Постанова № 54983809, 12.01.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" січня 2016 р. Справа № 918/129/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Гудак А.В.

суддів Маціщук А.В.

при секретарі судового засідання Драчук В.М.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" на ухвалу господарського суду Рівненської області від 08.12.15 р. про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню

у справі № 918/129/15 (суддя Торчинюк В.Г. )

позивач ОСОБА_2 акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м.Київ

відповідач ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"

про стягнення в сумі 11 329 506 грн. 11 коп.

орган який виконує рішення суду: Відділ примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_3 ( представник, довіреність у справі)

відповідача - ОСОБА_4П.( представник, довіреність у справі)

Судом розяснено представникам сторін права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 08.12.2015 р. у справі № 918/129/15 (суддя Торчинюк В.Г.) за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про стягнення заборгованості в сумі 11 329 506 грн.11 коп., відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд керувався положеннями ч.1 ст. 116, ч.2-5 ст. 117 Господарського процесуального кодексу України, абз.1 ч.13, абз. 3,4,5 ст.18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (в редакції Закону України від 14 травня 2015 року № 423-VII, надалі -закон) та прийшов до висновку, що списання пені, штрафних та фінансових санкцій є правом теплогенеруючих та/або теплопостачальних організації, проте реалізація такого права знаходиться в причинно-наслідковому зв`язку від виконання такими організаціями необхідних передумов. Однією з таких вимог є існування заборгованості на момент набрання чинності закону (6 червня 2015 року) і погашення такої заборгованості у період дії закону. Разом з тим, заборгованість за природний газ, спожитий до 1 січня 2014 року була відповідачем погашена станом до 6 червня 2015 року, що виводить сторін за межі можливості списання штрафних санкцій. Таким чином, дія зазначеного вище Закону не розповсюджується на спірні правовідносини в контексті визнання наказу від 6 травня 2015 року таким, що не підлягає виконанню.

Не погодившись з постановленою ухвалою, відповідач звернувся з апеляційною скаргою в якій вказує, що 06.06.2015р. набрав чинності Закон України від 14.05.2015р. № 423-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - Закон № 423- VIII).

Цим Законом внесено зміни до Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу". Зокрема, статтю 18 Закону доповнено частиною 13 ,яка серед іншого дозволяє списувати пеню, штрафні та фінансові санкції за умови погашення в трьохмісячний строк з дня набрання чинності Законом заборгованості за природний газ, спожитий до 1 січня 2014 року (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), що залишилася непогашеною на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

На думку відповідача , останній 03.09.2013 року, в межах строків, визначених даним Законом здійснило повне погашення суми основного боргу за природний газ, спожитий до 01.01.2014 року, що підтверджується платіжними дорученнями, які додані до справи.

Стосовно заборгованості за спожитий газ за договором №13/3183-ТЕ-28 від 28.12.2012 року, (яка була предметом стягнення за наказом № 918/129/15), вона була погашена до набрання чинності Законом 423-УПІ.

Здійснивши зазначені дії, ТОВ Рівнетеплоенерго відповідно до ч. 13 ст. 18 Закону України Про засади функціонування ринку природного газу отримало право на реструктуризацію заборгованості за природний газ, спожитий з 01.01.2014р. по 31.01.2014р. та списання пені, штрафних та фінансових санкцій, які підлягали стягненню за рішенням суду.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції, при винесенні зазначеної ухвали, дійшов неправильного висновку щодо неможливості застосування ч.13. ст. 18 Закону України Про засади функціонування ринку природного газу, встановивши при цьому , що ''заборгованість за природний газ, спожитий до 01 січня 2014 року відповідачем погашена станом до 06 червня 2015 року, що виводить сторін за межі можливості списання штрафних санкцій.

Скаржник натомість вважає, що ч. 13 ст. 18 Закону України Про засади функціонування ринку природного газу, визначає лише єдину умову, яка надає право Підприємству на реструктуризацію заборгованості та списання пені, штрафних і фінансових санкцій - це погашення в трьохмісячний строк з дня набрання чинності Законом України № 423-VIII теплогенеруючими та/або теплопостачальними організаціями заборгованості за природний газ, спожитий до 1 січня 2014 року (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), що залишилася непогашеною на день набрання чинності цим Законом.

Крім того, ч.13 ст.18 Закону України Про засади функціонування ринку природного газу погашення заборгованості за природний газ, спожитий до 01.01.2014 року не обмежується конкретним судовим рішенням (або договором), а має розглядатись в сукупності всієї існуючої заборгованості підприємства .

18.09.2015р. Протоколом засідання комісії з питань реструктуризації та списання заборгованості за спожитий природний газ, створеної наказом директора № 331 від 17.09.2015 року, встановлено , що станом на 05.06.2015 р., залишаються непогашеними пені, штрафні та фінансові санкції, які підлягають стягненню на користь ПАТ НАК "Нафтогаз України" у відповідності до рішень судів , що набрали законної сили і не погашені станом на 05.06.2015р., у тому числі й за рішенням господарського суду Рівненської області від 21.04.2015 р. у справі № 918/129/15 ( договір № 13/3183-ТЕ-28 від 28.12.2012 року), про стягнення 1 468 206 грн.92 коп. пені , 824 708 грн. 20 коп, 3 проценти річних , 6 320 570 грн. 07 коп. інфляційних втрат.

Дане рішення комісії ТОВ Рівнетеплоенерго було доведене до відома ПАТ НАК Нафтогаз України листом 03-05/3091/2368 від 23.09.2015 року.

На думку апелянта, місцевим господарським судом не взяті до уваги дані обставини , у зв"язку з чим просить скасувати ухвалу господарського суду Рівненської області від 08.12.2015р. у справі № 918/129/15. Прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву ТОВ Рівнетеплоенерго про визнання наказу господарського суду Рівненської області № 918/129/15 від 06.05.2013 року таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 1 468 206 (один мільйон чотириста шістдесят вісім тисяч двісті шість) грн. 92 коп. пені, 824 708 (вісімсот двадцять чотири тисячі сімсот вісім) грн. 20 коп. -3 процента річних, 6 320 570 (шість мільйонів триста двадцять тисяч п 'ятсот сімдесят) грн. 07 коп. інфляційних втрат.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказав на помилковість доводів апелянта щодо можливості визнання наказу таким, що не підлягає виконанню на підставі Закону України від 14.05.15р.

Вказує, що із змісту частини 13 (якою доповнено ст. 18 Закону України Про засади функціонування ринку природного газу) вбачається ,що передбачене нею списання пені, штрафних та фінансових санкцій слід розглядати як невід'ємну частину реструктуризації заборгованості теплогенеруючих та/або теплопостачальних організацій за природний газ, спожитий в період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року, не погашеної на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної - акціонерної компанії "Нафтогаз України", шляхом розстрочення на 24 місяці на підставі типового договору про реструктуризацію заборгованості. Іншими словами, списання зазначених сум пені, штрафних та фінансових санкцій є одним із елементів передбаченої цією частиною процедури реструктуризації заборгованості (на підставі відповідного типового договору про реструктуризацію заборгованості, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України), і не може розглядатися як самостійна підстава для списання поза вищевказаною процедурою, тобто у відриві від контексту всієї частини 13 ст. 18 Закону України Про засади функціонування ринку природного газу.

На це додатково вказує також сам зміст абзацу 3 вищезазначеної частини 13 ст. 18 Закону України Про засади функціонування ринку природного газу, з якого випливає списання пені, штрафних та фінансових санкцій за умови виконання вимог цієї частини.

Крім того, позивач додатково вказує, що частиною 13 ст. 18 Закону України Про засади функціонування ринку природного газу передбачена реструктуризація заборгованості за природний газ, спожитий в період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року, а у даній судовій справі не стягувалася така заборгованість (стягувались відповідні нарахування за 2013 рік по заборгованості 2013 року, що була погашена ще в 2013 році).

Позивач просить врахувати, що згідно Постанови Верховного Суду України від 24.10.2011р. за змістом норми ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, зобов'язання божника зі сплати кредитору суми боргу, збільшеної на встановлений індекс інфляції, та трьох процентів річних є збільшенням розміру грошового зобов'язання боржника, пов'язаним з його простроченням, та не являються санкціями.

Крім того, просить суд не брати до уваги доводи відповідача з посиланням на Закон України Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію від 12.05.2011р. №3319-УІ, оскільки даний закон не регулює спірні відносини та втратив чинність 30.06.12р., а також посилання на Закон України Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку від 06.09.2012р. К5213-УІ, оскільки даний спеціальний закон не регулює спірні відносини.

Просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі, а ухвалу господарського суду Рівненської області від 08.12.2015 р. у справі № 918/129/15 залишити без змін.

У судовому засіданні представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, з підстав викладених у ній , просив задовольнити їх в повному об"ємі.

Представник позивача заперечив вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві . Просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі, а ухвалу господарського суду у даній справі залишити без змін.

Відповідно до ч.2 ст. 102 ГПК України, апеляційна скарга на ухвалу місцевого господарського суду розглядається протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Згідно ч.5 ст.106 ГПК України, апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскаржуваної ухвали, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 21 квітня 2015 року рішенням господарського суду Рівненської області позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 1 468 206 грн. 92 коп. пені, 824 708 грн. 20 коп. 3 процента річних, 6 320 570 грн. 07 коп. інфляційних втрат, а також 55 560 грн. 54 коп. судового збору.

06 травня 2015 року на виконання рішення суду від 21 квітня 2015 року видано відповідний наказ.

25 листопада 2015 року боржник подав заяву, в якій просить суд визнати наказ господарського суду Рівненської області від 6 травня 2013 року № 918/129/15 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 1 468 206 грн. 92 коп. пені, 824 708 грн. 20 коп. 3 % річних, 6 320 570 грн. 07 коп. інфляційних втрат.

Аналізуючи зазначені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне відзначити таке.

Відповідно до частини 1 статті 116 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Частинами 2 - 5 статті 117 ГПК України визначено підстави подання та загальний порядок розгляду господарським судом заяв стягувачів або боржників про виправлення помилки, допущеної при оформленні або видачі наказу, визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, та стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за наказом.

Суд зазначає, що однією з підстав для визнання наказу господарського суду таким, що не підлягає виконанню, є відсутність обов`язку боржника за наказом повністю чи частково у зв`язку з його припиненням іншою особою або з інших причин.

Аналогічна правова позиція знайшла своє відображенні в пункті 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012р. № 9, яким роз'яснено, що частина 4 статті 117 ГПК України містить підстави визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами боржників: якщо його видано помилково; якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником або з інших причин (наприклад, у разі скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково).

У відповідності до абзацу 1 частини 13 статті 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (в редакції Закону України від 14 травня 2015 року № 423-VIII, надалі - закон) заборгованість теплогенеруючих та/або теплопостачальних організацій за природний газ, спожитий в період з 1 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), не погашена на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", підлягає реструктуризації шляхом розстрочення на 24 місяці на підставі типового договору про реструктуризацію заборгованості.

Згідно абзацу 2 частини 13 статті 18 закону ця реструктуризація здійснюється за умови погашення в трьохмісячний строк з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" теплогенеруючими та/або теплопостачальними організаціями заборгованості за природний газ, спожитий до 1 січня 2014 року (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), що залишилася непогашеною на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Абзацами 3, 4, 5 частини 13 статті 18 закону визначено, що зазначені пені, штрафні та фінансові санкції підлягають списанню та не можуть бути предметом подальшого розгляду за умови виконання вимог цієї частини. У типовому договорі про реструктуризацію заборгованості визначаються, зокрема, порядок реструктуризації і погашення заборгованості, загальна сума реструктуризованої заборгованості, строк її погашення, розмір щомісячних платежів, права та обов'язки сторін. Форма типового договору про реструктуризацію заборгованості затверджується Кабінетом Міністрів України.

Виходячи із системного аналізу пункту 3 частини 3 розділу 1 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" предметом його регулювання є заборгованість (а відтак, і штрафні санкції нараховані на неї), що залишилась непогашеною на день набрання чинності цим законом - 06.06.15р., за природний газ, спожитий в період з 01.01.14р. до 31.12.14р.; та заборгованість за природний газ, спожитий до 01.01.14р., яка була сплачена у період з 06.06.15р. до 06.09.15р.. При цьому, вищевказаним законом не передбачається можливість списання 3% річних та інфляційних взагалі, оскільки ці нарахування не є штрафними або фінансовими санкціями, а є компенсацією кредитору за збитки, понесені внаслідок знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за період прострочення платежу.

Про компенсаційний характер нарахувань, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України неодноразово вказував Верховний суд України. Зокрема, у постанові від 15.11.10 р.№4/720, він зазначає: "Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника."

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, заборгованість за природний газ , спожитий до 01 січня 2014 року була відповідачем погашена станом до 06 червня 2015 року, що виводить сторони за межі можливості списання штрафних санкцій.

Судова колегія вважає підставними доводи позивача, про те що дія Закону України від 14 травня 2015р. № 423-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" не розповсюджується на спірні правовідносини в контексті визнання наказу від 6 травня 2015 року таким, що не підлягає виконанню.

Аналогічна правова позиція зазначена в Постанові Вищого господарського суду України від 30.12.2015 р. у справі № 908/4242/14.

Таким чином, доводи апелянта спростовуються вищевказаними нормами чинного законодавства України та встановленими обставинами справи.

В силу ст.ст. 33, 38, 43,47 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд, оцінивши подані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен прийняти рішення за результатами обговорення усіх цих обставин.

Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи та вірно застосовані норми процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни ухвали господарського суду Рівненської області від 08 грудня 2015 року у справі № 918/129/15.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України в звязку з відмовою в її задоволенні покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105,106 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу господарського суду Рівненської області від 08.12.2015 р. у справі № 918/129/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Маціщук А.В.