Ухвала суду № 54988194, 13.01.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 380/973/15-ц Головуючий у І інстанції Косович Т. П.Провадження № 22-ц/780/212/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 38 13.01.2016

УХВАЛА

Іменем України

13 січня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Приходька К.П.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

при секретарі: Дрозд Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 22 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Відділу Держземагенства у Тетіївському районі Київської області, Теліжинецької сільської ради, треті особи: Тетіївська районна державна адміністрація, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на земельну ділянку (пай) та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, Відділу Держземагенства у Тетіївському районі Київської області, Теліжинецької сільської ради про визнання права власності на майно в порядку спадкування ,-

встановила:

у червні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до Тетіївського районного суду Київської області із позовом до Відділу Держземагенства у Тетіївському районі Київської області, Теліжинецької сільської ради, треті особи: Тетіївська районна державна адміністрація, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на земельну ділянку (пай), мотивуючи його тим, що 23 жовтня 2014 року помер її батько ОСОБА_5,спадкове майно померлого складається із земельної ділянки (паю) розміром 2,5502 га.

Позивачка є спадкоємицею після смерті батька за заповітом від 21 серпня 2013 року, посвідченого секретарем Теліжинецької сільської ради ОСОБА_6, зареєстрованого в реєстрі за №10, спадщину прийняла своєчасно. Право власності на земельну ділянку (пай) підтверджується Державним актом серія ЯБ №776439, виданим 24 листопада 2008 року Тетіївською райдержадміністрацією, кадастровий номер земельної ділянки 3224687800:04:003:0001.

Крім неї спадкоємцем на обовязкову частку в спадковому майні є її брат ОСОБА_4, проте в звязку з відсутністю Витягу з Державного земельного кадастру про спадкову земельну ділянку, нотаріус відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкову земельну ділянку.

Окрім того, вказує, що за отриманням Витягу з Державного земельного кадастру про спадкову земельну ділянку зверталася до відділу Держземагенства у Тетіївському районі Київської області, проте отримала відмову, яка мотивована тим, що земельна ділянка, яка належала її батькові згідно схеми розподілу №485 зареєстрована за іншою особою, та передана цій особі у власність відповідно до розпорядження Тетіївської райдержадміністрації №464 від 15.09.2004 року.

Просила суд визнати право власності на земельну ділянку (пай) розміром 2,5502га., що знаходиться на території Теліжинецької сільської ради і належить ОСОБА_5 ,згідно акту приватної власності на землю серія №776439 за позивачкою як спадкоємцем за заповітом та видати витяг з Державного земельного кадастру про вищевказану земельну ділянку.

У вересні 2015 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_4 звернувся із позовом до ОСОБА_2, відділу Держземагенства у Тетіївському районі Київської області, Теліжинецької сільської ради про визнання права власності на майно в порядку спадкування, в якому просив суд визнати за ним в порядку спадкування за законом право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 2,5502га., що знаходиться на території Теліжинецької сільської ради Тетіївського району Київської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №776439 від 24.11.2008 року належала ОСОБА_5, який помер 23 жовтня 2014 року.

Зустрічний позов обґрунтував тим, що він є інвалідом 2 групи, а тому має право на обовязкову частку у спадщині після смерті батька ОСОБА_5

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 22 жовтня 2015 року в задоволенні первісного та зустрічного позовів було відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Тетіївського районного суду Київської області від 22 жовтня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити первісний позов у повному обсязі.

Зазначила, що рішення суду першої інстанції було прийнято на підставі неповного зясування обставин, що мають значення для справи.

Апелянт вважає,що суд першої інстанції помилково дійшов до висновку, що вимоги закону в повній мірі дотримані при передачі державного акту ОСОБА_3

В доводах апеляційної скарги апелянт посилається насамперед, на те, що покійний батько апелянта на законних підставах набув права власності на земельну ділянку (пай) відповідно до розпорядження Тетіївської райдержадміністрації №747 від 21.12.2005 року яким передано йому у власність земельну ділянку розміром 2,5502га., яка розташована на території Теліжинецької сільської ради, згідно акту серія ЯБ 776439.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України, від 18 грудня 2009 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначене рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст.8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам,які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено, що 23 жовтня 2014 року помер батько ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ОСОБА_5, після смерті якого відкрилася спадщина за заповітом від 21 серпня 2013 року, посвідченого секретарем Теліжинецької сільської ради ОСОБА_6 та зареєстрованого в реєстрі за №10, до складу якої входить земельна ділянка (пай), розміром 2,5502га., кадастровий номер 3224687800:04:003:0001, розташована на території Теліжинецької сільської ради Тетіївського району Київської області призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва відповідно до Державного акту серії ЯБ №776439, виданого 24 листопада 2008 року на імя ОСОБА_5 (а.с.6-8)

Відповідно до розпорядження Тетіївської районної державної адміністрації «Про передачу земельних ділянок у власність власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) на території Теліжинецької сільської ради за межами населеного пункту від 21 грудня 2005 року №747» передано у власність ОСОБА_5 земельну ділянку площею 2,550га., за номером згідно схеми 485.

Даній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3224687800:04:003:0001.

Державний акт зареєстрований за №010833400009 в Тетіївському районному відділі Київської регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» та виданий власнику 24 листопада 2008 року. (а.с.53-55)

Із копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 вересня 2001 року встановлено, що на підставі заповіту посвідченого секретарем виконкому Теліжинецької сільської ради від 25.12.2000 року та зареєстрованого в реєстрі за №43 спадкоємцем майна ОСОБА_7, яка померла 25 січня 2001 року є громадянка ОСОБА_3.

Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво складається із житлового будинку з надвірними будівлями в с. Теліжинці по вул. Першотравневій 59, та права на земельну частку (пай)у розмірі 3,0 умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі на (місцевості), яка знаходиться на території КСП «Теліжинці», посвідчене сертифікатом на право на земельну частку (пай)серії КВ №0144335, що належав померлій ОСОБА_7 П.М., згідно рішення Тетіївської райдержадміністрації 25.11.1996 року як члену КСП «Теліжинці». (а.с.104)

Відповідно до розпорядження Тетіївської райдержадміністрації «Про передачу земельних ділянок у власність власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) на території Теліжинецької сільської ради за межами населеного пункту» №464 від 15.09.2004 року, яке приймалося раніше, земельна ділянка згідно схеми поділу №485 надавалася ОСОБА_3, після чого було виготовлено Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №153452 з кадастровим номером 3224687800:04:003:0001, який зареєстрований та виданий власнику Тетіївським районним відділом Київської регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру 25 жовтня 2004 року.(а.с.56-57,105)

Із копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23.01.2014 року встановлено, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку ЯБ №153452, виданого 25.10.2004 року Тетіївським районним відділом земельних ресурсів (а.с.106)

Таким чином, встановлено, що виникла ситуація, коли помилково відбулося виготовлення документів на одну і ту ж саму земельну ділянку (пай) спочатку ОСОБА_3, а потім ОСОБА_5 з дублюванням кадастрового номера, яке повязано із відсутністю на той час автоматизованої системи ведення кадастру та державного реєстру земель в Тетіївському районному відділі Київської регіональної філії Державного підприємства» Центр Державного земельного кадастру», в звязку з чим неможливо тепер надати витяг з державного земельного кадастру на запит ОСОБА_2, а тому вимоги ОСОБА_2 про зобовязання відділу Держземагенства у Тетіївському районі видати вказаний Витяг задоволенню не підлягають.

Із копії постанови Тетіївської державної нотаріальної контори №465/02-31 від 09.06.2015 року вбачається, що заявницею ОСОБА_2 для видачі свідоцтва про право на спадщину не поданий належним чином оформлений правовстановлюючий документ, який є необхідним для вчинення нотаріальної дії, а саме відсутній Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку на спадкове майно, що передбачено вимогами п.п.4.15,4.20 глави 10 розділу 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 та ст. 182 Цивільного кодексу України, ст.ст.2-4,9,15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в звязку з чим нотаріусом відмовлено у вчиненні нотаріальної дії. (а.с.17).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного та зустрічного позовів, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є необґрунтованими, такими що не ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи, а також не підтверджені належними та допустимими доказами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

У відповідності до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за законом або заповітом.

Відповідно до ст.1218 ЦК України, доскладу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті.

Спори про визнання права власності на земельну ділянку та права на земельну частку (пай) в порядку спадкування, зокрема у випадках якщо відсутній отриманий спадкодавцем державний акт про право власності на земельну ділянку, зареєстрований належним чином, якщо спадкодавцем не був отриманий державний акт про право власності на земельну ділянку, або в державному акті є неточності, які підлягають виправленню, розглядаються судами з урахуванням вимог закону та розяснень викладених у пунктах 10,11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» про те, що відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Відповідно до ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, а також право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; свідоцтвом про право на спадщину ( ч.1,2 ст.126 ЗК України)

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності:ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки;виготовлення технічної документації на земельні ділянки;визначення меж земельної ділянки в натурі;погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами;одержання у встановленому порядку Державного акта на землю;реєстрація права власності на земельну ділянку.

Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано право власності на конкретну земельну ділянку не виникає та відповідно до ст.1261 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування.

У звязку з викладеним, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні первісного та зустрічного позовів, оскількидані вимоги закону в повній мірі дотримані при видачі державного акту ОСОБА_3, тоді як земельна ділянка, що надавалася ОСОБА_5 продублювалася із земельною ділянкою, яка надавалася ОСОБА_3 на підставі розпорядження від 15.09.2004 року та розробленого проекту землеустрою. Крім того державний акт на імя ОСОБА_5 не зареєстрований належним чином.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні первісного та зустрічного позовів.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст.303 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

З урахуванням наведеного суд зробив правильний висновок про відмову у задоволенні первісного та зустрічного позовів.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду відповідає обставинам справи, постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313-315,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Тетіївського районного суду Київської області від 22 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді