Рішення № 54971810, 13.01.2016, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Баронін Д.Б.

Доповідач - Єрмаков Ю.В.

Справа № 428/6544/15-ц

Провадження № 22ц/782/628/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2016 року м. Сєвєродонецьк

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого судді Єрмакова Ю.В.,

суддів - Борисова Є.А., Авалян Н.М.,

за участю секретаря - Коротенка С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сєвєродонецьку апеляційну скаргу Луганської обласної клінічної лікарні Департаменту охорони здоров'я Луганської обласної державної адміністрації на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16 вересня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Луганської обласної клінічної лікарні Департаменту охорони здоров'я Луганської обласної державної адміністрації про нарахування та стягнення заробітної плати,

ВСТАНОВИЛА :

В липні 2015 року позивач звернувся з дійсним позовом, в якому просив зобов'язати Луганську обласну клінічну лікарню відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) здійснити нарахування заробітної плати, а також стягнути з Луганської обласної клінічної лікарні суму нарахованої заробітної плати на його користь.

В обґрунтування позову зазначив, що наказом головного лікаря Луганської обласної клінічної лікарні № 12-к від 01.12.2014 року його було звільнено з посади заступника головного лікарня з поліклінічної роботи за п. 6 ст. 36 КЗпП України. Розрахунок та виплату заробітної плати на день його звільнення відповідач не зробив, у відповідь на заяву позивача йому було відмовлено у проведенні відповідного розрахунку. Враховуючи те, що Луганська обласна клінічна лікарня була переміщена та продовжила свою роботу на території, яка підконтрольна українській владі, то йому було безпідставно відмолено у проведенні розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим просив задовольнити позов.

Оскаржуваним рішенням від 16 вересня 2015 року позов задоволено. Суд вирішив зобов'язати Луганську обласну клінічну лікарню Департаменту охорони здоров'я Луганської обласної державної адміністрації, код 01983789, здійснити нарахування заробітної плати ОСОБА_2.

Стягнути з Луганської обласної клінічної лікарні Департаменту охорони здоров'я Луганської обласної державної адміністрації, код 01983789, на користь ОСОБА_2 суму нарахованої заробітної плати.

Стягнути з Луганської обласної клінічної лікарні Департаменту охорони здоров'я Луганської обласної державної адміністрації, код 01983789, на користь Державного бюджету України суму судового збору в розмірі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.

Відповідач, не погодившись із вказаним вище рішенням, вважаючи його незаконним, необґрунтованим, постановленим з порушенням норм матеріального права, подав апеляційну скаргу, просить рішення скасувати, провадження по справі закрити.

Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Згідно зі ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;

2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;

3) змінити рішення;

4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду має бути законним та обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно з законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності зі ст.214 ЦПК України Під час ухвалення рішення суд вирішує такі

питання:

1)чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими

доказами вони підтверджуються;

2)чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають

значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Такі вимоги закону судом першої інстанції були виконані частково.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на ст.ст.116,117 КЗпП України та виходив з того, що відповідачем були порушені права позивача при звільненні, що виразилось в не нарахуванні та невиплаті звільненому працівнику належних йому сум, а тому дійшов висновку про обґрунтованість позову.

Судова колегія вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно із наказом директора Департаменту охорони здоров'я Луганської обласної державної адміністрації від 01.10.2014 року № 18с Луганській обласній клінічній лікарні було наказано змінити місцезнаходження на будівлю, яка розташована за адресою: 93401, АДРЕСА_1.

На підставі наказу головного лікаря Луганської обласної клінічної лікарні від 01.12.2014 року 18-к позивача ОСОБА_2 було звільнено з займаної посади заступника головного лікаря з поліклінічної роботи за п. 6 ст. 36 КЗпП України. Вказана обставина не заперечувалася сторонами в судовому засіданні та була визнана у позовній заяві та запереченнях проти позову.

22.05.2015року та 19.06.2015 року ОСОБА_2 звертався із письмовими заявами до головного лікаря Луганської обласної клінічної лікарні, в яких просив надати йому довідку про нараховані та належні до виплати суми, які повинні були бути сплачені йому при звільненні.

22.06.2015року за вихідним номером 384 головним лікарем Луганської обласної клінічної лікарні було надано письмову відповідь на заяву ОСОБА_2 від 19.06.2015 року, в якій позивачу повідомлялося, що оскільки ним не було надіслано інформації щодо переміщення на підконтрольну українській владі територію, то його було звільнено із займаної посади. Виконати норми ст. 116 КЗпП України відносно позивача неможливо, адже документація щодо обліку робочого часу відсутня у Луганській обласній клінічній лікарні з об'єктивних причин.

Таким чином, предметом розгляду справи є невиплата звільненому працівникові належних коштів відповідно до ст.ст.116,117 КЗпП України.

Згідно зі ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст.4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За змістом абзацу 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, які належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові| при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно із ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За змістом ст. 3 ЦПК України усяка заінтересована особа вправі в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Таким чином, захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Стаття 1 КЗпП України передбачає, що на трудові відносини поширюються норми цього Закону.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10)визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Таким чином, власник порушеного права може скористатися не любим, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, оскільки, відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій" завданням суду є саме захист порушених або оспорюваних прав та інтересів особи.

Як вбачається з позовної заяви, позивачем заявлено вимоги, в яких він на захист своїх прав, просить зобов'язати здійснити нарахування заробітної плати та стягнути суму нарахованої заробітної плати.

Тобто, у даному випадку має місце невідповідність обраного позивачем способу свого захисту, способам, визначеним законодавством, у зв'язку з чим висновок суду про задоволення позову є помилковим.

Оскільки у даному випадку має місце з боку позивача невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, то ця обставина є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Стосовно доводів апеляційної скарги судова колегія своїх висновків не надає, оскільки обставини, вказані вище, обумовлюють лише відмову у позові з підстав, невідповідності обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, у зв'язку з чим ці доводи апеляційної скарги можуть бути предметом розгляду у разі звернення позивачем до суду з відповідним позовом у спосіб, визначений ст. 16 ЦК України.

Таким чином, оскільки під час вирішення справи судом першої інстанції неповне з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовані норми матеріального права, ухвалене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно зі ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин відповідно п.1,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції повинно бути скасовано, з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313,314,317 ЦПК України,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Луганської обласної клінічної лікарні Департаменту охорони здоров'я Луганської обласної державної адміністрації задовольнити частково.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16 вересня 2015 року скасувати, ухваливши нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після його проголошення.

Головуючий Ю.В.Єрмаков

Судді: Н.М. Авалян

Є.А. Борисов