Рішення № 54982071, 12.01.2016, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "12" січня 2016 р. Справа № 906/1585/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Сікорської Н.А.

за участю представника позивача: Ніколайчук В.С.- дов. б/н від 01.09.2015р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Державного підприємства "Летичівське лісове господарство"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення 16639,04 грн.

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 16639,04 грн., з яких: 8400,00грн. - основний борг; 3930,05 грн. - пеня; 4063,20 грн. - інфляційні; 245,79 грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду від 30.10.2015р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.11.2015р.

Ухвалою господарського суду від 17.11.2015р. відкладено розгляд справи на 07.12.2015р.

Ухвалою господарського суду від 07.12.2015р. відкладено розгляд справи на 21.12.2015р.

Ухвалою суду від 21.12.2015р., в порядку ст. 69 ГПК України, продовжено строк розгляду спору по 13.01.2016р. та відкладено розгляд справи на 12.01.2016р.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях (а.с. 49-51).

Відповідач в судове засідання не з'явився, вимог ухвали суду від 21.12.2015р. не виконав. 12.01.2015р. на адресу суду направив чергове клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю з'явитись в судове засідання.

Представник позивача заперечив проти клопотання відповідача.

Суд, розглянувши вищевказане клопотання дійшов висновку про його відхилення з огляду на наступне.

Згідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Суд зауважує, що відповідач в силу ст. 28 ГПК України не позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права через свого представника.

Відхиляючи клопотання про відкладення розгляду справи суд також врахував, що в п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що у випадку нез'явлення в судове засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - юридичної особи щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.і.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за дійсної необхідності участь в судовому засіданні іншого представника згідно зі ст.28 ГПК України з числа як своїх представників, так і осіб не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника доводиться заявником на загальних підставах.

Водночас, суд вважає, що неявка відповідача у судове засідання та неподання останнім відзиву на позов не є перешкодою для розгляду справи за наявними матеріалами справи, у порядку ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

До того ж, суд звертає увагу, що за клопотанням відповідача про необхідність надання доказів, розгляд справи неодноразово відкладався. Однак, відповідач свої процесуальні обов'язки не виконував, правом надання письмового відзиву та доказів, в підтвердження своїх заперечень, через канцелярію суду, не скористався.

В судовому заасіданні, яке відбулось 21.12.2015 р. відповідач проти позовних вимог заперечив. Вважає, що позовні вимоги позивача є безпідставними, оскільки минув строк позовної давності. Вказав, що претензію №6 від 03.01.2013р. не отримував.

Підтвердив факт виставлення позивачу рахунку на сплату 24000,00 грн. від 12.10.2013 р. № 168, факт отримання 01.11.2013 р. коштів в сумі 29400,00 грн. та факт відвантаження позивачу товару на суму 21000,00 грн.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувається з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач, між Державним підприємством "Летичівське лісове господарство" та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 (відповідач) було досягнуто усної домовленості щодо поставки товару, а саме автомобільних шин бувших у використанні до автомобілів ЗІЛ-131.

12.10.2012р. ФОП ОСОБА_2 (відповідачем) виставлено позивачу рахунок № 168 за поставку шин автомобільних ЗІЛ - 131 12х20 в кількості 12 шт. на загальну суму 24000,00грн. (а.с. 43).

01.11.2012р. позивач згідно вищезазначеного рахунку, перерахував відповідачу кошти в сумі 29400,00 грн., що підтверджується платіжним доручення № 2753 від 01.11.2012р. та банківською випискою (а.с.15,17).

02.11.2012р. Державним підприємством "Летичівське лісове господарство" отримано від відповідача автошини б/у до автомобіля ЗІЛ- 131 в кількості 10 штук на суму 21000,00грн., що підтверджується видатковою накладною № 198 від 02.11.2012р.(а.с. 16).

У зв'язку з тим, що поставка товару на суму 8400,00грн. не здійнена, позивач 03.01.2013р. звернувся до відповідача з вимогою про повернення коштів в сумі 8400,00грн. (а.с. 52). Дану претензію на адресу відповідача направлено 05.01.2013р., про що свідчить поштовий фіскальний чек. (а.с.53).

Відповідач вимоги претензії не виконав, коштів в сумі 8400,00грн. не повернув, товару не поставив, що стало підставою звернення позивача до суду з метою захисту свого порушеного права.

За порушення взятого на себе зобов'язання, на підставі ст. 549 ЦК України позивачем нараховано відповідачу 3930,05 грн. пені.

Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України позивачем заявлено до стягнення з відповідача 4063,20 грн. інфляційних та 245,79 грн. 3% річних.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші юридичні акти.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно частини 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Так, згідно досягнутих між позивачем та відповідачем домовленостей щодо поставки шин автомобільних відповідачем було виставлено рахунок на оплату 24000,00 грн. (а.с. 43). Позивачем згідно платіжного доручення № 2753 від 01.11.2012р. оплачено товар на загальну суму 29400,00 грн. (а.с.15).

На виконання взятих на себе зобов'язань відповідачем було поставлено товар на загальну суму 21000,00грн., що підтверджується видатковою накладною № 198 від 02.11.2012р. (а.с.16).

Статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Обставина, яка пов'язана із виставленням відповідачем рахунку на оплату та фактом оплати його позивачем, а також поставкою товару за видатковою накладною свідчить про укладення між сторонами спору договору у спрощений спосіб, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Аналіз дій, які були вчинені учасниками договірних правовідносин, вказує на те, що товар був оплачений на умовах попередньої оплати.

Згідно ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже враховуючи, що відповідач свої зобов'язання щодо поставки товару у повному обсязі не виконав, вимоги позивача щодо повернення попередньої оплати є правомірними, але лише в сумі 3000,00 грн.

Вказаного висновку суд дійшов, враховуючи наступне.

Так, відповідачем для оплати виставлено позивачу рахунок № 168 від 12.10.2012р. на суму 24000,00грн. Натомість, позивачем за власною ініціативою оплачено за даним рахунком 29400,00грн., тобто на 8400,00 грн. більше.

Поставка товару здійснена на суму 21000,00 грн. Існування інших договірних зобов'язань між сторонами, на виконання яких могли бути перераховані кошти, матеріали справи не містять і сторони про це не заявляли.

За таких обставин, різниця між виставленим рахунком і поставленим товаром становить 3000,00 грн. Провова природа даних коштів - попередня оплата за договором поставки, укладеного між сторонами у спрощений спосіб.

Кошти в сумі 5400,00грн. (8400,00 грн. - 3000,00 грн.) отримані відповідачем без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч.2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, відповідач зобов'язаний був у термін до 18.01.2013р. (05.01.2013 (дата надіслання вимоги) + 5 днів на пересилку ( згідно наказу Міністерства транспорту та зв'язку України від 8 грудня 2009 року N 1267 "Про затвердження Змін до Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів" в редакції чинній на той час) + 7 пільгових днів (наданих згідно претензії) повернути позивачу суму заборгованість в сумі 8400,00 грн.

Незважаючи на пред'явлену вимогу, відповідач кошти в сумі 8400,00грн. не повернув.

На момент звернення з позовом до суду, має місце заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 8400,00грн.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем обов'язку щодо поставки товару в повному обсязі, вимоги позивача щодо стягнення 3000,00грн. попередньої оплати є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з тим щодо стягнення з відповідача коштів в сумі 5400,00 грн., які судом розцінені як отримані відповідачем без достатньої правової підстави, суд зазначає про наступне.

Загальні підстави виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи було безпідставне набуття або збереження майна результатом поведінки набувача, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Необхідно також зазначити, що зобов'язання із безпідставного збагачення є загальною підставою для відновлення майнового стану осіб (відновлення справедливості) в разі відсутності інших підстав для цього, якщо захист прав особи не може бути здійснений на підставі договору, закону тощо.

Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;

по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою;

по-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК).

Частиною 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Оскільки відповідачем самостійно не повернуто позивачу безпідставно отримані кошти в сумі 5400,00грн., незважаючи на письмову вимогу позивача, позовна вимога в цій частині також підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача 3930,05 грн. пені, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Оскільки заборгованість на яку здійснено нарахування пені є заборгованістю з повернення попередньої оплати за договором поставки, вчиненого сторонами у спрощений спосіб в сумі 3000,00 грн., та повернення безпідставно отриманих коштів в сумі 5400,00грн, а також враховуючи відсутність між сторонами правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчиненого у письмовій формі, вимога позивача про стягнення з відповідача 3930,05 грн. пені є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 245,79 грн. 3% річних та 4063,20 грн. інфляційних втрат, зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Повернення постачальником попередньої оплати, перерахованої за договором поставку товару, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні ст. 625 ЦК України і стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобовязання, оскільки відповідні дії вчинюються не на виконання взятих на себе грошових зобовязань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За такі дії постачальник несе відповідальність, передбачену ч. 3 ст. 693 ЦК України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2014 р. у справі № 3-90гс14.

Поряд із цим, встановлений ст.1212 ЦК України, обов'язок з повернення безпідставно набутих коштів також не є грошовим зобов'язанням у розумінні ст. 625 ЦК України.

Безпідставне набуття саме грошових коштів лише зумовлює реалізацію аналогічної до виконання грошових платежів порядок їх повернення шляхом сплати, проте такі грошові кошти повертаються саме як набуте майно потерпілої особи, а не як платіж набувача в силу відповідного грошового зобов'язання перед потерпілим.

Пунктом 5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилась від прийняття зобов'язання за договором (ст. 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Як встановлено судом, кошти, які просить стягнути позивач, за своєю правовою природою є коштами попередньої оплати за товар (в сумі 3000,00грн.) та коштами , які отримані відповідачем без достатньої правової підстави (в сумі 5400,00грн.), тому нарахування позивачем iнфляцiйних нарахувань та 3% річних на вказані кошти є безпідставним, тому суд відмовляє в позові у цій частині.

За таких обставин вимоги позивача про стягнення з відповідача 245,79 грн. 3% річних та 4063,20грн. інфляційних є необґрунтованими та заявленими без достатньої правової підстави, тому в цій частині позову суд відмовляє.

Відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень належними та допустимими у справі доказами; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають частковому задоволенню на загальну суму 8400,00 грн.

В частині стягнення 3930,05 грн. пені, 245,79 грн. 3% річних та 4063,20 грн. інфляційних суд відмовляє.

В порядку ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (12436, АДРЕСА_1, і.н. НОМЕР_1)

на користь Державного підприємства "Летичівське лісове господарство" (31500, Хмельницька область, смт. Летичів, вул. 50- річчя Жовтня,54/1, код ЄДРПОУ 00993298)

- 8400,00 грн. заборгованості, з яких: 3000,00 грн. - попередня оплата; 5400,00 грн. - безпідставно набуті кошти ;

- 614,89 грн. судового збору.

3. Відмовити в частині стягнення 3930,05 грн. пені, 245,79 грн. 3% річних та 4063,20 грн. інфляційних.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 14.01.16

Суддя Сікорська Н.А.

Віддрукувати:

1- в справу

2- позивачу (рек.)

3- відповідачу (рек. з повід.)