Постанова № 54986560, 11.01.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2016 р. Справа № 903/782/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Демидюк О.О.

судді Савченко Г.І. ,

судді Крейбух О.Г.

при секретарі Головченко Д.М.

за участю представників сторін (за первісним позовом):

позивача - ОСОБА_1 (договір б/н від 16.11.2015)

відповідача - не з'явився

третьої особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 районного споживчого товариства на рішення господарського суду Волинської області від 28.09.2015 року у справі №903/782/15

за первісним позовом ОСОБА_2 районного споживчого товариства

до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Шацька селищна рада

про стягнення 6 677,45 грн.

та за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до відповідача ОСОБА_2 районного споживчого товариства

про визнання договору оренди обєкта нерухомості від 01.01.2015 за №1 недійсним

Судом розяснено права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 28.09.2015 у справі №903/782/15 (суддя Кравчук В.О..) у задоволені первісного позову ОСОБА_2 районного споживчого товариства відмовлено, зустрічний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задоволено та визнано недійсним договір оренди обєкта нерухомості №1 від 01.01.2015 року, укладеного між ОСОБА_2 районним споживчим товариством та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3,стягнуто з ОСОБА_2 районного споживчого товариства на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 1 218,00 грн. витрат по оплаті судового збору.

Рішення господарського суду Волинської області мотивоване тим, що спірний договір оренди обєкта нерухомості №1 від 01.01.2015року. не є договором оренди обєкта нерухомості, а є прихованим договором суборенди земельної ділянки.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач за первісним позовом Шацьке районне споживче товариство звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити первісний позов про стягнення коштів, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду №903/782/15 від 02.11.2015 року прийнято до розгляду апеляційну скаргу ОСОБА_2 районного споживчого товариства на рішення господарського суду Волинської області від 28.09.2015 року у справі №903/782/15.

Ухвалами Рівненського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 року, від 03.12.2015 року розгляд апеляційної скарги відкладався.

Представник третьої особи 15.12.2015 року подав клопотання в якому просить розглядати апеляційну скаргу за його відсутності, письмові пояснення надані суду першої інстанції підтримує в повному обсязі.

На виконання вимог ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 03.12.2015 року представник апелянта подав докази сплати судового збору в належному розмірі та та порядку, копії паспорта прив'язки, договору оренди землі, розрахунку розміру орендної плати за земельні ділянки, схеми розміщення земельних ділянок, схеми розміщення тимчасових споруд та благоустрою території.

17.12.2015 року представник ФОП ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Волинської області від 28.09.2015 року залишити без змін.

В судовому засіданні 17.12.2015 року апелянт подав клопотання про продовження строку розгляду апеляційної скарги на 15 днів.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду №903/782/15 від 17.12.2015 продовжено строк розгляду апеляційної скарги на 15 днів, розгляд справи №903/782/15 відкладено на 11.01.2016 року.

Вищезазначеною ухвалою зобовязано апелянта подати Рівненському апеляційному господарському суду документальне підтвердження права власності (права користування) на тимчасову споруду (контейнер), що знаходиться на орендованій земельній ділянці по вул. 50 років Перемоги, 37 в смт. Шацьк та використовується ФОП ОСОБА_3 для здійснення підприємницької діяльності, а фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 надати суду документальне підтвердження того, що контейнер розташований на орендованій ОСОБА_2 районним споживчим товариством земельній ділянці по вул. 50 років Перемоги, 37 в смт. Шацьк належить їй на праві власності (праві користування).

Представник третьої особи 04.01.2016 року подав клопотання в якому просить розглядати апеляційну скаргу за його відсутності, письмові пояснення надані суду першої інстанції підтримує в повному обсязі.

На підтвердження заборгованості ФОП ОСОБА_3 станом на 01.01.2016 року в сумі 738,44 грн. апелянтом надано копії рахунків-фактур, прибуткових касових ордерів, а також завірену копію договору оренди обєкта нерухомості №41 від 01.01.2014 року, акта приймання-передачі в оренду обєкта нерухомості від 01.01.2014 року та розрахунок сплати коштів ФОП ОСОБА_3 по орендній платі за 2014 рік.

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду №903/782/15 від 11.01.2016 року, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Павлюк І.Ю., внесено зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді, колегію суддів визначено у cкладі головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Савченко Г.І., суддя Крейбух О.Г.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.01.2016 року колегією суддів у cкладі головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Савченко Г.І., суддя Крейбух О.Г. прийнято до провадження справу №903/782/15.

Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду, неодноразово заслухала представника позивача за первісним позовом, вивчила та дослідила матеріали справи та наявні в ній докази, розглянула матеріали апеляційної скарги та додані до неї документи, відзив на апеляційну скаргу, перевірила правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, та дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Волинської області без змін, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 01.01.2015 року між ОСОБА_2 районним споживчим товариством та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 було укладено договір оренди нерухомості №1, відповідно до якого товариство, як орендодавець, передало, а відповідач прийняв у тимчасове платне користування контейнер площею 12 кв. м., який знаходиться в смт. Шацьк для використання в торгівельній діяльності. Договір зі сторони відповідача підписаний 18 лютого 2015 року.

Пунктами 5.1 та 5.2 договору визначено, що загальний розмір орендної місячної плати за користування обєктом оренди становить 900,00 грн., в т. ч. ПДВ. Орендна плата сплачується в національній валюті за курсом НБУ на момент оплати та з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць за даними Держкомстату України. Орендна плата сплачується орендарем на рахунок орендодавця до 20-го числа кожного місяця, в якому здійснюється користування об'єктом оренди.

Згідно п. 5.3 договору, крім орендної плати, орендар на підставі показників лічильників та після отримання рахунків орендодавця відшкодовує вартість усіх комунальних послуг (водо-, енерго, теплопостачання, телефонний зв'язок тощо), які споживаються орендарем.

У випадку несвоєчасної сплати до кінця місяця орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 100.00 грн. (п.5.5 договору).

Крім того, у 2014 році позивачем було укладено з відповідачем аналогічний договір оренди. Пунктом 11.3 договору від 01.01.2015 року передбачено, що після укладення цього договору всі попередні переговори, листування, попередні договори і протоколи, які стосуються цього договору, втрачають силу.

Тому, з моменту підписання сторонами договору на 2015 рік договір від 01.01.2014 року втратив чинність.

Однак, заборгованість відповідача за договором оренди від 01.01.2014 року станом на 01.01.2015 рік становила 738,44грн.

Відповідно до умов договору орнди за 2015 рік відповідачу з 01.01.2015 року по 19.06.2015 рік нараховано 6489,84 грн., в т. ч. орендної плати - 5439,00 грн.; пені (штрафу) - 500,00 грн.; компенсації комунальних послуг (вартість спожитої електроенергії) - 535.84 грн.; плати за переоформлення договору оренди - 15,00 грн., а з врахуванням заборгованості за 2014 рік борг становить 7228,28 грн.

Оскільки відповідач за період з 01.01.2015 року по 19.06.2015 рік сплатив лише 550,83 грн. орендної плати, загальна заборгованість ФОП ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 РСТ становить 6677,45 грн.

Претензії №18 від 27.01.2015 року, №38 від 27.02.2015 року відповідач залишив без відповіді.

19 червня 2015 року позивач на адресу відповідача надіслав письмове повідомлення про відмову від договору оренди № 1 від 01.01.2015 року, яке відповідно до повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, отримано ФОП ОСОБА_3 19.06.2015 року.

Таким чином, із зазначеної дати позивач вважає договір оренди від 01.01.2015 року розірваним.

31.08.2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 через канцелярію суду подала зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 районного споживчого товариства про визнання недійсним договору оренди обєкта нерухомості від 01.01.2015р. №1.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 02.09.2015 року у справі №903/782/15 прийнято зустрічну позовну заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_2 районного споживчого товариства про визнання договору оренди обєкта нерухомості від 01.01.2015р. №1 недійсним для спільного розгляду з первісним позовом та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Шацьку селищну раду.

В зустрічному позові ФОП ОСОБА_3 зазначила, що вона не зверталася до селищної ради щодо надання в оренду земельної ділянки для розміщення малої архітектурної форми, тимчасової споруди або іншого торгового обєкта.

Також ФОП ОСОБА_3 зауважила, що на підставі рішень селищної ради від 15.06.2004 року, №15/24 та 17.04.2008 року №17/17.1, земельна ділянка по вул. 50р. Перемоги, 37 в смт. Шацьк площею 2 701,00 кв.м. передана в довгострокову оренду терміном на 49 років ОСОБА_2 РСТ.

Договір оренди земельної ділянки від 27.03.2009 року зареєстрований 10.09.2009 року за реєстраційним номером 04098098300028.

За цим договором цільове призначення використання земельної ділянки - обслуговування ресторану Голубі озера.

ФОП ОСОБА_3 посилається на те, що без відповідно письмового дозволу у формі рішення сесії селищної ради та в порушення п. 29 договору оренди землі від 27.03.2009 року, Закону України Про оренду землі орендар земельної ділянки - ОСОБА_2 РСТ, розміщено 8 контейнерів та магазин Квіти.

Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_3 було надано копію накладної від 02.11.2008 року №02 за виготовлення металевого контейнера із вказаною сумою до сплати 4950,00грн.

У заяві від 28.09.2015 року ФОП ОСОБА_3, в обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначено, що Шацьке РСТ не є власником наданого в оренду контейнера (торгового павільйону) та не є власником земельної ділянки, на якій він встановлений, та відповідно не уповноважене органом місцевого самоврядування управляти цим майном, надавати землю в користування, оренду чи суборенду, а тому він не може виступати орендодавцем зазначеного майна.

Вважає, що договір оренди контейнера від 01.01.2015 року, укладений між ОСОБА_2 РСТ та ФОП ОСОБА_3, за своєю правовою природою є договором суборенди земельної ділянки та укладений з порушенням порядку передбаченому нормами Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Закону України Про оренду землі, Цивільного кодексу України.

Даний договір оренди не може по своїй суті бути договором оренди торгового місця, так як дані торгові місця не створені і земельна ділянка, на якій розташований контейнер, не призначена для використання її під ринок.

Оскільки на момент укладення договору Шацьке РСТ не було власником чи належним користувачем контейнера, не було уповноважене власником на укладання договорів оренди (суборенди) земельної ділянки, а, отже, не мало права укладати договори оренди на майно, яке йому не належить і, відповідно, отримувати за це орендну плату.

А тому, договір оренди контейнера від 01.01.2015 року вважає недійсним з моменту його укладення.

В той же час Шацьке РСТ вказує на те, що для того, аби стверджувати про те, що між позивачем та відповідачем був укладений удаваний правочин з метою приховати договір оренди (суборенди) земельної ділянки необхідно визнати волю обох сторін, які діяли спільно та за домовленістю. Однак, ФОП ОСОБА_3 в зустрічній позовній заяві такий факт заперечує і стверджує, що уклала правочин внаслідок помилки, яка була зумовлена обманом її контрагента - голови правління ОСОБА_2 РСТ ОСОБА_4 вказана обставина виключає укладення удаваної угоди, оскільки при підписанні договору оренди нерухомості №1 від 01.01.2015 року у неї не було умислу укладення саме удаваної угоди в розумінні статті 235 ЦК України.

Також Шацьке РСТ посилається на те, що ніяких неправдивих відомостей при укладенні договору №1 від 01.01.2015р. голова правління не повідомляв позивачу, жодних обставин, які мають значення для укладання договору ним не приховано і корисливих мотивів він не переслідував та не міг переслідувати, ФОП ОСОБА_3 укладала аналогічні договори, починаючи з 2011 року. Отже, твердження про те, що оскаржений правочин було вчинено внаслідок обману не відповідає дійсності.

При укладенні договору оренди нерухомості від 01.01.2015 року № 1 наявності умислу у вчиненні правочину, який би не породжував жодних правових наслідків в ОСОБА_2 РСТ не було. Навпаки, угода укладалася з метою надання в найм обєкту оренди та відповідно отримання певної матеріальної (фінансової) вигоди. Крім того, зі змісту зустрічної позовної заяви ФОП ОСОБА_3 також вбачається, що вона не переслідувала мети укласти фіктивну угоду.

Існування договору оренди не ставиться ФОП ОСОБА_3 під сумнів. Незалежно від того, чи був це договір оренди нерухомості, чи договір оренди (суборенди) землі - він має визнаватися судом недійсним лише на майбутнє, оскільки вже здійснене користування річчю, а користування майном річ безповоротна.

Таким чином, договір орнди може бути визнаний недійсним з моменту набрання відповідним рішенням суду законної сили. Однак, споживче товариство відмовилося від договору оренди від 01.01.2015р. ще 19.06.2015 року на підставі ст. 782 ЦК України, і з зазначеної дати він є розірваним (припиненим). Таким чином, не можливо визнати припинений договір недійсним на майбутнє, оскільки він втратив чинність до моменту набрання таким рішенням законної сили.

Рішенням господарського суду Волинської області від 28.09.2015 у справі №903/782/15 у задоволені первісного позову ОСОБА_2 районного споживчого товариства відмовлено, зустрічний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задоволено та визнано недійсним договір оренди обєкта нерухомості №1 від 01.01.2015 року.

З такими висновками місцевого господарського суду погоджується колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду з огляду на наступне.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Згідно ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобовязується передати майно наймачеві у користування за плату на певний строк.

Згідно умов договору оренди обєкта нерухомості №1 від 01.01.2015р. орендодавець Шацьке РСТ передало, а орендар ФОП ОСОБА_3 прийняла у тимчасове платне користування контейнер, загальною площею 12кв.м.

Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що принциповим моментом для встановлення факту орендних відносин між ОСОБА_2 РСТ та ФОП ОСОБА_3 і стягнення орендної плати за користування обєктом оренди, є встановлення факту права власності на цей обєкт.

Оскільки, в матеріалах справи міститься лише надана ФОП ОСОБА_3 накладна №02 від 02.11.2008 року на виготовлення металевого контейнера з якої неможливо встановити, що вона видана саме на металевий контейнер, що знаходиться на орендованій земельній ділянці по вул. 50 років Перемоги, 37 в смт. Шацьк, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.12.2015 року було зобовязано позивача та відповідача надати Рівненському апеляційному господарському суду документальне підтвердження права власності (права користування) на тимчасову споруду (контейнер), що знаходиться на орендованій земельній ділянці по вул. 50 років Перемоги, 37 в смт. Шацьк та використовується ФОП ОСОБА_3 для здійснення підприємницької діяльності,

Однак, всупереч вимогам ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 17.12.2015 року, сторонами належних і допустимих доказів наявності у них права власності на металевий контейнер, що знаходиться на орендованій земельній ділянці по вул. 50 років Перемоги, 37 в смт. Шацьк, надано не було.

Враховуючи, що відповідно до умов договору оренди обєкта нерухомості №1 від 01.01.2015 року, одночасно з передачею у тимчасове платне користування металевого контейнера передбачалося також надання позивачем права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться обєкт оренди (п. 1.2. договору), колегія суддів дійшла висновку, що укладений між сторонами договір оренди обєкта нерухомості №1 від 01.01.2015р., є удаваним правочином, який вчинено для приховування іншого правочину, а саме договору суборенди земельної ділянки з огляду на наступне.

Стаття 1 Закон України "Про оренду землі" встановлює, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до частини першої ст.181 Цивільного кодексу до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно з частиною першою статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

З матеріалів справи вбачається що, позивач за договором оренди №1 від 01.01.2015 року фактично передав відповідачу право користування земельною ділянкою за плату для цілей здійснення ним підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України Про оренду землі орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда) (ч.6 ст.93 ЗК).

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішень ОСОБА_2 селищної ради від 15.06.2004р. №15/24 та 17.04.2008р. №17/17.1 земельна ділянка по вул.50р. Перемоги, 37 в смт. Шацьк площею 2 701,00 кв.м. передана в довгострокову оренду терміном на 49 років ОСОБА_2 РСТ.

Договір оренди земельної ділянки від 27.03.2009 року, зареєстрований 10.09.2009 року за реєстраційним №04098098300028. цільове призначення обслуговування ресторану Голубі озера.

Проте, без відповідно письмового дозволу у формі рішення сесії селищної ради та в порушення п. 29 договору оренди землі від 27.03.2009 року Закону України Про оренду землі орендар Шацьке РСТ на земельній ділянці розмістив 8 контейнерів та магазин Квіти.

Отже, фактично відносини, які склалися між ОСОБА_2 РСТ та ФОП ОСОБА_3 на підставі договору оренди обєкта нерухомості №1 від 01.01.2015р., є по суті відносинами суборенди, і передача земельної ділянки в суборенду відбулася без наявності письмової згоди власника земельної ділянки, що стверджується матеріалами справи, зокрема, письмовими поясненнями ОСОБА_2 селищної ради від 18.09.2015р. №580/1-01.14,, поданням ОСОБА_2 районного відділу УМВС України у Волинській області від 23.01.2015р. №144.

Правові наслідки удаваного правочину визначено ст. 235 ЦК України, а в силу ст. 8 Закону України "Про оренду землі" та ст. 774 ЦК України згода орендодавця на передачу майна в суборенду є обов'язковою, тому вчинення орендарем без згоди орендодавця такого правочину (договору суборенди) може бути причиною для визнання його недійсним відповідно до вимог ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Водночас, за приписами частин 1, 3, 4 статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

З викладеного вбачається, що ОСОБА_2 РСТ не дотримано встановленого порядку передачі земельної ділянки у тимчасове користування, а також оспорюваний договір не містить всіх істотних умов договору оренди землі.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України Про оренду землі договір оренди землі підлягає державній реєстрації і на підставі ч. 1 ст. 210, ч. 3 ст. 640 ЦК України, ч. 2 ст. 125 ЗК України та ст. 18 Закону України Про оренду землі є укладеним з моменту такої реєстрації.

Статтею 15 Закону України „Про оренду землі" встановлено істотні умови договору оренди землі та зазначено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

За приписами статті 210 Цивільного кодексу України правочин, який підлягає державній реєстрації, є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно із статтею 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За змістом приписів цивільного законодавства вбачається, що оскільки при вчиненні удаваного правочину настання його мети - приховати інший правочин, бажають досягти обидві сторони, то до відносин цих сторін застосовуються правила того правочину, якому відповідала внутрішня воля сторін і який вони насправді вчинили.

Тому при укладенні удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила щодо правочину, який сторони мали на увазі (який сторони приховали). Суб'єкт, який вимагає визнання правочину недійсним як укладеного з метою приховати інший правочин, повинен довести, що правочин укладений з такою метою (лист Верховного Суду України від 24.11.2008р. "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Згідно із роз'ясненнями, викладеними в п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. №9, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені ст. 216 Цивільного кодексу України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Відповідно до п.2.6. постанови Пленуму ВГС України №11 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону. Однак, це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Посилання апелянта на те, що він відмовися від договору оренди №1 від 01.01.2015 року ще 19.06.2015 року на підставі ст. 782 ЦК України і з зазначеної дати він є припиненим, у звязку із втратою ним чинності, колегя суддів вважає безпідставними, оскільки апелянтом не надано належних доказів припинення правовідносин за договором оренди №1 від 01.01.2015 року (належним чином підписаний сторонами акт приймання-передачі об'єкта оренди від орендаря орендодавцю, судовий позов орендодавця до орендаря з вимогою про повернення об'єкта орнди, тощо).

З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що договір, на підставі якого позивач за первісним позовом звернувся до суду слід визнати недійсним.

За таких обставин, підстави для задоволення позову про стягнення заборгованості по орендній платі в звязку з неналежним виконанням умов договору оренди, відсутні.

Судова колегія вважає, що посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, документально не підтвердженими, такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак, скаржник, в порушення вимог ст.33 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування чи зміни та задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у звязку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Волинської області від 28.09.2015 року у справі №903/782/15 - залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 районного споживчого товариства на рішення господарського суду Волинської області від 28.09.2015 року у справі №903/782/15 - залишити без задоволення.

2. Справу №903/782/15 повернути до господарського суду Волинської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом XII-1 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Демидюк О.О.

Суддя Савченко Г.І.

Суддя Крейбух О.Г.