Ухвала суду № 54978846, 12.01.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1488/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Ступаков О. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.01.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Ступакова О.А. суддів: Бабія А.П., Варикаші О.Д.

при секретарі Желєзнові В.В.

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_8, треті особи орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, Суворовський РВ ГУ ДМС в Одеській області ДМС України про визнання відсутності права користування жилим приміщенням, усунення перешкод в користуванні власністю, виселення, зобовязання передачі нерухомого майна внатурі, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 яка діє в своїх інтересах та в інтересах своєї неповнолітньої дитини ОСОБА_8 на рішення Суворівського районного суду м. Одеси від 28.03.2014 року, -

встановила:

У серпні 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зазначеним позовом.

Позивачі посилалися на те, що на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29.09.2004 року вони є співвласниками в рівних частках квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті свого батька ОСОБА_9.

Відповідачі були членами сімї померлого ОСОБА_9 та проживають в спірній квартирі.

ОСОБА_10 підлягає виселенню, оскільки вселилася до квартири без згоди співвласників тобто самоправно, інші відповідачі втратили право користування жилим приміщенням та підлягають виселенню у звязку із припиненням права власності на квартиру колишнього її власника, членом сімї якого вони були.

У серпні 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зазначеним позовом.

Позивачі посилалися на те, що на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29.09.2004 року вони є співвласниками в рівних частках квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті свого батька ОСОБА_9.

Відповідачі були членами сімї померлого ОСОБА_9 та проживають в спірній квартирі.

Оскільки, відповідачі були членами сімї колишнього власника і не є членами сімї позивачів, вони втратили право користування жилим приміщенням, крім того, відмовилися від укладання договору найму житлового приміщення з ними, як із новими власниками, а тому просили позов задовольнити.

Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 28 березня 2014 року позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_8, треті особи орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, Суворовський РВ ГУ ДМС в Одеській області ДМС України про визнання відсутності права користування жилим приміщенням, усунення перешкод в користуванні власністю, виселення, зобовязання передачі нерухомого майна в натурі задоволено частково.

Зобовязано ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_8 не перешкоджати ОСОБА_2, ОСОБА_3 у здійсненні права власності на квартиру АДРЕСА_2.

Виселено ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, неповнолітнього ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_2.

В частині вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання відсутності права користування жилим приміщенням, зобовязання передачі нерухомого майна в натурі відмовлено.

Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в розмірі 229 грн. 40 коп.

ОСОБА_7, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_11 оскаржили рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 28 березня 2014 року в апеляційному порядку.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду ОСОБА_6 яка діє в своїх інтересах та в інтересах своєї неповнолітньої дитини ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду в звязку з тим, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

ОСОБА_10 в судове засідання не зявилася надала заяву про відкладення розгляду справи в звязку з її хворобою. Колегія вважає, що відсутні підстави для відкладення розгляду справи, оскільки раніше розгляд справи вже відкладався за заявою ОСОБА_10 в звязку з хворобою, відкладення розгляду справи приведе до затягування її розгляду. Посилання ОСОБА_10 в заяві про відкладення розгляду справи на положення ст. 169 ЦПК України є помилковим, оскільки ч.1 п.2 ст. 169 ЦПК України визначено, що суд відкладає розгляд справи у разі першої неявки в судове засідання сторони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, оповіщених у встановленому порядку про час і місце розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнано поважними.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, сторони, що зявилися, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає не задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на те, що кв. № 28, в буд. № 69, по проспекту Добровольського в м. Одесі належала на праві власності ОСОБА_12. Разом із власником в зазначеній квартирі, як члени його сімї проживали ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15

ОСОБА_12, помер 06.04.2003 року. Після його смерті відкрилася спадщина на зазначену квартиру. Спадкоємцями першої черги були сини померлого ОСОБА_16, ОСОБА_17. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 29.09.2004 року, яке зареєстроване 11.12.2004 року, та 21.12.2004 року, визнано та зареєстровано право власності в рівних частках, в порядку спадкування на кв. № 28, в буд. № 69, по проспекту Добровольського в м. Одесі за ОСОБА_16, та ОСОБА_17, які із спадкодавцем та ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, однією сімєю не проживали, спільне господарство не вели, не мали взаємних прав та обовязків членів сімї. Після смерті ОСОБА_12, його внук ОСОБА_17, без згоди співвласників, вселив в зазначену квартиру свою дружину ОСОБА_10 та після народження сина ОСОБА_18

10.05.2012р.н.,, здійснив реєстрацію місця проживання сина в зазначеній квартирі. Відповідачі проживали із попереднім власником квартири, як члени його сімї, договір найму житлового приміщення між ними не укладався. Після набуття права власності на кв. № 28, в буд. № 69, по проспекту Добровольського в м. Одесі, нові співвласники квартири ОСОБА_16, та ОСОБА_17, запропонували відповідачам укласти договір найму належного їм жилого приміщення. Пропозиція позивачів на укладання договору найму, відповідачами була відхилена.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

В силу ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 391 ЦК України, визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійснені ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно до ч. 1 ст. 161 ЖК України, наймач вправі вселити в займане ним жиле приміщення у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб за письмовою згодою власника будинку (квартири) і всіх членів сімї, які проживають з наймачем. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

В силу ч. 3 ст. 116 ЖК України, осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання іншого жилого приміщення.

В силу ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Частиною 1 ст. 156 ЖК України визначено, що члени сімї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Припинення права власності громадянина на житловий будинок (квартиру) припиняє право користування жилим приміщенням в будинку (квартирі) і членами його сімї.

ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та неповнолітній ОСОБА_18 втратили право користування жилим приміщенням та підлягають виселенню у звязку із припиненням права власності на квартиру колишнього її власника, членом сімї якого вони були, а ОСОБА_10 підлягає виселенню, оскільки вселилася до квартири без згоди співвласників тобто самоправно.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання представника позивача на вимоги ст. ст. 387, 1212, 1213 ЦК України, як на підставу позову, оскільки зазначені норми не регулюють спірні правовідносини, у звязку із тим, що кв. № 28, в буд. № 69, по проспекту Добровольського в м. Одесі із володіння (власності) співвласників ОСОБА_16, ОСОБА_17 не вибувала, а отже позивачі мають право на захист права власності від порушень не повязаних із позбавленням володіння (ст. 391 ЦК України). За таких підстав і вимоги позову, в частині зобовязання передачі нерухомого майна в натурі, задоволенню не підлягають.

Судом першої інстанції не приймяв до уваги пояснення представника відповідача, про те, що ОСОБА_15 є сином ОСОБА_17, а отже автоматично є членом сімї позивача, оскільки поняття сімї та особи які її складають чітко визначено ст. 3 СК України. ОСОБА_15, є сином ОСОБА_17, тобто є родичем, але не є членом сімї, оскільки судом не встановлено жодної обставини для виникнення саме сімейних відносин, визначених зазначеною вище нормою права та ст. 6 СК України.

Також, судом першої інстанції не прийнято до уваги посилання представника відповідача на вимоги Конвенції «Про права дитини», оскільки зазначеною Конвенцією не визначається та не надається право батькам дитини задовольняти інтереси дитини, в тому числі і житлові, за рахунок обмеження права власності інших осіб, а факт реєстрації неповнолітньої дитини в квартирі, що належить на праві власності сторонній особі, не створює обовязку для такого власника, забезпечувати дитину житлом.

Колегія погоджується з зазначеними висновками суду першої інстанції.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що чоловік ОСОБА_10 - ОСОБА_7 після смерті ОСОБА_9, колишнього власниками, членами сімї якого вони були, продовжував проживати в займаному жилому приміщенні, тому і при зміні власника квартири він має такі ж права і обовязки як наймач і члени його сімї, а тому він і ОСОБА_10 разом з дитиною ОСОБА_18 також правомірно проживають в спірній квартирі та набули статусу членів сімї позивачів є помилковими.

Згідно висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14 право членів сімї власника будинку користуватися цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок особи, членами сімї якої вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сімї, в тому числі коли таке припинення права власності відбулося у звязку зі смертю власника, членами сімї якого були особи, які проживали у належному померлому на праві власності житлі. Спадкоємці, до яких перейшло право власності на таке житло, відповідно до ст. ст. 381, 391 ЦК України мають право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном у тому числі шляхом виселення осіб, які були членами сімї попереднього власника.

ОСОБА_10 не надано доказів того, що вона та її неповнолітній син є членами сімї нових власників спірної квартири, що вони укладали з новими власниками договори оренди житлового приміщення.

Посилання в апеляційній скарзі на положення ст. 406 ЦК України є безпідставним, оскільки предметом розгляду справи не були будь які правовідносини повязані з припиненням сервітуту. До апеляційної скарги не надано будь яких доказів того, що між ОСОБА_10 та позивачами укладався сервітут.

Також є безпідставними посилання в апеляційній скарзі на положення ст. ст. 156, 163 ЖК України, оскільки предметом розгляду справи не були правовідносини повязані з вирішенням прав та обовязків неповнолітніх батьків та правовідносини щодо прав батьків на відібрання малолітньої дитини від інших осіб.

На підставі наведеного колегія вважає, відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.1, 308, 313-315 ЦПК України, судова колегія,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 яка діє в своїх інтересах та в інтересах своєї неповнолітньої дитини ОСОБА_8 відхилити. Рішення Суворівського районного суду м. Одеси від 28.03.2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.

Судді О.А. Ступаков

ОСОБА_19

ОСОБА_20