Рішення № 54988093, 12.01.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 370/132/15-ц Головуючий у І інстанції Устимчук М. Ю.Провадження № 22-ц/780/198/16 Доповідач у 2 інстанції Кашперська Т. Ц.Категорія 46 12.01.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

12 січня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Нагорної Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 24 вересня 2015 року у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Макарівське лісове господарство», Кабінету Міністрів України до Макарівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на землю та витребування землі,

заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

В січні 2015 року заступник прокурора Київської області звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Макарівське лісове господарство» про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на землю та витребування землі. Заявлені вимоги мотивував тим, що розпорядженням голови Макарівської районної державної адміністрації Київської областівід 11 червня 2007 року № 1723 18 громадянам передано у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства у межах Фасівської сільської ради загальною площею 4,5516 га., на підставі вказаного розпорядження управлінням Держкомзему у Макарівському районі зареєстровано та видано даним громаданям державні акти на право власності на земельні ділянки. В подальшому частина даних осіб відчужила на підставі договорів купівлі-продажу свої земельні ділянки ОСОБА_3, а інша частина - ОСОБА_2, які отримали нові державні акти на право власності на спірні земельні ділянки. Разом з тим встановлено, що вище перелічені земельні ділянки на момент їх відведення третім особам відносились до земель лісогосподарського та мисливського призначення та перебували у постійному користуванні ДП «Макарівське лісове господарство». Так, на підставі розпорядження Макарівської районної державної адміністрації від 01 березня 2005 року № 131 ДП «Макарівське лісове господарство» 01 червня 2005 року видано державний акт серії НОМЕР_1 на право постійного користування земельною ділянкою пл. 310,4800 га. Перевіркою встановлено, що Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та ДП «Макарівське лісове господарство» погодження про можливість вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення загальною площею 4,5516 га. для передачі їх у власність відповідачам не надавалась. Прийняття Макарівською районною державною адміністрацією незаконних розпоряджень та передачі спірних земель громадянам є доказом невизнання права власності держави на спірну земельну ділянку в особі Кабінету Міністрів України, який в силу вимог ст. 57 ЛК України та ст. 149 ЗК України наділений повноваженнями щодо розпорядження ними.

Просив визнати недійсним розпорядження голови Макарівської районної державної адміністрації від 11 червня 2007 року № 1723 «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам України для ведення особистого селянського господарства в межах Фасівської сільської ради», визнати недійсними державні акти, видані 28 січня 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2, витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП «Макарівське лісове господарство» спірні земельні ділянки з незаконного володіння відповідачів, визнати за державою в особі Кабінету Міністрів України право власності та за ДП «Макарівське лісове господарство» право користування на спірні земельні ділянки загальною площею 4,5516 га. із зазначеними кадастровими номерами.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 24 вересня 2015 року позов задоволено, визнано недійсним розпорядження № 1723 від 11 червня 2007 року, державні акти, видані відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_2, витребувано на користь держави земельні ділянки та визнано за державою право власності та користування на них.

Відповідач ОСОБА_2, не погоджуючись із рішенням Макарівського районного суду Київської області від 24 вересня 2015 року, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам не відповідає.

З матеріалів справи колегія суддів вбачає, що на підставі розпорядження голови Макарівської районної державної адміністрації від 11 червня 2007 року № 1723, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_22, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_23, ОСОБА_24 передано у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах Фасівської сільської ради загальною площею 4,5516 га. (а.с.18-21 т. 1)

На підставі вказаного розпорядження управлінням Держкомзему у Макарівському районі зареєстровано та видано:

- державний акт серії НОМЕР_2 на право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_20 загальною площею 0,2528 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;

- державний акт серії НОМЕР_3 на право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_21 загальною площею 0,2528 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;

- державний акт серії НОМЕР_4 на право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_22 загальною площею 0,2528 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;

- державний акт серії НОМЕР_5 на право власності ОСОБА_7 на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_23 загальною площею 0,2528 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;

- державний акт серії НОМЕР_6 на право власності ОСОБА_8 на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_24 загальною площею 0,2528 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;

- державний акт серії НОМЕР_7 на право власності ОСОБА_9 на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_25 загальною площею 0,2528 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;

- державний акт серії НОМЕР_8 на право власності ОСОБА_10 на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_26 загальною площею 0,2528 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;

- державний акт серії НОМЕР_9 на право власності ОСОБА_11 на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_27 загальною площею 0,2531 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;

- державний акт серії НОМЕР_10 на право власності ОСОБА_12 на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_28 загальною площею 0,2528 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;

- державний акт серії НОМЕР_11 на право власності ОСОБА_13 на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_29 загальною площею 0,2528 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;

- державний акт серії НОМЕР_12 на право власності ОСОБА_14 на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_30 загальною площею 0,2528 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;

- державний акт серії НОМЕР_13 на право власності ОСОБА_15 на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_31 загальною площею 0,2529 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;

- державний акт серії НОМЕР_14 на право власності ОСОБА_16 на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_32 загальною площею 0,2528 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;

- державний акт серії НОМЕР_15 на право власності ОСОБА_17 на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_33 загальною площею 0,2528 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;

- державний акт серії НОМЕР_16 на право власності ОСОБА_18 на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_34 загальною площею 0,2528 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;

- державний акт серії НОМЕР_17 на право власності ОСОБА_19 на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_35 загальною площею 0,2530 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;

- державний акт серії НОМЕР_18 на право власності ОСОБА_20 на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_36 загальною площею 0,2531 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;

- державний акт серії НОМЕР_19 на право власності ОСОБА_21 на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_37 загальною площею 0,2531 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району.

У подальшому, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_22, ОСОБА_10, ОСОБА_11 на підставі договорів купівлі-продажу №№ 2957, 2952, 2937, 2947, 2932, 2922, 2942, 2927 від 02 листопада 2007 року відчужили свої земельні ділянки на користь ОСОБА_3

На підставі зазначених договорів купівлі-продажу ОСОБА_3 28 січня 2008 року видано нові державні акти на право власності на спірні земельні ділянки, а саме: серії НОМЕР_38, НОМЕР_39, НОМЕР_40, НОМЕР_41, НОМЕР_42, НОМЕР_43, НОМЕР_44, НОМЕР_45 (а.с. 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33 т. 1).

Також, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_23 та ОСОБА_24 на підставі договорів купівлі-продажу №№ 2985, 3010, 2981, 3000, 2990, 2995, 3016, 3021, 3005, 3026 від 06 листопада 2007 року та 08 листопада 2007 року відчужили свої земельні ділянки на користь ОСОБА_2

На підставі зазначених договорів купівлі-продажу ОСОБА_2 28 січня 2008 року видано нові державні акти на право власності на спірні земельні ділянки, а саме: серії НОМЕР_46, НОМЕР_47, НОМЕР_48, НОМЕР_49, НОМЕР_50, НОМЕР_51, НОМЕР_52, НОМЕР_53, НОМЕР_54 НОМЕР_55 (а.с. 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44 т. 1)

Судом також встановлено, що на момент їх відведення відповідачам земельні ділянки відносились до земель лісогосподарського призначення та перебували у постійному користуванні ДП «Макарівське лісове господарство».

Так, на підставі розпорядження Макарівської районної державної адміністрації від 01 березня 2005 року № 131 ДП «Макарівське лісове господарство» Київського обласного управління лісового та мисливського господарства 01 червня 2005 року видано державний акт серії НОМЕР_56 на право постійного користування земельною ділянкою площею 310,4800 га.

Згідно листа управління Держземагентства у Макарівському районі з відповідними картографічними матеріалами та ДП «Макарівське лісове господарство» від 29 липня 2014 року, спірні землі передані у власність громадян за рахунок земель лісогосподарського призначення (а. с. 15-16, 23-25 т. 1).

Вказані обставини підтверджуються наявними в справі доказами.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. ч. 1, 2, 5, 6 ст. 149 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: сільськогосподарського використання; ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті; будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті. Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

Отже, оспорюваним розпорядженням без погодження постійного землекористувача вилучено земельні ділянки лісогосподарського призначення з постійного користування ДП «Макарівське лісове господарство» загальною площею 4,5516 га., які використовувалися для ведення лісового господарства, й передано у власність для ведення особистого селянського господарства. Доказів надання ДП «Макарівське лісове господарство» згоди на таке вилучення матеріали справи не містять.

Частиною першою статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Приймаючи до уваги встановлені при апеляційному розгляді обставини, з врахуванням вказаних вимог закону колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що оспорюване розпорядження голови голови Макарівської районної державної адміністрації прийняте з порушенням вимог закону.

Інші позовні вимоги є похідними від позовної вимоги про визнання розпорядження недійсним.

Однак, при цьому помилковими є висновки суду першої інстанції про прийняття оспорюваного розпорядження № 1723 від 11 червня 2007 року всупереч розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 року № 610 р, оскільки відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності та не мають зворотньої дії у часі крім випадків, коли пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність особи.

Під час розгляду справи представником відповідача подано заяву про застосування строків позовної давності, із висновками суду першої інстанції щодо вирішення якої колегія суддів погодитися не може (а. с. 227 т. 1).

Так, суд першої інстанції при ухваленні рішення виходив з того, що строк позовної давності не пропущено, оскільки приписами п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України встановлено, що на вимогу власника або іншої особи визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове позовна давність не поширюється. При цьому суд зазначив, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України № 4176-ІУ від 20 грудня 2011 року передбачено, що протягом трьох років з дня набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20 грудня 2011 року, яким пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України було виключено, особа має право звернутися до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи. Суд першої інстанції вказав, що прокурором надані докази, що дана позовна заява була передана до канцелярії Макарівського районного суду 15 січня 2015 року, що, виходячи з приписів Закону Україн № 4176-ІУ від 20 грудня 2011 року свідчить про те, що на день звернення позивача до суду строк позовної давності не сплив.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до приписів ч. ч. 3 - 5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до роз'яснень п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення.

Висновки суду першої інстанції про те, що позивач звернувся із даним позовом до суду 15 січня 2015 року у встановлений законом строк спростовуються матеріалами справи, оскільки відповідно до штампу Макарівського районного суду Київської області (а. с. 1, 228 том 1) позовна заява одержана судом 16 січня 2015 року, вхідний № 353/15. Докази подання позову до Макарівського районного суду Київської області 15 січня 2015 року відсутні.

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідачі за даним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у 2008 році звертались до Макарівського районного суду Київської області з позовом про визнання частково недійсним державного акту серії НОМЕР_56, виданого ДП «Макарівське лісове господарство» 01 червня 2005 року, з посиланням на те, що вони є власниками земельних ділянок, що накладаються на лісові землі зазначеного державного підприємства.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 25 червня 2008 року вказаний позов задоволено та визнано частково недійсним державний акт серії НОМЕР_56 на право постійного користування на земельну ділянку, виданий ДП «Макарівське лісове господарство».

В подальшому рішенням апеляційного суду Київської області від 21 травня 2009 року за апеляційною скаргою прокурора, залишеним без змін ухвалою Верховного Суду України від 21 грудня 2009 року, рішення Макарівського районного суду Київської області від 25 червня 2008 року було скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні вищевказаного позову відмовлено.

Відтак, прокурору і ДП «Макарівське лісове господарство» було відомо як про оспорювані розпорядження, так і про державні акти на ім'я відповідачів, а Кабінет Міністрів Україіни в межах здійснення владних повноважень мав можливість знати про їх існування.

Оцінюючи доводи позивача про те, що ним не пропущено строк позовної давності для зверення до суду із даним позовом, колегія суддів враховує наступне.

За змістом ст. ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Вказані положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (Правовий висновок в постанові Верховного Суду України у справі № 6-178цс15 від 1 липня 2015 року за позовом прокурора про стягнення відновної вартості зелених насаджень).

Посилання у рішенні суду на вимоги ч. 4 ст. 268 ЦК України та п. 5 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20 грудня 2011 року, як на підставу вважати не пропущеними строків давності для звернення до суду, колегія суддів вважає хибними, виходячи з наступного.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Відповідно до вимог ЦК України позовна давність поширюється на всі цивільні правовідносини. Положеннями ст. 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак п. 4 ч. 1 ст.268 ЦК України за своєю суттю направлений на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів чи органів місцевого самоврядування, якими порушено право власності чи інше речове право. Тобто, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади чи місцевого самоврядування. На такі позови поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Як вище вказувалося як прокурор, так і особи, в чиїх інтересах він звернувся до суду, пропустили строк позовної давності, бо право на звернення до суду з таким позовом виникло у 2008 році, тобто з моменту припинення права користування земельною ділянкою Макарівським лісовим господарським та передачі спірних ділянок у власність громадян, бо саме тоді особи в інтересах яких подано позов, Кабінет Міністрів України, ДП «Макарівське лісове господарство» довідалися або могли довідатися про порушення прав і законних інтересів, оскільки справа за позовом відповідачів у даній справі про визнання частково недійсним державного акту серії НОМЕР_56 на право постійного користування на земельну ділянку, виданого ДП «Макарівське лісове господарство, розглядалася судом у 2008 році, і переглядалась за апеляційною скаргою прокурора у 2009 році.

Отже строк позовної давності за цими вимогами сплив, а положення Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», який набрав чинності 15 січня 2012 року, не мають зворотньої сили і не поширюється на спірні правовідносини, бо Закон прийнято після спливу позовної давності.

Саме такий правовий висновок зробив Верховний Суд України при розгляді справи № 6-68цс15 в постанові від 16 вересня 2015 року за позовом прокурора про визнання незаконним рішення, який згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для судів.

З урахуванням наведеного, перебіг позовної давності за вимогами прокурора почався у 2008 році, тобто після припинення права користування земельними ділянками Макарівським лісовим господарством та передачі спірних ділянок у власність громадян, відповідачів у справі, бо саме тоді особи в інтересах яких подано позов, прокурор, Кабінет Міністрів України, ДП «Макарівське лісове господарство» могли довідатися про порушення їх прав, оскільки справа за позовом відповідачів у даній справі про визнання частково недійсним державного акту серії НОМЕР_56 на право постійного користування на земельну ділянку, виданого ДП «Макарівське лісове господарство», розглядалася судом у 2008 році, і переглядалася за апеляційною скаргою прокурора у 2009 році.

З огляду на те, що прокурор подав позов лише 16 січня 2015 року, тобто із пропуском встановленого законом трирічного строку позовної давності, клопотання про поновлення строку не заявив, доказів поважності причин пропуску не надав, а також враховуючи заяву відповідача ОСОБА_2 про застосування строку позовної давності, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні вимог прокурора з огляду на пропуск встановленого законом строку звернення до суду.

За таких обставин рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для його скасування із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 24 вересня 2015 рокускасувати та ухвалити нове рішення.

Прокурору Київської області відмовити в позові в інтересах держави в особі Державного підприємства «Макарівське лісове господарство», Кабінету Міністрів України до Макарівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на землю та витребування землі.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Кашперська Т.Ц.

Судді : Фінагєєв В.О.

Яворський М.А.