до 11 вересня 2012 року (а. с. 5-8 т. 1).

У цей же день для забезпечення виконання зобов'язань за договором про іпотечний кредит № 1361/07 між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) і відповідачкою ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 1362/07 із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким банку було передано в іпотеку майно ОСОБА_1: земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 1092, 0 кв. м та незавершений будівництвом житловий будинок (літ „А-1" за планом земельної ділянки, реєстраційний номер 20102015), цегляний, процент готовності якого становив 95 %, на АДРЕСА_1 (а. с. 12-14 т. 1).

Укладені із банком договір про іпотечний кредит та договір іпотеки № 1362/07 із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя ОСОБА_3 й ОСОБА_1 в судовому порядку не оспорили, у зв'язку з чим вони відповідно до правил ст. 204 ЦК України є правомірними.

У порушення вимог ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України позичальник ОСОБА_3 узяті на себе зобов'язання за кредитним договором порушив і станом на 5 листопада 2013 року допустив заборгованість перед банком на загальну суму 460 205, 05 грн., з яких: 301 155, 06 грн. - заборгованість за кредитом, 125 631, 42 грн. - заборгованість за відсотками та 33418, 57 грн. - пеня (а. с. 49 т. 1).

Розмір вказаної заборгованості підтверджується розрахунком суми заборгованості за кредитним договором, наданим позивачем. Відповідачкою вказаний розрахунок не спростований, власних розрахунків із даного приводу суду не надано, а тому доводи апелянта про його сумнівність та необґрунтованість як такі, що не підтверджені належними доказами, на увагу не заслуговують.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Статтею 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Судом установлено, що 17 грудня 2012 року ПАТ „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (правонаступник Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закритого акціонерного товариства)) уклало з ТОВ „Кредитні ініціативи" договір відступлення прав вимоги, за яким позивач отримав право вимоги за договором про іпотечний кредит № 1361/07 від 14 вересня 2007 року, який був укладений між банком і ОСОБА_3 (а. с. 23-33, 47 т. 1).

Відповідно до п. 4.1. договору відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року відступлення прав вимоги первісним кредитором новому кредитору, набуття новим кредитором прав вимоги та заміна кредитора за правами вимоги на нового кредитора набувають чинності у день укладення договору, за умови належного оформлення сторонами (підписання та скріплення відбитком печаток сторін) реєстру позичальників. При цьому права вимоги, що виникають у майбутньому, набуваються новим кредитором з моменту їх виникнення, але в будь-якому разі після підписання сторонами реєстру позичальників.

Пунктом 4.3. цього ж договору передбачено, що сторони підписують реєстр позичальників, який є Додатком № 1.

Крім того, тоді ж 17 грудня 2012 року ПАТ „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" і ТОВ „Кредитні ініціативи" уклали між собою нотаріально посвідчений договір про передачу прав за договорами забезпечення, включаючи договір іпотеки № 1362/07 із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя від 17 грудня 2012 року, який був укладений між банком та відповідачкою у справі ОСОБА_1 (а. с. 34-37, 48 т. 1).

Про заміну кредитора у зобов'язанні та про вимоги нового кредитора погасити допущену заборгованість за договором про іпотечний кредит № 1361/07 від 14 вересня 2007 року відповідачка дізналася найпізніше наприкінці 2013 року, коли повинна була отримати копію позовної заяви (а. с. 2-4, 50-52 т. 1).

Частиною 2 ст. 517 ЦК України встановлено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Проте закон не пов'язує це право боржника з невиконанням боргових зобов'язань взагалі, в тому числі і попередньому кредиторові.

Так, згідно зі ст. 518 ЦК України боржник має право висувати вимоги проти нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

В той же час у матеріалах справи відсутні докази належного виконання боргових зобов'язань позичальником ОСОБА_3 за договором про іпотечний кредит № 1361/07 від 14 вересня 2007 року як первісному кредитору, так і теперішньому.

Кредитні зобов'язання ним не виконані до цього часу.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В матеріалах справи є копії договору про іпотечний кредит № 1361/07 від 14 вересня 2007 року, договору іпотеки № 1362/07 із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя від 14 вересня 2007 року, договору відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року та нотаріально посвідченого договору про передачу прав за договорами забезпечення від 17 грудня 2012 року, які відповідно до ст. 204 ЦК України є дійсними, а також копії інших документів, які безспірно підтверджують перехід усіх прав вимоги щодо відповідачки від ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до позивача у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60, ч. 1 ст. 179 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 64 ЦПК України письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Проте у матеріалах справи відсутні клопотання відповідачки та вимога до суду про надання позивачем оригіналів письмових доказів щодо переходу до нього права вимоги як до нового кредитора. Відсутні також і докази, які б спростовували або ж ставили під сумнів право позивача на звернення в суд із даним позовом.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 58 ЦПК України належність доказу полягає безпосередньо у наявності інформації щодо предмета доказування, а не у наявності повноважень в особи щодо посвідчення копії доказу тощо.

Таким чином, доказів, які б спростовували чи ставили під сумнів право позивача на звернення в суд із даним позовом до відповідачки, у справі немає.

Частиною 1 ст. 33, ст. 39 Закону України „Про іпотеку" передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 37 постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснив, що невиконання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (частина третя статті 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.

Згідно з ч. 3 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 41 згаданої вище постанови пленуму роз'яснив, що при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).

Проте обставини, про які зазначено у ч. 3 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у даній справі відсутні, а самі ОСОБА_1 й ОСОБА_3 суд про застосування правил цієї норми не просили.

Тому з урахуванням усього викладеного вище суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, законно й обґрунтовано задовольнив позов ТОВ „Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, строк виконання якого закінчився ще 11 вересня 2012 року.

Зі справи видно, що договір про передачу прав за договорами забезпечення від 17 грудня 2012 року та додаток до цього договору були нотаріально посвідчені (а. с. 34-37, 147-148, 157-159 т. 1), а тому доводи апеляційної скарги відповідачки із зазначеного приводу на увагу не заслуговують.

Крім того, судом установлено, що відповідно до договору відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року до позивача перейшло право вимагати від позичальника ОСОБА_3 та іпотекодавця ОСОБА_1 повернення боргу у загальній сумі 460 205, 05 грн.

У зв'язку з наведеним твердження апелянта про необхідність позивачу для цього мати індивідуальну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій є безпідставним.

Доводи апелянта про те, що ТОВ „Кредитні ініціативи" могло набути право вимоги виключно лише до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення, не ґрунтуються на законі.

Разом із тим, задовольняючи позов, місцевий суд не врахував вимог ст. 39 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду повинна бути зазначена початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до правил ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

З укладеного відповідачкою ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство), правонаступником якого у подальшому стало ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», договору іпотеки № 1362/07 із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя від 17 грудня 2012 року вбачається, що іпотекодавець та первісний іпотекодержатель погодили ціну предмета іпотеки у розмірі 800 000 грн. (а. с. 12 т. 1).

Проте у судовому засіданні апеляційного суду сторони у даній справі цю ціну предмета іпотеки заперечили.

Тому проведеною у справі судовою будівельно-технічною експертизою від 9 грудня 2015 року ринкову вартість спірного іпотечного майна було визначено в сумі 7 425 732 грн.

З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення місцевого суду не у повній мірі відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, через що підлягає частковій зміні.

Третьою особою на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 повторне заочне рішення Рівненського міського суду від 20 серпня 2015 року в апеляційному порядку не оскаржено.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 38, 39 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 10, 11, 60, 303, 304, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Повторне заочне рішення Рівненського міського суду від 20 серпня 2015 року частково змінити, виклавши абзац другий його резолютивної частини у такій редакції:

«В рахунок погашення перед позивачем ТОВ „Кредитні ініціативи" заборгованості за договором про іпотечний кредит № 1361/07 від 14 вересня 2007 року у розмірі 460 205 (чотириста шістдесят тисяч двісті п'ять) грн. 05 коп., що складається із заборгованості за кредитом у розмірі 301 155 (триста одна тисяча сто п'ятдесят п'ять) грн. 06 коп.; заборгованості за відсотками у сумі 125 631 (сто двадцять п'ять тисяч шістсот тридцять одна) грн. 42 коп.; та пені у розмірі 33 418 (тридцять три тисячі чотириста вісімнадцять) грн. 57 коп.; звернути стягнення предмет іпотеки, а саме: на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий номер НОМЕР_1), площею 1092, 0 кв. м, та на незавершений будівництвом житловий будинок (літера „А-1" за планом земельної ділянки), реєстраційний номер 20102015, цегляний, процент готовності якого складає 95 %, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, і належать ОСОБА_1, шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до Закону України „Про виконавче провадження" за початковою ціною продажу 7 425 732 (сім мільйонів чотириста двадцять п'ять тисяч сімсот тридцять дві) грн.».

В решті рішення місцевого суду залишити без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: