Рішення № 54981834, 05.01.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.01.16р. Справа № 910/21094/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Маркет", м. Суми

до Підприємства об'єднання громадян "Добробут" Дніпропетровської обласної громадської організації "Управління соціального захисту ветеранів та інвалідів МВС України", м. Київ

про припинення права постійного користування земельною ділянкою

Суддя Колісник І.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № б/н від 15.09.2015 року, представник;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Маркет" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Підприємства об'єднання громадян "Добробут" Дніпропетровської обласної громадської організації "Управління соціального захисту ветеранів та інвалідів МВС України" в якому просить визнати припиненим право постійного користування Підприємства об'єднання громадян "Добробут" Дніпропетровської обласної громадської організації "Управління соціального захисту ветеранів та інвалідів МВС України" земельною ділянкою за кадастровим номером 1225282500:01:005:0372, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Софіївський район, с. Девладове, вул. Привокзальна, буд. 2 А/1. Судовий збір у сумі 1 218,00 грн. позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.09.2010 року на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Маркет" придбало у Підприємства об'єднання громадян "Добробут" Дніпропетровської обласної громадської організації "Управління соціального захисту ветеранів та інвалідів МВС України" нежитлову будівлю, склад № 2 та склад № 3, що знаходяться за адресою: Дніпропетровська область, Софіївський район, с. Девладове, вул. Привокзальна, буд. 2 А/1. З метою оформлення права оренди на земельну ділянку, на якій розташовані придбані у власність нежитлові приміщення, ТОВ "Агро-Маркет" звернулося до Дніпропетровської обласної державної адміністрації з відповідною заявою та необхідним пакетом документів, однак Дніпропетровською обласною державною адміністрацією листом № 1190/0/183-11 в оформленні права на земельну ділянку було відмовлено через те, що не надано нотаріально посвідченої згоди попереднього землекористувача на вилучення земельної ділянки.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру № НВ-1202130082014 зазначена земельна ділянка з 13.08.1967 року перебуває в оренді у Підприємства об'єднання громадян "Добробут" Дніпропетровської обласної громадської організації "Управління соціального захисту ветеранів та інвалідів МВС України".

На звернення до відповідача листами № 121N від 29.10.2014 року та № 344від 25.05.2015 року з проханням відступити право користування земельною ділянкою останній жодним чином не відреагував.

Посилаючись на статтю 120 Земельного кодексу України, статтю 377 Цивільного кодексу України, позивач вважає, що у разі переходу права власності на об'єкт нерухомого майна до набувача цього майна переходять права і на відповідну земельну ділянку, які належали відчужувачу, а саме право власності або право користування.

Оскільки відповідачем не надано нотаріально посвідченої згоди на вилучення земельної ділянки на користь позивача, то користування останнім нежитловими приміщеннями, придбаними у власність на підставі договору купівлі-продажу від 07.09.2010 року, у повній мірі неможливо.

Обраний спосіб захисту позивач вмотивовує, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України.

Представник позивача у судовому засіданні 21.12.2015 року подав клопотання про витребування від відділу Держгеокадастру у Софіївському районі Дніпропетровської області довідки 6-зем стосовно земельної ділянки (кадастровий № 1225282500:01:005:0372), а також щодо власника/користувача та правових підстав набуття у власність/користування відповідної земельної ділянки. Крім того, таку ж інформацію просив витребувати від Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

Ухвалою господарського суду від 21.12.2015 року заявлене клопотання було задоволено та доручено уповноваженому представнику позивача отримати у вказаних установах витребувані судом документи і надати їх суду у строк до 05.01.2016 року (а.с. 77, 79 том 1).

На час прийняття рішення судова ухвала не виконана ні зазначеними установами, ані позивачем.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином відповідно до вимог частини першої статті 64 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до підпункту 3.9.1. пункту 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За вказаних обставин неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за його відсутності.

Відзиву на позов відповідач суду не надав. Приймаючи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального України обовязок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно зі статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Провадження у справі порушено ухвалою господарського суду від 22.10.2015 року та призначалося до розгляду на 12.11.2015 року, 08.12.2015 року, 21.12.2015 року.

Ухвалою господарського суду від 21.12.2015 року за клопотанням представника позивача строк вирішення спору було продовжено в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України на п'ятнадцять днів до 05.01.2016 року включно з відкладенням розгляду справи на цей же день.

У судовому засіданні 05.01.2016 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

07.09.2010 року між Підприємством об'єднання громадян "Добробут" Дніпропетровської обласної громадської організації "Управління соціального захисту ветеранів та інвалідів МВС України" (далі - Продавець, Відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Маркет" (далі - Покупець, Позивач) укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (склад № 2, склад № 3) (далі - Договір купівлі-продажу), який посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстровано в реєстрі за № 2696 (а.с. 20 - 21 том 1).

Згідно з пунктом 1.1. договору купівлі-продажу продавець зобов'язався продати за домовлену суму покупцю нежитлову будівлю, а саме склад № 2 та склад № 3, які знаходяться на неприватизованій земельній ділянці, яка згідно довідки № 7037/28-00562 від 06.09.2010 року, виданої Державним підприємством "Центр Державного земельного кадастру", Дніпропетровська регіональна філія, має кадастровий номер 1225282500:01:005:0372. Нежитлова будівля склад № 2, цегла та склад № 3, цегла, що відчужуються, знаходяться за адресою: Дніпропетровська область, Софіївський район, селище Девладове, вул. Привокзальна, буд. 2 А/1 (далі - нежитлова будівля). Покупець зобов'язався прийняти вказану нежитлову будівлю, сплатити кошти у термін, визначений цим договором та здійснити реєстрацію нежитлової будівлі у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до Цивільного кодексу України право власності на нежитлову будівлю переходить до покупця з моменту державної реєстрації (пункт 1.2. договору купівлі-продажу).

За змістом пункту 1.2. договору купівлі-продажу нежитлова будівля належить продавцю на праві приватної власності відповідно до ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2010 року, справа № 19/2-10 та згідно з мировою угодою за № 10 від 28.01.2010 року між Підприємством об'єднання громадян "Добробут" Дніпропетровської обласної громадської організації "Управління соціального захисту ветеранів та інвалідів МВС України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агора 2007"; актом прийому-передачі до мирової угоди № 10 від 28.01.2010 року; Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за № 27031062, виданого 16.08.2010 року обласним комунальним підприємством "Софіївське бюро технічної інвентаризації", про що зроблений запис за № 62-62 у книзі за № 20 та за реєстраційним № 31245712 (спеціальний бланк ССТ № 661163).

Продаж нежитлової будівлі за домовленістю сторін вчинено за 83 000,00 грн., які покупець сплатив до підписання цього договору на рахунок продавця (пункт 2.1. договору купівлі-продажу).

Пунктом 2.2. договору встановлено, що факт повного розрахунку за цим договором підтверджується актом прийому-передачі нежитлової будівлі та особистими підписами сторін договору.

Передача нежитлової будівлі здійснюється продавцем до покупця в момент придбання нежитлової будівлі та підписання цього договору, що підтверджується актом прийому-передачі нежитлової будівлі, що є невід'ємною частиною цього договору (пункт 3.1. договору купівлі-продажу).

Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 27351929 від 17.09.2010 року здійснена державна реєстрація права власності на нежитлову будівлю, склад № 2, склад № 3 за адресою: Дніпропетровська область, Софіївський район, селище Девладове, вул. Привокзальна, буд. 2 А/1 (а.с. 22 том 1).

З метою оформлення права оренди на земельну ділянку, на якій розташовані придбані у власність за договором купівлі-продажу нежитлові приміщення, позивач звернувся до Дніпропетровської обласної державної адміністрації із заявою, однак листом № 1190/0/183-11 від 08.09.2011 року у її задоволенні було відмовлено через те, що, окрім іншого, не було надано нотаріально посвідченої згоди попереднього землекористувача на вилучення земельної ділянки (а.с. 32 том 1).

Листами від 29.10.2014 року та від 25.05.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю Юридична фірма "БЛІСС", діючи в інтересах та за довіреністю позивача, звернулось до відповідача з проханням відступити на користь позивача право оренди на земельну ділянку площею 1,0 га за адресою: Дніпропетровська область, Софіївський район, селище Девладове, вул. Привокзальна, буд. 2 А/1 (а.с. 33, 34 том 1).

Відповідач на звернення не відреагував, письмової згоди на вилучення земельної ділянки на користь позивача не надав, що і стало причиною виникнення спору.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-1202130082014 від 23.12.2014 року земельна ділянка за кадастровим номером 1225282500:01:005:0372 перебуває в оренді Підприємства об'єднання громадян "Добробут" Дніпропетровської обласної громадської організації "Управління соціального захисту ветеранів та інвалідів МВС України" (а.с. 23 - 24 том 1). Однак, самого договору із зазначенням його номеру та дати позивач суду не надав, як не надав і доказів щодо перебування вказаної земельної ділянки у постійному користуванні відповідача.

Правочини, які тягнуть перехід права власності на об'єкт нерухомості, одночасно є підставою для переходу права на землю, проте оформлення такого права здійснюється у встановленому законом порядку.

Частинами першою, другою статті 31 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства).

Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 143 Земельного кодексу України примусове припинення договору оренди землі, за рішенням суду, здйснюється у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Отже, примусове припинення договору оренди за рішенням суду з підстав набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці не передбачено. Зазначена обставина є підставою лише для припинення договору оренди як такого.

Приписами статті 141 Земельного кодексу України встановлено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

При цьому вказана норма застосовується виключно у взаємозв'язку зі статтею 120 Земельного кодексу України та статтею 377 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 120 Земельного кодексу України (в редакції на момент придбання нежитлової будівлі позивачем) якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

За частиною шостою статті 120 Земельного кодексу України істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти.

Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

У разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу України (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим).

Статтею 377 Цивільного кодексу України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (будівлю, споруду) переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника. Розмір та кадастровий номер земельної ділянки є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти.

Юридичний аналіз вказаних правових норм у сукупності дає підстави стверджувати про те, що особа, яка набула нерухомість у власність, отримує також і право на земельну ділянку під нею. При цьому таке право переходить від попереднього власника нерухомості до нового власника.

Водночас наявність такого права не може бути підставою для автоматичного припинення договору щодо оренди землі попереднім землекористувачем та за вимогами осіб, які до того ж, не були стороною такого договору.

Так, статтею 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено такий спосіб припинення договору оренди землі як його дострокове розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору.

Отже, ініціювати припинення договору оренди може сторона договору, якою позивач у справі не являється.

Вимога позивача про припинення права користування відповідачем земельною ділянкою не може підмінити собою припинення договору оренди, існування якого, так само як і права постійного користування, позивач не довів.

Сама ж позовна вимога не є способом захисту права на землю, а направлена на встановлення факту, який може встановлюватися судом лише у порядку оцінки доказів під час зясування обставин у справі для захисту у визначений законом спосіб порушеного права чи оспорюваного інтересу.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини третьої статті 152 цього Кодексу захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

За таких обставин позивач не позбавлений права звернутися до суду, наприклад, з позовом про визнання за ним права на спірну земельну ділянку, що буде реальним, ефективним способом захисту його права на землю на відміну від обраного ним під час звернення до суду у цій справі, який за своїми наслідками не відновлює і не захищає порушеного права позивача.

Вказане підтверджується роз'ясненнями Вищого господарського суду України.

Зокрема, пунктом 2.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" передбачено, що, відповідно до частини другої статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на житловий будинок (будівлю, споруду), що знаходяться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача. Отже, якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім'я в установленому законом порядку, в тому числі з додержанням вимог згаданих Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень" і статті 125 Земельного кодексу України, яка пов'язує виникнення права на земельну ділянку з моментом державної реєстрації відповідного права. Він за необхідності може звернутися до господарського суду також з позовом про визнання за ним права користування земельною ділянкою (пункт 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України). При цьому необхідно враховувати також приписи:

- статті 120 Земельного кодексу України, зокрема її другої частини, та статті 126 названого Кодексу;

- статті 377 Цивільного кодексу України;

- статті 50 Закону України "Про землеустрій", зокрема, частини першої згаданої статті.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Вищого господарського суду, викладеною в постановах від 11.02.2013 року у справі № 6/159, від 18.12.2013 року у справі № 908/2030/13, від 29.10.2013 року у справі № 924/559/13, від 11.06.2014 року у справі №904/9308/13.

Таким чином, доказів перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні відповідача позивач суду не надав. Обраний позивачем спосіб захисту є неналежним.

Згідно з підпунктом 4.3. пункту 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 (із змін. і доп.) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові.

За вказаних обставин правові підстави для задоволення позову відсутні.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 218,00 грн. покладається на позивача.

Керуючись статтями 4, 32-34, 36, 43-44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.01.2016 року.

Суддя ОСОБА_3