Постанова № 54986439, 11.01.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2016 р.

Справа № 917/2167/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І., суддя Плужник О.В.

при секретарі Крупа О.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод", м. Кременчук (вх. №5433П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 03.11.15 року у справі № 917/2167/15

за позовом ТОВ "СП Стройселміати", м. Суми

до ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод", м. Кременчук

про стягнення 7 615,56 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ СП Стройселміати", звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з відповідача, ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод", 7615,56 грн. заборгованості за договором поставки товару №0607-СН від 05.12.2013 р.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 03.11.2015 року у справі №917/2167/15 (суддя Тимощенко О.М.) позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" (вул. Івана Приходька, 141, Кременчук, Полтавська область,39607, ідентифікаційний код 05756783) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Стройселміати" (вул. Скрябіна, 5, Суми, Сумська область, 40022, ідентифікаційний код 32603144) 7615,56 грн. боргу за договором поставки товару №0607-СН від 05.12.2013 р., 1218 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач не погодився з зазначеним рішенням, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, крім іншого, посилається на порушення норм матеріального та процесуального права при його прийнятті.

Просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 03.11.2015 року у справі №917/2167/15 та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Свою скаргу апелянт обґрунтовує тим, що укладений договір між позивачем та відповідачем зобов'язує постачальника надати сертифікат якості або паспорт заводу виробника, які підтверджують якість товару та його відповідність ГОСТУ, ДСТУ, ТУ.

Умови договорів, вимоги ЦК України та порядок поставки на умовах СРТ в редакції "Інкотермс 2000" встановлюють, що поставка товару вважається здійсненою тільки при наданні товару з передбаченими договором документами. Під час поставки відповідач прийняв товар, хоча достатніх правових підстав для цього не мав, оскільки позивачем не було надано документів підтверджуючих якість товару, про що позивача було повідомлено, але жодних дій зі сторони останнього, щодо виконання своїх господарських зобов'язань в частині надання документації, вчинено не було.

Відповідач у всіх без виключення випадках, добросовісно, належним чином, з повагою та розумінням до контрагента виконує свої господарські зобов'язання, які виникають у встановленому законом порядку. Внаслідок чого, відповідач прийняв товар, з метою виконання своїх зобов'язань, але попередив позивача про притримання в оплаті за товар згідно договору №0607-СН від 05.12.2013 року до моменту надання передбачених договором документів підтверджуючих якість товару.

Позивач проти даного факту не заперечував, оскільки розумів, що оплата за товар згідно договору здійснюється у строк 30 календарних днів після поставки, що обумовлено пунктом 6.1 укладеного договору.

Але, в судовому засіданні господарського суду Полтавської області, позивач заявив про те, що він вже надав сертифікат якості на товар під час поставки. Жодних документів, які б підтверджували викладене позивачем, на розгляд суду надано не було.

Крім того, згідно даних первинного бухгалтерського обліку ПАТ "КСЗ", товар на суму 588 грн. за видатковою накладною №От Эт-000039 від 04.02.2014 р. взагалі не отримувався підприємством. На підтвердження відповідач надав акт звірки взаємних розрахунків з ТОВ "СП Стройселміати".

Сторони своїх представників в засідання судової колегії не направили, хоча належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи за поданою апеляційною скаргою.

У постанові пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення (відкладення) провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судовою колегією виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. №75 (з подальшими змінами), що підтверджується також поштовими повідомленнями, які свідчать про отримання ухвал сторонами (а.с.69), а тому судова колегія вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, в межах вимог передбачених ст. 101 ГПК України, повторно розглянувши справу та перевіривши повноту, законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про залишення рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, 05.12.2013 року між ТОВ "СП Стройселміати" (позивач) та ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" укладено договір поставки товару №0607-СН (арк. справи 7-10).

При укладенні договору сторони узгодили наступне:

- в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник (позивач) зобов’язується поставити і передати у власність покупцю (відповідачу) визначений цим договором товар, а покупець зобов’язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату ( п.1.1 договору);

- найменування, одиниці виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначаються специфікаціями, що є додатками до цього договору (п.1.2);

- датою поставки вважається дата підписання видаткової накладної або дата на товарно-транспортній накладній перевізника або дата календарного штемпеля залізничної накладної чи квитанції про приймання вантажу ( п. 2.4);

- розрахунки за товар здійснюються протягом 60 календарних днів з дати поставки шляхом перерахування коштів покупцем на рахунок постачальника ( п. 6.1, 6.2).

На виконання взятих на себе за договором зобов’язань позивач:

- за накладною від 04.02.2014 року №ОтЭт-000039 (арк. справи 11) відвантажив відповідачу товар на суму 588 грн.;

- за накладною від 27.08.2014 року №ОтЭт-000389 (арк. справи 12) відвантажив відповідачу товар на суму 7027,56 грн.

Всього за вказаними накладними від 04.02.2014 року та від 27.08.2014 року позивач відвантажив відповідачу товар на загальну суму 7615,56 грн.

Зазначений товар отриманий відповідачем по товарно-транспортній накладній № 59000071348817 (арк. справи 13).

Заборгованість за отриманий товар на загальну суму 7615,56 грн. підтверджена наданим до справи актом звіряння розрахунків сторін за період 01.02.14 - 17.09.15 року (арк. справи 15)

Взяті на себе зобов’язання щодо оплати товару на умовах п. 6.1 договору відповідач не виконав, товар не оплатив.

Посилання відповідача (апелянта) на те, що разом з товаром він не отримав документи в підтвердження якості на товар є безпідставним, оскільки, як свідчать матеріали справи, товар отримувався відповідачем без будь-яких зауважень щодо його кількості чи якості. Доказів витребування у позивача документів в підтвердження якості товару відповідач не надав. Також відповідачем не надано і доказів повідомлення відповідача про притримання товару (прийняття на відповідальне зберігання).

Навпаки, як свідчать матеріали справи, позивач звертався до відповідача із претензією від 16.07.2015 року №28/01-99 (арк. справи 16) з вимогою про сплату заборгованості на загальну суму 7615,56 грн., в тому числі за видатковою накладною №От Эт-000039 від 04.02.2014 р., яка відповідачем залишена без реагування та задоволення, що й стало підставою для звернення позивача до суду із позовом.

На підставі зазначеного є безпідставними і посилання відповідача (апелянта) на не отримання товару за видатковою накладною №От Эт-000039 від 04.02.2014 р., що спростовується наданим до справи актом звіряння розрахунків сторін за період з 01.02.14 – 17.09.15 року (арк. справи 15) та відсутністю доказів сплати боргу на час розгляду справи господарським судом першої інстанції.

Як свідчать матеріали справи, про що зазначено судом першої інстанції та погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції, між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого в силу ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частини 1 та 6 ст. 265 Господарського кодексу України передбачають, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, зобов'язуючим, що обумовлено взаємним виникненням у кожної із сторін прав та обов'язків, а саме, зобов'язання продавця передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги. Даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов'язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, змістом договору купівлі продажу є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.

За змістом ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити продукцію (товар) після його прийняття або прийняття товарно-розпорядчих документів на нього, якщо договором чи товарно-розпорядчими документами не визначено іншого строку оплати.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач свої договірні зобов'язання виконав у повному обсязі - поставив відповідачу товар на загальну суму 7615,56 грн. за накладними від 04.02.2014 року та від 27.08.2014 року; розрахунки за товар здійснюються протягом 60 календарних днів з дати поставки шляхом перерахування коштів покупцем на рахунок постачальника (п. 6.1, 6.2); натомість, відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання в частині своєчасної оплати за поставлений товар у встановлені договором строки, в результаті чого за ним утворилась заборгованість в сумі 7615,56 грн.

Суд першої інстанції правомірно зазначив у своєму рішенні, що підписані покупцем видаткові накладні є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", так як відповідають вимогам, зокрема, ст. 9 зазначеного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, а тому відповідно до ст. 1 цього Закону є документами, що фіксують факт здійснення господарських операцій з поставки товару, в тому числі і дату поставки.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Доказів сплати суми боргу на час розгляду справи судом першої інстанції відповідач суду не надав.

Таким чином, на підставі матеріалів справи суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджуються наявними доказами, а тому підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Полтавської області від 03.11.2015 року у справі №917/2167/15 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та діючого законодавства, без порушень норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Таким чином, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 03.11.2015 року у справі №917/2167/15 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 14.01.16

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.