Постанова № 54986204, 13.01.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2016 року Справа № 904/7170/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Джихур О.В., Іванов О.Г.

секретар судового засідання Мацекос І.М.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник, довіреність №36 від 21.10.2014р.

від відповідача: ОСОБА_2 представник, довіреність №ББУ/ПУ216/СЛ/15 від 10.12.2015р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2015р. у справі №904/7170/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанський миловар", с.Подвірки, Дергачівський район, Харківська область

до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля", м.Павлоград, Дніпропетровська область

про стягнення 1117787,80 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2015р. у справі №904/7170/15 (суддя Кеся Н.Б.) позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанський миловар" 812787,00 грн., з яких 758588,12 грн. - сума основної заборгованості за поставлену продукцію, пеня в загальній сумі 53179,41 грн., три проценти річних в сумі 800,27 грн., інфляційне збільшення заборгованості в розмірі 220,00 грн. та 16255,74 грн. судового збору.

Рішення місцевого господарського суду вмотивоване посиланням на встановлений судом факт поставки товару та його несплату в обумовлені договором строки відповідачем. При прийнятті рішення суд керувався нормами чинного законодавства, зокрема ст.ст. 20, 193, 264-271 Господарського кодексу України, ст.ст. 16, 611, 629, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідач (ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля"), не погодившись з рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2015р. у справі №904/7170/15 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що суд дав неправильну юридичну оцінку обставинам справи, не застосував законодавство, яке повинен був застосувати. Просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на той факт, що позивач в порушення умов п. 4.7. договору поставки для розрахунку суми заборгованості використав не дату вказану представником покупця на відповідних товаросупроводжувальних документах, а дату видаткової накладної, що є реквізитом документа. Звертає увагу на те, що з наданих позивачем доказів неможливо визначити, у відповідності до умов договору, строк для виконання грошового зобовязання та встановити дату закінчення строку на виконання грошового зобовязання, зі спливом якої відповідач по справі є прострочившим боржником. Відповідач вважає, що видаткові накладні без дати поставки не відповідають вимогам ст. 34 ГПК України щодо належності доказів та оформлені в порушення вимог ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки не містять посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення. На думку відповідача суд повинен був застосувати правила ст. 613 ЦК України, оскільки у зв'язку з прострочкою позивач, який не надав оформлених належним чином видаткових накладних, відповідач не може виконати свій обовязок по оплаті товару. Крім того, відповідач посилається на безпідставну відмову судом у клопотаннях про призначення судової експертизи та зупинення провадження у справі.

Апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2015р. у справі №904/7170/15 була прийнята до провадження Дніпропетровського апеляційного господарського суду та призначена до розгляду колегією суддів у складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Величко Н.Л., Іванов О.Г. в судовому засіданні на 16.12.2015р.

Позивач (ТОВ "Слобожанський миловар") у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами відповідача. Вказує, що товар прийнято відповідачем без зауважень до його оформлення, що спростовує твердження відповідача про невизначеність дат поставки, зазначених позивачем на товаросупровідних документах - видаткових накладних, які повністю відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №888 від 24.05.1995р. та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Щодо клопотань відповідача про зупинення провадження у справі зазначає, що в звязку з тим, що сторонами спірного договору вже було виконано його умови (в частині розрахунків частково), то цей договір не підлягав тлумаченню. До того ж, відповідачу було відмовлено в задоволені позову про тлумачення договору, на підтвердження чого надав копію рішення господарського суду Харківської області від 09.11.2015 року у справі №922/5271/15. Вважає, що суд першої інстанції правомірно відхилив клопотання про зупинення провадження та самостійно встановив обставини, що мають значення для вирішення цієї справи, адже відповідач не обґрунтував належним чином неможливість розгляду справи про стягнення заборгованості до розгляду справи про тлумачення договору та повязаність цих справ між собою.

В судовому зсіданні 16.12.2015р. оголошено перерву до 13.01.2016р. о 11:45 год.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.01.2016р. у зв'язку з перебуванням судді Величко Н.Л. у відпустці, на підставі розпорядження секретаря судової палати від 12.01.2016р. справу №904/7170/15 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Джихур О.В., ІвановО.Г. та призначено в судовому засіданні на 13.01.2016р. о 11:45 год.

В судовому засіданні 13.01.2016р. представник позивача подав письмове клопотання про припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 619238,00 грн. у звязку з частковою оплатою, просив залишити в силі оскаржене рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача основної суми заборгованості в розмірі 139350,12 грн. за поставлену продукцію, пеню в сумі 53179 грн., 3% річних в сумі 800,27 грн., інфляційного збільшення заборгованості в сумі 220,00 грн., судового збору в сумі 16255,74 грн., а всього 209805,13 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.01.2016р. підтримав вимоги апеляційної скарги. Вказував на необхідність проведення у даній справі судової лінгвістичної експертизи з приводу тлумачення умов п. 4.7. договору поставки. Вважав неправомірною відмову суду першої інстанції у призначенні такої судової експертизи.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено із матеріалів справи, між Публічним акціонерним товариством "ДТЕК Павлоградвугілля" (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Слобожанський миловар" (Постачальник) був укладений договір поставки №380-ПУ-УМТС04 від 02.2015р. В порядку і на умовах, передбачених цим договором, Постачальник зобовязався поставити у власність Покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення (надалі "продукція"), в асортименті, кількості, у строки, по ціні і з якісними характеристиками, узгодженими сторонами у цьому договорі і Специфікаціях, які є невідємними частинами до цього договору. Покупець зобовязався прийняти і оплатити продукцію, яка поставляється у його власність відповідно до умов договору (п.п.1.1-1.2).

Згідно з п. 4.1. поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості, за цінами, з якісними характеристиками і у строки, узгоджені сторонами в Специфікаціях до договору.

В п. 4.3. договору сторони погодили, що Постачальник зобов'язаний надати Покупцю наступні документи: рахунок; податкову накладну; видаткову накладну; відповідні товаросупроводжувальні накладні (залізничну/товарно-транспортну накладну); сертифікат якості заводу-виробника та/або паспорт; сертифікат відповідності (у випадку, якщо продукція підлягає обов'язковій сертифікації); дозвіл Держгірпромнагляду (у випадку, якщо отримання даного документа обов'язкове згідно нормам діючого законодавства); інструкцію (керівництво) по експлуатації (у випадку, якщо даний документ передбачений); технічну документацію, передбачену п. 2.4. цього договору.

Документи (крім податкових накладних), Постачальник зобов'язався надати Покупцю разом з продукцією, що поставляється.

Відповідно до п. 4.6. договору вказані в даному договорі документи надаються Постачальником у повній мірі, в належному стані, оформлені відповідно до вимог діючого законодавства України.

Пунктом 4.7. договору визначено, що датою поставки вважається дата, вказана представником Покупця на відповідних товаросупроводжувальних документах, наданих Постачальником.

За умовами пунктів 5.1., 5.2. договору загальна сума договору визначається загальною сумою всіх Специфікацій, що є невід'ємною частиною цього договору. У будь-якому випадку, загальна орієнтовна сума договору не повинна перевищувати суму, еквівалентну 5000000,00 грн. з ПДВ на дату укладення договору. Ціни на продукцію, що поставляється встановлюються сторонами у відповідних Специфікаціях до договору.

Як обмовили сторони у п. 5.4. договору, розрахунки за продукцію, що поставляється Постачальником за цим договором здійснюються Покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових засобів на поточний рахунок Постачальника протягом 5 робочих днів з 60 календарного дня з дати поставки відповідної продукції на підставі отриманого Покупцем рахунка і при умові надання Постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 4 договору, якщо інший більший строк відстрочки не обговорений у відповідній Специфікації. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку Покупця. Остаточні взаєморозрахунки між Покупцем і Постачальником проводяться на підставі даних якості, кількості, асортименту і комплектності продукції, визначених у відповідності з розділом 2 договору.

Згідно наданих Специфікацій від 05.02.2015р., від 11.02.2015р. та від 15.04.2015р. (а.с. 24-26), розрахунки за продукцію, що поставляється Постачальником за цим договором здійснюються Покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових засобів на поточний рахунок Постачальника протягом 5 робочих днів з 90 календарного дня з дати поставки відповідної продукції.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, позивач на виконання означеного договору поставки за узгодженими між сторонами специфікаціями від 05.02.2015р., 11.02.2015р. та 15.04.2015р. (а.с. 24-26) за видатковими накладними №933 від 16.02.2015р., №2676 від 16.04.2015р. та №2677 від 16.04.2015р. (а.с. 34, 37, 40) та товарно-транспортними накладними №Р933 від 16.02.2015р., №Р2676 від 16.04.2015р. і №Р2677 від 16.04.2015р.(а.с. 32-33, 38-39, 41-42) поставив відповідачу продукцію (мило туалетне і банне) на загальну суму 1364115,01 грн.

Представник відповідача за довіреностями №221091/п від 16.02.2015р. (а.с. 35-36) і №221524 від 16.04.2015р. прийняв продукцію без будь-яких зауважень, про що свідчить його підпис на видаткових накладних.

Згідно наведених у бухгалтерських довідках та розрахунках позивача відомостей, оплата означеної продукції була здійснена відповідачем частково на загальну суму 605526,89 грн.

09.07.2015р. за №429 позивачем на адресу відповідача була направлена претензія (а.с. 27-28) з вимогою сплатити суму заборгованості, пеню, три проценти річних та інфляційне збільшення заборгованості. Відповідач отримав цю претензію 14.07.2015р., що підтверджується копією рекомендованого поштового відправлення (а.с. 30-31), але відповідь не надав, заборгованість не сплатив, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду.

Позовні вимоги позивача з урахуванням часткової сплати відповідачем 605526,89 грн. і заяви про зменшення позовних вимог від 24.09.2015р. (а.с. 76-77) складаються з 758588,12 грн. заборгованості, 53179,41 грн. пені, 800,27 грн. трьох процентів річних та 220,00 грн. інфляційного збільшення заборгованості.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача означеної заборгованості, місцевий господарський суд виходив з того, що судом встановлено факт поставки товару та його несплата в обумовлені договором строки.

Дослідивши доводи апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає їх такими, що не спростовують вказаного вище висновку місцевого господарського суду, виходячи з такого.

Згідно ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як передбачають ч.ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За умовами п. 4.7. договору поставки 380-ПУ-УМТС від 04.02.2015р. датою поставки вважається дата, вказана представником Покупця на відповідних товаросупроводжувальних документах, наданих Постачальником.

Проте, як свідчать матеріали справи, на видаткових накладних №933 від 16.02.2015р., №2676 від 16.04.2015р. та №2677 від 16.04.2015р. (а.с. 34, 37, 40) відповідач (Покупець) дату отримання товару не вказав, будь-яких інших застережень не зазначив.

Таким чином, відповідач ухилився від виконання умов п. 4.7 договору, мотивів таких своїх дій у зазначених видаткових накладних не навів.

Під час розгляду даної справи судом причини не зазначення дати отримання товару на вказаних видаткових накладних відповідач також не обґрунтував.

Натомість 24.09.2015р. відповідачем було заявлене суду першої інстанції клопотання про призначення експертизи, на вирішення якої відповідач просив поставити питання чи відповідають записи у видаткових накладних №933 від 16.02.2015р., №2676 від 16.04.2015р. та №2677 від 16.04.2015р. вимогам ч 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та чи можна вважати скорочення з/с назвою посади ?

Також 24.09.2015р. відповідачем було подано суду першої інстанції клопотання про зупинення провадження у даній до розгляду повязаної з нею справи №922/5271/15 за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанський миловар" про тлумачення договору.

Як зазначено в оскарженому рішенні суду першої інстанції, в задоволенні вказаних вище клопотань відповідача місцевий господарський суд відмовив, оскільки вирішення поставлених перед судовою експертизою питань належить до компетенції суду, а дослідження та оцінка умов договору входять до кола питань, які досліджуються у даній справі.

Відповідно до ч.1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України, для розяснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

За визначенням, наведеним в ч.1 ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, письмовими є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

У пункті 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 23 березня 2012 року "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" розяснено господарським судам, що відповідно до статті 1 Закону судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Дослідивши наявні в матеріалах справи видаткові накладні, колегія суддів встановила, що питання змісту цих письмових доказів та їх відповідності положенням чинного законодавства, зокрема Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", не потребують спеціальних знань та є правовими питаннями, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду. Тому колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про відмову відповідачу в призначенні судової експертизи, а доводи апеляційної скарги такими, що не спростовують вірних висновків суду з цього питання.

Відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається зі змісту видаткових накладних, за якими поставлявся товар, з приводу оплати якого виник спір між сторонами у даній справі, вони в цілому відповідають вищенаведеним вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема місять дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні цих господарських операцій. Щодо певних скорочень у зазначені посади особи, яка отримувала товар зі сторони відповідача, як от "з/с", тобто ймовірно - "завскладом", то відповідні роз'яснення з цього приводу мали бути надані саме відповідачем у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Так частина 1 ст. 213 Цивільного кодексу України визначає, що зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).

На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину (ч. 2 ст. 213 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з наданої відповідачем копії позовної заяви вих. 33/2841 від 07.09.2015р. (а.с. 74-75), яка була прийнята до розгляду господарським судом Харківської області, що підтверджено копією ухвали господарського суду Харківської області від 10.09.2015р. у справі №922/5271/15 (а.с. 73), ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" звернулося із позовом до ТОВ "Слобожанський миловар", в якому просило розтлумачити п. 4.7 договору № 380-ПУ-УМТС від 04.02.2015р. «Датой поставки считается дата, указанная представителем Покупателя на соответствующих товаросопроводительных документах, представленнях Поставщиком», виходячи з буквального значення слів та виразів, визначивши, що датою поставки вважається дата, вказана саме представником Покупця особисто на товаросупровідних документах, а не дата яка є реквізитом цього документу.

Відтак, дійсно на розгляді іншого суду перебував спір щодо тлумачення окремих умов договору поставки, на якому ґрунтуються позовні вимоги позивача у даній справі.

Дослідивши предмет спору у вказаній вище справі господарського суду Харківської області № 922/5271/15 за позовом ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" про тлумачення умов договору, колегія суддів дійшла висновку, що вирішення спору з приводу тлумачення умов п. 4.7 договору № 380-ПУ-УМТС від 04.02.2015р. не перешкоджатиме вирішенню даної справи, у якій суд не позбавлений можливості самостійно визначити зміст зобовязань сторін договору, виходячи із його умов, та надати відповідну правову оцінку діям сторін по виконанню цього договору, а тому погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для зупинення провадження у даній справі до завершення розгляду господарським судом Харківської області іншої справи за №922/5271/15.

Так колегією суддів у даній справі встановлено, що п. 4.7. договору поставки № 380-ПУ-УМТС від 04.02.2015р. передбачено, що датою поставки вважається дата, вказана представником Покупця на відповідних товаросупроводжувальних документах, наданих Постачальником.

Проте матеріали справи свідчать, що сторони не виконали умови пункту 4.7. вказаного договору поставки та не зазначили на видаткових накладних календарної дати фактичного отримання товару Покупцем.

На твердження відповідача, правовим наслідком цих обставин є ненастання події з якої починається перебіг строку для виконання Покупцем свого зобовязання з оплати означеного товару та, як наслідок, відсутність прострочки виконання відповідачем своїх грошових зобовязань.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17 липня 2012 року за №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права", підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обовязку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Строк виконання відповідного грошового зобовязання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Що стосується питання моменту виникнення у відповідача зобов`язання з оплати за поставлений товар то колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що у відповідності з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, у покупця обов`язок оплатити товар виник з моменту його поставки, а прострочення сплати слід обраховувати по закінченню дев'яностоденного строку, визначеного у специфікаціях до договору, перебіг якого, враховуючи на не зазначення відповідачем (покупцем) у відповідності до умов п. 4.7. договору дати отримання товару, має визначатися від дати, яка зазначена у реквізитах вказаних видаткових накладних.

Щодо доводів відповідача про те, що частина 2 статті 613 Цивільного кодексу України передбачає можливість надання відстрочки виконання боржником свого зобов`язання, на час прострочення кредитора, тобто невчинення дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку, то у їх оцінці колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з того, що в даному випадку, не зазначення покупцем дати отримання товару у видатковій накладній не може бути визнано простроченням кредитора, бо ціна товару, реквізити банківського рахунку позивача, та інші відомості, необхідні для виконання відповідачем грошового зобов`язання, були зазначені безпосередньо у видаткових накладних, умовах договору поставки та відповідних специфікаціях до нього, згідно з якими відповідач і здійснив часткову оплату.

Відтак, не зазначення відповідачем (покупцем) дати отримання товару у вказаних видаткових накладних не звільняє останнього від виконання грошового зобов`язання, а тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що у відповідача взагалі не виникало грошового обов`язку по договору.

Колегія суддів враховує також на те, що у своєму клопотанні від 01.10.2015р. (а.с. 85) відповідач повідомив суд, що станом на 30.09.2015р. кредиторська заборгованість складає 758588,12 грн. Таким чином, відповідач не заперечував факт отримання товару, його часткову оплату та існування боргу.

В силу ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами п. 6.8. вказаного договору поставки, у разі несвоєчасної оплати продукції, Покупець, за письмовою вимогою Постачальника, сплачує Постачальнику неустойку у вигляді пені, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочки оплати від вартості своєчасно не сплаченої продукції, однак не більше 5% від вартості своєчасно несплаченої продукції.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначене, перевіривши розрахунки позивача, у яких позивач визначив, що останній день оплати настав: за видатковою накладною №933 від 16.02.2015р. - 22.05.2015р., за видатковою накладною №2676 від 16.04.2015р. - 22.07.2015р., за видатковою накладною №2677 від 16.04.2015р. - 22.07.2015р., колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача як про стягнення з відповідача, як суми 758588,12 грн. основного боргу, так і про стягнення додаткових нарахувань: пені в загальній сумі 53179,41 грн. за період 23.05.2015р. по 28.07.2015р., трьох процентів річних в сумі 800,27 грн. за період з 23.05.2015р. по 28.07.2015р., та інфляційного збільшення заборгованості на суму 220,00 грн. за період червень -липень 2015 року - є законними і відповідають обставинам справи, тому обґрунтовано були задоволені місцевим господарським судом.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що господарським судом повно, всебічно та обєктивно досліджені всі обставини справи в їх сукупності, їм надана належна правова оцінка, оскаржуване рішення місцевого господарського суду повністю відповідає вимогам законодавства, тому передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у справі судового рішення немає.

Як зазначено у абзаці 7 пункту 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" від 17 травня 2011 року №7, частиною першою статті 104 ГПК не передбачено можливості скасування або зміни рішення у зв'язку із зміною стану розрахунків між сторонами (наприклад, зменшення або збільшення заборгованості), якщо така зміна сталася після прийняття рішення місцевого господарського суду.

Відтак колегія суддів вважає, що посилання позивача на часткове виконання відповідачем своїх зобовязань з оплати означеного товару на загальну суму 619238,00 грн., що було здійснено після прийняття оскарженого у даній справі рішення місцевого господарського суду, також не може слугувати підставою для скасування або зміни цього рішення. Натомість такі обставини підлягають врахуванню під час виконання оскаржуваного рішення.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2015р. у справі №904/7170/15 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Повний текст постанови виготовлений - 15.01.2016р.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

СуддяО.В. Джихур

СуддяО.Г. Іванов