Рішення № 54988138, 13.01.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/11641/14-ц Головуючий у І інстанції Ткаченко Д. В.Провадження № 22-ц/780/86/16 Доповідач у 2 інстанції Приходько К. П.Категорія 19 13.01.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

13 січня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Приходька К.П.,

суддів: Воробйової Н.С., Голуб С.А.,

при секретарі: Дрозд Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 вересня 2015 року у справі за позовом Бориспільського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкту державного майна, -

встановила :

у листопаді 2014 року Бориспільська міжрайонна прокуратура в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області звернулась до Бориспільського міськрайонного суду Київської області із позовом до фізичної особи підприємця ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкту, укладеного між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 29.11.2011 року.

В обґрунтування свого позову, прокурор послався на те, в порушення вимог Закону України «Про приватизацію державного майна» та Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», а також умов укладеного договору про купівлю-продаж об'єктів державної власності від 31.03.2005 року, у встановленому порядку не було отримано погодження державним органом приватизації подальшого відчуження об'єкта приватизації, що є підставою для визнання правочину щодо такого відчуження недійсним.

Просив суд, визнати недійсним договір купівлі-продажу від 29.11.2011 року укладеного між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_2

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 вересня 2015 року, вищезазначений позов було задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 вересня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Бориспільського міжрайонного прокурора відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що статтю 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» варто застосовувати в редакції, що діяла на момент укладення договорів, в якій відсутні норми, що зобов'язують здійснювати погодження подальшого відчуження з органом приватизації. Крім цього відсутня пряма норма щодо визнання недійсними правочинів про подальше відчуження майна у разі відсутності погодження такого відчуження державним органом приватизації (відсутність прямої вказівки в законі на підставу недійсності правочину).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Законним і обґрунтованим відповідно до ст.213 ЦПК України є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до ст.215 ЦПК України, в мотивувальній частині рішення суд має зазначити встановлені судом обставини і визначити відповідно до них правовідносини, мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність чи відсутність фактів, якими обґрунтовувались вимоги чи заперечення, бере до уваги чи відхиляє докази, застосовує зазначені у рішенні нормативно-правові акти.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що на момент укладення договору між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 29.11.2011 року №1737, цивільним законодавством була встановлена обов'язкова та чітко регламентована процедура надання державними органами приватизації згоди на подальше відчуження об'єктів приватизації; умова про отримання у встановленому порядку згоди органу приватизації на подальше відчуження майна була зазначена в п.5 укладеного 31.03.2005 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області та ОСОБА_3 договору купівлі - продажу групи інвентарних об'єктів, відповідно до якого при зміні власника на об'єкт приватизації, покупець (ОСОБА_3.) повинен погодити договір подальшого відчуження з продавцем (орган приватизації) та покласти всі зобов'язання за даним договором на нового власника, а тому відсутність погодження державним органом приватизації подальшого відчуження об'єкта приватизації є підставою для визнання правочину щодо такого відчуження недійсним.

Проте, з такими висновками колегія суддів погодитись не може, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та не узгоджуються з вимогами закону з огляду на наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 31 березня 2005 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу об'єкта державної власності - групи інвентарних об'єктів нерухомого майна, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримав у власність групу інвентарних об'єктів нерухомого майна у складі: «А-І» павільйон - П-48 загальною площею 125,5кв.м., «В-І» льох загальною площею 17,5кв.м., «Б-І» сарай-магазин загальною площею 46,9кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1

Розділом 5 договору купівлі-продажу об'єкта державної власності передбачено зобов'язання покупця щодо виконання договірних зобов'язань, а саме: в установлений термін сплатити ціну продажу об'єкта приватизації; виконувати заходи щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та охорони навколишнього середовища; створити не менше трьох робочих місць; на вимогу продавця надавати йому необхідну інформацію, відомості, документи про виконання умов договору; при зміні власника на об'єкт приватизації, покупець повинен погодити договір подальшого відчуження з продавцем, та покласти всі зобов'язання за даним договором на нового власника; покупець не має права відчужувати майно до повної сплати вартості об'єкта.

29 листопада 2011 року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу №1737, відповідно до умов якого, за останньою перейшло право власності на групу інвентарних об'єктів нерухомого майна.

У своїй позовній заяві позивач стверджує, що ОСОБА_3 порушені істотні умови договору купівлі-продажу об'єкта державної власності, а також ст.ст.203,526,629 ЦК України, ст.27 Закону України «Про приватизацію державного майна», ст.23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», оскільки ОСОБА_3 без погодження з Регіональним відділенням Фонду державного майна України відчужив спірний об'єкт ОСОБА_2, що унеможливило покладення на нового власника обов'язків.

З твердженнями позивача погодився суд першої інстанції, який прийшов до висновку, що умова про отримання у встановленому порядку згоди органу приватизації на подальше відчуження майна була зазначена в п.5 укладеного 31.03.2005 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області та ОСОБА_3 договору купівлі - продажу групи інвентарних об'єктів, відповідно до якого при зміні власника на об'єкт приватизації, покупець (ОСОБА_3.) повинен погодити договір подальшого відчуження з продавцем (орган приватизації) та покласти всі зобов'язання за даним договором на нового власника.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не вірно тлумачено норми законодавства, в результаті чого зроблено невірний висновок щодо недійсності оспорюваного договору.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності до ч.1 ст.5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності.

У зв'язку з вищевикладеним, ст.23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» слід застосовувати в редакції, що діяла на момент укладання спірного договору, в якій відсутні норми, що зобов'язують здійснювати погодження відчуження майна з органом приватизації, а також відсутня норма щодо визнання недійсними правочинів у разі відсутності погодження державним органом приватизації.

За правилами ч.3 ст.23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», в редакції, що діяла на момент укладення договору купівлі-продажу №1737 від 29 листопада 2011 року, до договору включаються зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, відповідальність та правові наслідки їх виконання. Зобов'язання покупця, передбачені договором купівлі-продажу, зберігають свою дію для осіб, які придбають об'єкт у разі його подальшого відчуження протягом терміну дії цих зобов'язань.

Системний аналіз наведених положень закону дає підстави вважати, що погодження державним органом приватизації подальшого відчуження майна вимагається в період строку дії приватизаційних зобов'язань, визначених договором купівлі-продажу.

Оскільки термін дії зобов'язань не визначений договором купівлі-продажу об'єкта державної власності від 31 березня 2005 року та Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», має застосовуватись положення Закону України «Про приватизацію державного майна», відповідно до ч.2 ст.27 якого, строк виконання зобов'язань, визначених у договорі купівлі-продажу, не повинен перевищувати п'яти років.

Тобто, у разі відсутності в договорі посилання на визначений строк дії таких зобов'язань, застосовується загальний строк - п'ять років, що встановлений Законом.

Так, з формулювання, визначеного в наведеній статті Закону вбачається, що законодавець встановив максимально допустимий строк дії приватизаційних зобов'язань, та фразу «не повинен перевищувати п'ять років» слід розуміти як таку, що передбачає необхідність визначення конкретного строку дії таких зобов'язань у приватизаційних угодах.

Таким чином, виконання приватизаційних зобов'язань ФОП ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу об'єкта державної власності було припинено 31 березня 2010 року, а тому у Регіонального відділення Фонду державного майна по Київській області були відсутні правові підстави щодо покладення на нового власника приватизаційних зобов'язань та відповідного погодження подальшого відчуження.

Погодження ФОП ОСОБА_3 подальшого відчуження майна з метою покладення на нового власника приватизаційних зобов'язань мало здійснюватися в термін дії таких зобов'язань, тобто до 31 березня 2010 року.

Оцінюючи докази в їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив всі фактичні обставини справи, не надав їм належної правової оцінки, рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно з ч.1 ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.303,307,309,313,314,316,317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 вересня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Бориспільського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкту державного майна - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді