Постанова № 54984485, 15.12.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2015 року Справа № 876/1766/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Качмара В.Я.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря Бадівської О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (правонаступник Державна податкова інспекція у Личаківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2014 року у справі за позовом Приватного підприємства «Гранекс» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2013 року Приватне підприємство «Гранекс» (далі ПП) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі ДПІ) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень (далі ППР) від 03.10.2013 №№0000322240, НОМЕР_1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні ППР прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування витрат та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нікчемності (безтоварності, нереальності) господарських операцій позивача з контрагентами-продавцями Приватним підприємством «Унісон дизайн» (далі ПП-2), Товариством з обмеженою відповідальністю «Ентхіл» (далі ТОВ), Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер-Аркол» (далі ТОВ-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіонметал-Захід» (далі ТОВ-3), у звязку із не підтвердженням (фіктивністю) господарської діяльності останніх, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем витрат під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем належним чином не були взяті до уваги.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2014 року в справі №813/7715/13-а заявлений позов задоволено повністю.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що підтвердження понесених позивачем витрат та його право на податковий кредит підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаними контрагентами, придбані в них товари (роботи, послуги) використані в господарській діяльності позивача. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що перевіркою встановлено відсутність у всіх контрагентів позивача необхідних умов для здійснення підприємницької діяльності, що виключає можливість виконання ними своїх зобовязань згідно укладених із ПП договорів.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких міркувань.

ПП зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 23.07.2009, взято на податковий облік в органах державної податкової служби 27.07.2009, 11.08.2009 та в подальшому 22.02.2011 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі ПДВ). Основним видом його діяльності є різання, оброблення та оздоблення декоративного та будівельного каменю, покриття підлоги й облицювання стін, будівництво житлових і нежитлових будівель (а.с.15-18 т.1).

На підставі акта від 18.09.2013 №62/22-40/36610407 (далі ОСОБА_1) документальної позапланової виїзної перевірки ПП з питань взаємовідносин із ПП-2 за серпень 2012 року, ТОВ за лютий та квітень 2012 року, ТОВ-2 за серпень та жовтень 2012 року та ТОВ-3 за листопад 2012 року, податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог:

- пп.138.1.1 п.138.1 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України (далі - ПК), в результаті чого завищено витрати, що враховуються при визначенні обєкта оподаткування в декларації по податку на прибуток за 2012 рік на суму 269309,73грн, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2012 рік в сумі 5655грн;

- п.186.1 ст.186, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 ПК, в результаті чого занижено податок на додану вартість за 2012 рік на суму 60861,95грн, в т.ч. за лютий, квітень, серпень, жовтень, листопад в сумі 3333,33грн, 9750грн, 34033,34грн, 2000грн, 11745,28грн відповідно (а.с.19-32 т.1).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентами-продавцями, використавши при цьому акти перевірок останніх, зробивши висновки про фіктивність (безтоварність, нереальність) господарських операцій між ними.

03.10.2013 відповідачем на підставі ОСОБА_1 прийнято ППР:

№0000332240, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 84832,50грн (основний платіж 56555грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 28277,50грн);

№0000322240, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ в розмірі 91292,93грн (основний платіж 60861,95грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 30430,98грн)(а.с.33-34 т.1).

Не погодившись із такими рішеннями ДПІ, позивач звернувся до адміністративного суду із цим позовом.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

В пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп.14.1.181 цього ж пункту податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п.44.1 ст.44 цього ж Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом пунктів 138.1, 138.2 ст.138 ПК передбачено витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, які складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. У пп.138.1.1 цієї ж статті визначено, що такі витрати включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 ст.140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до п.198.2 ст.198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу) (п.198.6 ст.198 ПК).

За змістом п.201.10 ст.201 ПК податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-XIV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч.1 ст.9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, господарська операція являє собою дію або подію, яка веде до змін у фінансовому стані підприємства. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат(витрат) та податкового кредиту.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року в справі №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Визначальною ознакою віднесення понесених витрат до складу таких є їх безпосереднє використання у господарській діяльності, а саме у підготовці, організації, веденні виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) та охороні праці.

При цьому в постанові від 28 лютого 2011 року в справі №21-13а11 Верховний Суд України прийшов до висновку, що навіть збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не повязана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про нікчемність (безтоварність, фіктивність) господарських операцій позивача з його контрагентами ПП-2, ТОВ та ТОВ-3, а відповідно заниження податку на прибуток та ПДВ, не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджена, а саме, щодо:

- ПП-2 договором субпідряду від 02.07.2012 №01-7 з додатком №1 до нього у вигляді Специфікації виробів з натурального каменю, актами приймання-передачі обладнання та інструментів, актами приймання-передачі матеріалів, податковою накладною, актом надання послуг, рахунком на оплату, платіжними дорученнями (а.с.117-123, 141-143, 168-173 т.1);

- ТОВ договором субпідряду від 23.01.2012 №23/01, актами приймання-передачі обладнання та інструментів з відповідними додатками до них, актами приймання-передачі матеріалів, податковими накладними, актами надання послуг, рахунками на оплату, платіжними дорученнями (а.с.88-105 т.1, а.с.35-48 т.2);

- ТОВ-3 договорами субпідряду від 13.06.2012 №12 та 09.10.2012 №43 з відповідними додатками до них, актами приймання-передачі обладнання та інструментів з відповідними додатками до них, актами приймання-передачі матеріалів, податковими накладними, актами надання послуг, рахунками на оплату, платіжними дорученнями (а.с.74-87, 160-167 т.1, а.с.15-17 т.2);

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозвязку із зазначеним основними видами діяльності позивача.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки (неточності) у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобовязаннях платника податків у звязку з його господарською діяльністю мали місце.

Відповідно, судом першої інстанції також правильно враховано ту обставину, що придбані позивачем у вказаних контрагентів товари/послуги, використані ним у своїй господарській діяльності, зокрема при виконанні робіт за підрядними договорами, що підтверджується відповідними первинними документами, які отримали належну оцінку.

Так, виконання робіт по вул.Старознесенській, 70 у м.Львові, де замовником виступає Товариство з обмеженою відповідальністю «Ореста» (далі ТОВ-4), підтверджується актами здачі-прийняття робіт від 01.11.2012 №2640000001, 19.11.2012 №2620000001 та 07.12.2012 №2620000002, а також листом вказаного замовника від 03.11.2014 №5 (далі - Лист), згідно якого позивач здійснив закупівлю будівельних матеріалів та доставив їх на обєкт. (а.с.176-183, 191-197 т.1, а.с.60-67, 79-86, 116 т.2).

Покликання податкового органу на те, що Листом ТОВ-4 підтверджується фіктивність господарських операцій ПП із ТОВ-3 та ПП-2, оскільки спростовується їх участь при виконанні договору від 15.05.2012 №265 та виконання ними та позивачем будь-яких робіт на обєкті, критично оцінюються судом апеляційної інстанції, оскільки із договорів підряду від 03.08.2012 №262, 04.08.2012 №264 та 15.05.2012 №265 (пп.4.4.1 п.4.4 цих договорів), вбачається право ПП на залучення до виконання таких договорів субпідрядників, якими в даному випадку і виступали ТОВ-3 та ПП-2. Більше того, невиконання усіх обмовлених робіт по договору підряду від 15.05.2012 №265, не спростовує виконання таких по інших договорах, які належним чином виконані та прийняті замовником.

Виконання робіт в с.Сокільники на Кільцевій дорозі м.Львова де замовником виступає Товариство з обмеженою відповідальністю «Н.П.Б.» підтверджується актами здачі-прийняття робіт від 02.04.2012 №2190000002 та 08.02.2012 №2190000001. В договорі підряду від 18.10.2011 №219 також надано право ПП на залучення до виконання такого договору субпідрядників, зокрема таким виступило ТОВ (а.с.174-175 т.1, а.с.2-7 т.2).

Аналогічно, виконання робіт в с.Басівка Пустомитівського району Львівської області де замовником виступає Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-Сервіс-1» підтверджується актами здачі-прийняття робіт від 13.03.2012 №2210000001 та 22.03.2012 №2210000002, а також листом замовника від 07.11.2014 №071114-В. В договорі підряду від 04.11.2011 №221 також надано право ПП на залучення до виконання такого договору субпідрядників, зокрема таким виступило ТОВ (а.с.198-206 т.1, а.с.115 т.2).

Роботи по вул.Князя Романа 20/1 у м.Львові згідно договору підряду від 31.08.2012 №298 між ПП та Приватним підприємством «Кейтеринг-сервіс» підтверджуються актами здачі-прийняття робіт від 02.11.2012 №ОУ-2980001, а також листом замовника від 11.11.2014 №57. У вказаному договорі підряду було надано право ПП на залучення до виконання такого договору субпідрядників, зокрема таким виступило ТОВ-3 (а.с.184-190 т.1, а.с.117 т.2).

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності послуг придбаних у своїх контрагентів, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із такими контрагентами.

Всі зазначені вище контрагенти на час укладення відповідних договорів з позивачем та їх виконання були належним чином зареєстрованими юридичними особами, платниками ПДВ і мали право на випуск податкових накладних.

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагентів-продавців.

Як вбачається із висновків ОСОБА_1 відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю ПП-2, ТОВ, ТОВ-2 та ТОВ-3 із їх контрагентами, які виключно ґрунтувалися на висновках актів перевірок (зустрічних звірок) таких, де зроблено висновок, що останні господарські операції нереальні внаслідок ряду обставин (а.с.126-140 т.1).

Наведені контрагенти належним чином задекларували податкові зобовязання з ПДВ по господарських операціях з позивачем, а відповідні розбіжності виникли у звязку із відображенням в податковому обліку таких результатів їх перевірок (зустрічних звірок).

Аналогічно, податковим органом не представлено доказів участі ПП разом з цими контрагентами у схемі транзитного руху коштів.

Між тим, відповідні висновки актів перевірок (зустрічних звірок) цих контрагентів були в основному сформульовані у звязку із тим, що ними не представлено до відповідних перевірок (зустрічних звірок) жодних первинних документів (зокрема у звязку із не встановленням податковим органом їх місцезнаходження), щодо здійснення господарських операцій за відповідні періоди, в т.ч. і по взаємовідносинах із позивачем.

Водночас, відповідні первинні документи є в наявності в останнього, представлені ним до перевірки та подані в суді першої інстанції.

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів (робіт, послуг) не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим субєктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Також у п.38 рішення від 09 січня 2007 року по справі «Iнтерсплав проти України» (заява №803/02) ЄСПЛ нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Як зазначалося вище, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

На підтвердження господарських взаємовідносин з ТОВ-2 позивачем подано договір на перевезення вантажу від 01.08.2012 №1-08, податковими накладними, платіжними дорученнями, актами надання послуг, рахунками на оплату, замовленнями на перевезення вантажу автомобільним транспортом, товарно-транспортним накладними (а.с.106-116 т.1, а.с.8-14, 18-34 т.2).

В суді апеляційної інстанції представником ДПІ надано вирок Шевченківського районного суду м.Києва від 24 вересня 2013 року, яким, зокрема, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.27, ч.1-2 ст.205 КК України (а.с.119-139 т.2).

Зі змісту цього вироку вбачається, що ТОВ-2 було створено ОСОБА_2 за пособництва ОСОБА_1 з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених слідством осіб, без наміру зайняття підприємницькою діяльністю. Протягом 2012-2013 років на рахунок ТОВ-2 від підприємств реального сектору економіки були перераховані грошові кошти, як оплата за начебто виконані роботи (послуги), поставку товарів, хоча підприємницьку діяльність фактично не здійснювали.

При наведеному, є всі підстави для скасування оскарженого судового рішення у відповідній частині щодо господарських взаємовідносин з ТОВ-2 та ухвалення в цій частині нового - про відмову у позові.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід також узгоджується з практикою ЄСПЛ. Так, у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

В решті судового рішення, як зазначалося вище, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2014 року щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 03 жовтня 2013 року:

№0000332240 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 17587,50грн (основний платіж 11725грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 5862,50грн);

№0000322240 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 16750грн (основний платіж 11166,67грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 5583,33грн);

скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову в цій частині відмовити.

В решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2014 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддяВ.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 21 грудня 2015 року.