Постанова № 54983616, 12.01.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" січня 2016 р. Справа№ 910/18479/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Щербата Л.С. - довіреність 06-5/03 від 11.01.2016;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київпастранс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2015

у справі № 910/18479/15 (суддя - Мельник В.І.)

за позовом Комунального підприємства "Київпастранс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максимум Медіа"

про стягнення 34 911,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Київпастранс" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відопвідальністю "Максимум Медіа" (далі - відповідач) про стягнення 34911,00 грн.

Позовні вимоги позивача мотивовані тим, що відповідачем не виконуються умови договору № 14/6/14-11 від 17.10.2011 в частині своєчасного здійснення оплати за надані послуги.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.11.2015 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2916,00 грн. боргу та судовий збір у розмірі 164,43 грн. В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, КП "Київпастранс" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2015 у даній справі та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, не дослідив, що позивач надав послуги відповідачу саме на суму 34 911,00 грн., оскільки матеріали справи не містять доказів того, що послуги не надавалися.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 12.01.2016. Також було витребувано у сторін оригінали документів, пов'язаних з предметом спору (п. 3 резолютивної частини ухвали).

У судовому засіданні 12.01.2016 представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду - скасувати. Оригіналів та копій двосторонньо підписаних первинних документів на підтвердження існування заборгованості на суму 31 995,00 грн. не надав. Так само не надав доказів направлення первинних документів на адресу відповідача для їх підписання. При цьому наполягав, що відповідач повинен був самостійно отримувати первинні документи, тоді як позивач не зобов'язаний був надсилати такі документи рекомендованими листами (або будь-яким іншим шляхом).

Представник відповідача у судове засідання 12.01.2016 не з'явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, направленням на адресу відповідача копії вищезазначеної ухвали від 26.11.2015.

При цьому, ухвала Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2015 (яка була надіслана стороні рекомендованим листом саме на адресу, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як місцезнаходження даної юридичної особи) повернулася до суду з поміткою про закінчення встановленого строку зберігання.

В свою чергу, ч. 3 п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 (далі - Постанова Пленуму) встановлює, що належною адресою є адреса, яка повідомлена суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адреса, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

При цьому, пункт 3.9.1. Постанови Пленуму визначає, що в разі, якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно частини 3 пункту 3.12. Постанови Пленуму неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представника відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 17.10.2011 між позивачем та відповідачем було укладено договір № 14/6/14-11 про надання послуг з розміщення реклами (далі - договір), на підставі якого позивач зобов'язався надати відповідачу транспортні засоби (їх окремі частини) на підставі виданих Головним управлінням транспорту виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Погоджень на розміщення реклами на транспорті комунальної власності міста Києва, затвердженого розпорядженням КМДА від 28.12.2005р. за № 2430.

Пунктом 1.1. договору передбачено обов'язок відповідача здійснювати оплату за користування об'єктами.

Пунктом 4.3 договору визначено, що оплата за договором здійснюється в 3-денний термін з моменту отримання рахунку-фактури, але не пізніше 15 числа місяця, за який здійснюється оплата (за умови надання позивачем відповідних рахунків на оплату).

Як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції позивач стверджував, що ним виконано умови договору та надано послуги на суму 34 911,00 грн. за період з 31.12.2011 по 28.02.2013. На підтвердження своїх вимог вказував на інформаційні дані бухгалтерського обліку КП «Київпастранс» за спірний період.

Частково задовольняючи позов у даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що належними та допустимими доказами підтверджується лише надання послуг позивачем на суму 2916,00 грн.

В цій частині суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, враховуючи наступне.

Згідно з вимогами ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до договору; замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги; одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Правомірним є висновок місцевого господарського суду про те, що укладений між сторонами договір за своєю юридичною природою є договором надання послуг.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції в обґрунтування розміру позовних вимог позивач посилався на акти виконаних робіт на суму 2916,00 грн. за період з грудня 2011 по березень 2012, які підписані обома сторонами та завірені їхніми печатками. Розмір іншої частини заборгованості апелянт обґрунтовує виключно рахунками-фактурами, які виписані ним одноособово (на яких міститься тільки печатка апелянта), а також зазначає про підтвердження такого розміру заборгованості даними бухгалтерського обліку КП "Київпастранс".

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що сума боргу в розмірі 31 995,00 грн. не підтверджена жодними належними та допустимими доказами, в тому числі первинними документами, враховуючи наступне.

У відповідності до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки предметом розгляду у даній справі є стягнення заборгованості за договором про надання послуг (розміщення реклами), обов'язок довести факт надання послуг (на умовах, в порядку та обсягах, визначених договором) покладається саме на позивача (ст. 4-3, 33 ГПК України).

Відповідно до ст. 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Так, пунктом 3.3.3 договору визначено, що відповідач зобов'язаний отримувати акт виконаних робіт до 5 числа наступного після звітного місяця протягом 5 днів повернути підписаний акт позивачу.

Пунктом 3.3.6 договору передбачено, що відповідач зобов'язаний щомісячно, не пізніше 10 числа поточного місяця, отримувати у позивача рахунки за розміщення реклами.

В силу п. 4.3 договору, узгодженого сторонами, вони визначили, що оплата за договором здійснюється в 3-денний термін з моменту отримання рахунку-фактури, але не пізніше 15 числа місяця, за який здійснюється оплата лише за умови надання позивачем відповідних рахунків на оплату.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти, однак не являється первинним документом на підтвердження здійснення господарської операції. Аналогічну позицію наведено у постанові від 29.09.2009р. Верховного суду України по справі №37/405 та постанові від 18.06.2013р. Вищого господарського суду України по справі № 923/38/13-г.

Разом з цим, посилання позивача на дані бухгалтерського обліку КП "Київпастранс" щодо розміру заборгованості відповідача є безпідставними, оскільки такі дані жодним чином не підтверджуються первинними документами.

Так, частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції зазначає, що первинним документом, якій в даному випадку фіксує факт здійснення господарської операції, є двосторонній акт виконаних робіт, обов'язкова наявність якого безпосередньо передбачена умовами договору.

Крім того, п. 8.1 договору сторони погодили, що всі повідомлення, що стосуються договору, вважаються поданими належним чином, якщо вони передані рекомендованим листом з повідомленням чи передані особисто за юридичними адресами сторін з обов'язковим повідомленням про вручення.

Разом з цим, як було вищезазначено, позивачем було надано лише акти виконаних робіт на суму 2916,00 грн. за період з грудня 2011 - березень 2012, які підписані обома сторонами та скріплені їхніми печатками. При цьому, сума у розмірі 31 995,00 грн. вбачається тільки з рахунків-фактур, складених в односторонньому порядку самим позивачем, тоді як борг відповідача на вказану суму не підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України. Так само матеріали справи не містять доказів надсилання позивачем первинних документів відповідачу у строки та в порядку, передбаченому п.п. 3.3.3., 8.1. договору для їх підписання.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що подання позивачем оригіналів первинних документів (актів виконаних робіт) та/або доказів їх надсилання відповідачу, є необхідною підставою для доведення правомірності позовних вимог.

При цьому, пункт 2.3. Постанови Пленуму роз'яснює, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Доводи апелянта про те, що відповідач повинен сплатити визначену позивачем заборгованість, оскільки договір не був розірваним та продовжував свою дію, є безпідставними, оскільки згідно умов договору та відповідно до приписів законодавства, споживач зобов'язаний оплачувати саме фактично отримані (спожиті) ним послуги, тоді як обсяги надання послуг, а також факт їх споживання відповідачем саме на суму 31 995,00 грн. жодним чином не доведено.

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що позовні вимоги у даній справі підтверджені належними та допустимими доказами лише на суму 2916,00 грн., з огляду на те, що заявлена заборгованість на суму 31 995,00 грн. не підтверджена належними доказами в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України, положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», колегія суддів дійшла висновку про правомірність висновків місцевого господарського суду щодо часткового задоволення позовних вимог на суму 2916,00 грн. та відмову в позові в іншій частині.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції по даній справі в розумінні ст. 104 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київпастранс" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2015 у справі № 910/18479/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2015 у справі № 910/18479/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/18479/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

А.Г. Майданевич