Постанова № 54984223, 12.01.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2016 р. Справа № 820/10079/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Яковенка М.М.

Суддів: Лях О.П. , Старосуда М.І.

при секретарі судового засідання Резніченко Ю.В.

за участю позивача ОСОБА_1

представника відповідача Наконечний А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2015 року по справі № 820/10079/15 за позовом ОСОБА_1 до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення яким визначений транспортний податок на суму 25000 грн..

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2015р. позов ОСОБА_1 задоволено та скасоване податкове повідомлення рішення від 22.05.2015 року №00173-1706 (а.с.46-50).

Відповідач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2015 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі. Зокрема, апелянт зазначає, що вищевказана постанова суду першої інстанції незаконна та необґрунтована, прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскільки Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», від 28.12.2014 року №71-VIII, не змінює вид податку, а запроваджує новий податок. (а.с.53)

Позивач заперечував проти апеляційної скарги позивача та наполягав на залишенні її без задоволення.

Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 30.01.2014 року позивач придбав автомобіль Lexus RX 350, 2014 року випуску, об'ємом двигуна 3456 куб. см., чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1, що підтверджується відповідним договором купівлі - продажу № 011/01/14 від 23.01.2014. Зазначений автомобіль зареєстрований за позивачем (а.с. 16-24)

22.05.2015 року відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення № 00173-1706, яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб в розмірі 25000,00 грн. (а.с.15).

Здійснюючи апеляційний перегляд справи, колегія суддів виходить з наступного.

Щодо посилань ОСОБА_1 на викрадення його автомобіля та постановлення його на облік «Угон» і, як наслідок, позбавлення позивача одного з елементів права власності, а саме - права розпоряджатися вказаним транспортним засобом, колегія суддів вважає такі доводи безпідставними.

В матеріалах справи міститься довідка від 19.08.2015 №64/со6453 про прийняття заяви, видана слідчим СВ Ленінського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області. Відповідно до даної довідки, 01.07.2015 року невстановлена особа викрала автомобіль Lexus RX 350, 2014 року випуску, об'ємом двигуна 3456 куб. см., чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1, про що 02.07.2015 в Єдиному реєстрі досудових розслідувань під №12015220510001743 зареєстровано відповідну заяву. В той же час, в даній довідці вказується, що 06.07.2015 ОСОБА_1 було знайдено вказаний автомобіль. В зв'язку з даним викраденням, вказаний автомобіль було поставлено на облік «Угон» і станом на дату видачі довідки автомобіль із вказаного обліку не знімався. (а.с.9)

В матеріалах справи відсутні будь-які документи, які свідчили б про зняття транспортного засобу, належного ОСОБА_1, з реєстрації у відповідних органах реєстрації внутрішніх справ.

Таким чином, на дату звернення до суду з адміністративним позовом і на момент розгляду справи судом, з огляду на Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388, якою затверджений «Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів», транспортний засіб Lexus RX 350, 2014 року випуску, об'ємом двигуна 3456 куб. см., чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1, зареєстрований за ОСОБА_1. Тобто, за фактичними обставинами справи, ОСОБА_1 був та залишається власником транспортним засобом та використання транспортного засобу пов'язується з його реєстрацією.

Аналізуючи динаміку розвитку податкового законодавства, яке врегульовувало сплату податку з власників деяких наземних транспортних засобів,суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу, що норми ч. 3 ст. 6 чинного до 31.12.2010 року Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» прямо передбачали, що у разі викрадення транспортного засобу податок його власником не сплачується, якщо факт викрадення підтверджується відповідними документами органів, якими порушено відповідну кримінальну справу.

Натомість, норми чинної на даний момент ст. 267 Податкового кодексу України не передбачають звільнення від сплати транспортного податку власників викрадених автомобілів. Такий стан регулювання спірних правовідносин вказує про безпідставність доводів щодо відсутності обов'язку сплачувати транспортний податок особами, автомобілі яких викрадено. З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів.

В той жде час, колегія суддів зазначає, що 01 січня 2015 року, набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким шляхом викладення в новій редакції ст. 267 Податкового кодексу України, було введено новий податок - транспортний податок.

Так, відповідно до п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Положеннями пп.267.2.1 п.267.2 ст.267 Кодексу визначено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндра понад 3000 куб. см.

Згідно з пп.267.3.1 п.263.1 ст.267 Податкового кодексу України базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до п. 267.4, 267.5 ст. 267 Податкового кодексу України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно з пп. 267.6.1 пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Кодексу, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Як вже було встановлено, що відповідачем-податковим органом було сформовано спірне податкове повідомлення - рішення та направлене до позивача, для сплати суми транспортного податку.

Колегія суддів вважає, що прийняте спірне ППР від 22.05.2015 року щодо нарахування 25000 транспортного податку у повній мірі узгоджується з положеннями ст.267 ПК України, прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством, що регулює спірні правовідносини.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що дійсно за державою (в особі органу законодавчої влади) визнається право вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, з метою встановлення правил сплати податків чи інших зборів (в тому числі і підстав для звільнення від їх сплати), а суд не наділений повноваженнями доповнювати діюче законодавче регулювання своїми рішеннями і встановлювати додаткові підстави для звільнення від сплати транспортного податку власників викрадених автомобілів, з огляду на відсутність таких норм у податковому законі.

В силу ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У своєму рішенні від 14 жовтня 2010 року прийнятому в справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський Суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, у другому реченні першого пункту йде мова про те, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів» (п. 50).

В даному випадку, введення нового виду податку - «транспортного податку» на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», № 71-VІІІ від 28.12.2014 року, та встановлення чітких правил його сплати (в тому числі відсутність пільг для власників викрадених транспортних засобів), слід вважати «законним втручанням» держави у мирне володіння майном особи та узгоджується із практикою Європейський Суд з прав людини. При цьому відсутність у законі норми про звільнення від сплати транспортного податку власників викрадених автомобілів, не є підставою для такого звільнення на підставі рішення суду.

В той же час, щодо висновку суду першої інстанції про можливість застосування контролюючим органом положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», та рішення 36 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 21.01.2015 «Про внесення змін до рішення 4 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 12.01.2011 № 126/11 «Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України» не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року, суд апеляційної інстанції відмічає наступне.

Відповідно до ст. 4 Податкового кодексу України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року

Пунктом 4.3 статті 4 Податкового кодексу України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

При цьому згідно п. 4.4 ст. 4 Кодексу установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Відповідно до ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Приписи пп. 10.1.1 п. 10.1 та п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України транспортний податок відносять до місцевих податків, як податок на майно.

В той же час застосування до спірних правовідносин, що привело суд першої інстанції до висновку про можливість застосування контролюючим органом положень ст.267 ПК України та рішення 36 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 21.01.2015 не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року, положень п. 10.3 ст. 10, п.12.3, 12.5 ст.12 Податкового кодексу України є необґрунтованим.

Так, за приписами п.10.3 ст.10 ПК України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

П.12.3 ст.12 ПК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

12.3.1. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

12.3.2. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

12.3.4. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Приписи п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України визначають, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

З огляду на системний аналіз наведених правових норм, колегія суддів вважає, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» ухвалений 28.12.2014 року, введено в дію положення ст.267 ПК України, яке починаючи з 01.01.2015 року по новому встановлює, регулює, визначає об'єкт оподаткування, платників цього транспортного податку, розмір ставки, податковий період за який підлягає обчисленню та сплаті, його адміністрування податковим органом.

При чому колегія суддів звертає увагу, що зазначений транспортний податок не зважаючи на те, що він відноситься до місцевого податку, його справляння та зарахування здійснюється до місцевої ради, в той же час він не є таким, що встановлений саме місцевим органом самоврядування в особі Харківської міської ради, а є таким, що визначний та встановлений Верховною Радою України, яка має відповідні повноваження на це. Такі повноваження на встановлення податку з усіма його критеріями та елементами є виключною компетенцією цього органу. Таке регулювання суспільних відносин між відповідними суб'єктами органів влади в сфері податків та зборів, час їх застосування має різне правове навантаження та сферу правового впливу на такі відносини.

До спірних правовідносин не може бути застосовано положення пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, оскільки до 31.12.2014 року відповідний транспортний податок на справлявся.

Колегія суддів зазначає, що питання застосування п.12.3, 12.5 ст.12 ПК України щодо прийняття рішення про встановлення місцевого податку, його офіційного оприлюднення відповідним органом місцевого самоврядування, набрання чинності такого рішення, який є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками, не має правового впливу на транспортний податок, з огляду на різне правове навантаження та регулювання суспільних інтересів в сфері податкового законодавства, в тому числі за органом який встановлює податок, часу введення в дію такого податку та його застосування.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про хибність та помилковість висновків суду першої інстанції, що транспортний податок який установлено 21.01.2015 рішенням 36 сесії 6 скликання Харківської міської ради, підлягає нарахуванню не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду та повністю спростовують висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.

За таких обставин, з урахуванням положення ст.202 КАС України, з огляду на помилковість висновків суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи, надання невірної правової оцінки таким обставинам справи та правозастосування, привело суд першої інстанції до безпідставного задоволення позовних вимог. В наслідок чого, постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись ст. ст.2, 11, 98, 159, 160, 167, 184, 195, 196, 200, 205, 206, 209, 211-212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області - задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2015 року по справі № 820/10079/15 - скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів, - з дня складення в повному обсязі - 14 січня 2016 року.

Головуючий суддя (підпис)Яковенко М.М.Судді(підпис) (підпис) Старосуд М.І. Лях О.П.