Ухвала суду № 54968149, 17.11.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

О К Р Е М А ДУМКА

17 листопада 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/3857/15

судді Одеського апеляційного адміністративного суду Бойка А.В.

по адміністративній справі № 815/3857/15

З матеріалів справи вбачається, що у липні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області, Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про скасування постанови Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 07.11.2003 року в частині накладення арешту на будинок 3А, розташований по провулку 1-му Дачному в м. Одесі, який належить позивачу, зобовязання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області скасувати обтяження (арешт), реєстраційний номер - № 8196032 та відмітки про перенесення запису про обтяження № 589971 від 08.04.2013 року та № 589999 від 08.04.2013 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23.07.2015 року позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з постановленим у справі судовим рішенням, Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції Одеської області подала апеляційну скаргу, в якій апелянт просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в частині зобовязання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області скасувати обтяження (арешт), реєстраційний номер - № 8196032 та відмітки про перенесення запису про обтяження № 589971 від 08.04.2013 року та № 589999 від 08.04.2013 року.

За результатом апеляційного розгляду, 17.11.2015 року колегією суддів Одеського апеляційного адміністративного суду ухвалено рішення про скасування постанови Одеського окружного адміністративного суду від 23.07.2015 року та закриття провадження у справі в частині позовних вимог про скасування постанови Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 07.11.2003 року в частині накладення арешту на будинок 3А, розташований по провулку 1-му Дачному в м. Одесі, який належить позивачу. В іншій частині прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області про зобовязання скасувати обтяження (арешт), реєстраційний номер - № 8196032 та відмітки про перенесення запису про обтяження № 589971 від 08.04.2013 року та № 589999 від 08.04.2013 року.

Зазначене рішення в частині закриття провадження по справі було ухвалено з тих мотивів, що розгляд справи за заявленими позовними вимогами про скасування постанови Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 07.11.2003 року в частині накладення арешту на будинок 3А, розташований по провулку 1-му Дачному в м. Одесі, який належить позивачу, не входить до компетенції адміністративних судів, а має розглядатись в порядку цивільного законодавства місцевим загальним судом, що помилково не було встановлено судом першої інстанції.

Апеляційний суд в обґрунтування закриття провадження по справі посилався на те, що позивачка наполягала на тому, що вона не є стороною виконавчого провадження, в рамках якого відповідачем прийнято оскаржуване рішення про накладення арешту на її майно, та зазначає, що вона ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, і ніякого відношення до ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (яка є стороною виконавчого провадження) не має.

В свою чергу, з вказаними висновками, викладеними в постанові Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2015 року не погоджуюсь та вважаю їх передчасними, з огляду на наступне:

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За визначенням пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пункт 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таким чином, до адміністративного суду можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Відповідно до частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» зазначено, що суди при визначенні юрисдикції повинні виходити з того, що до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених частиною другою статті 17 Закону України «Про виконавче провадження», крім тих, відносно яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження.

Частиною четвертою статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

У зазначеній вище постанові Пленуму Вищий адміністративний суд України зазначив, що критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.

Таким чином, до юрисдикції адміністративних судів належать усі справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень на підставі виконавчих документів, виданих судами всіх юрисдикцій, за винятком тих, які видано загальними та господарськими судами у разі звернення до суду сторін відповідного виконавчого провадження чи їхніх представників.

Крім того, у п. 17 зазначеної Постанови вказано, що судам при розгляді справ з приводу оскарження дій державного виконавця стосовно арешту майна боржника потрібно враховувати, що в межах статті 181 КАС України розглядаються вимоги щодо арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно.

З аналізу зазначених положень, можна дійти висновку про те, що для правильного визначення юрисдикційної підсудності даної справи обовязковому зясуванню підлягали такі питання: 1) постанова Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 07.11.2003 року в частині накладення арешту на будинок 3А, розташований по провулку 1-му Дачному в м. Одесі прийнята на виконання судового рішення чи виконавчого документу, виданого іншим субєктом, який має право видавати такі виконавчі документи; 2) у разі якщо оскаржувана постанова державного виконавця прийнята на виконання рішення суду, яким судом видано виконавчий лист (чи інший виконавчий документ); 3) чи є особа, яка оскаржує постанову державного виконавця про накладення арешту на майно (в даному випадку позивач) стороною виконавчого провадження.

Встановлення вказаних обставин по справі є вирішальним для визначення юрисдикційної підсудності справи, з огляду на те, що у разі якщо позивач по справі є боржником у виконавчому провадженні, в рамках якого прийнято оскаржувану постанову про накладення арешту на майно, мова взагалі не може йти про спір про право на це майно, що відповідно свідчить про неможливість закриття провадження по справі з цих підстав.

В залежності від того, чи по виконавчому листу, виданому судом, заведено виконавче провадження, чи ні, а також у разі видачі виконавчого листа, яким саме судом його видано, також залежить до адміністративної юрисдикції відноситься розгляд зазначеної справи чи ні.

Однак, вказані обставини в ході розгляду даної справи зясовані не були, що потягло, на мою думку, передчасне закриття провадження по справі.

Крім того, хочу зазначити, що наявна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформація щодо року народження власника майна, на яке накладено обтяження (в даному випадку арешт) не є беззаперечною підставою вважати, що боржник у виконавчому провадженні та позивач у даній адміністративній справі є різними особами.

Таким чином, вважаю, що з поданого позову та матеріалів справи не вбачається, що в даному випадку існує спір про право на майно, на яке накладено арешт оскаржуваною постановою.

Слід зазначити, що в матеріалах справи взагалі відсутня оскаржувана постанова Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 07.11.2003 року про накладення арешту, що унеможливлює встановлення обставин по справі, та у разі підсудності зазначеної справи адміністративному суду, перевірку та надання оцінки правомірності прийняття державним виконавцем постанови про накладення арешту на майно, наявності підстав для накладення такого арешту, дотримання порядку звернення стягнення на майно, зясування чи було державним виконавцем дотримано процедуру накладення арешту на майно боржника, передбачену Законом України «Про виконавче провадження» чи прийнято таку постанову у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та ін.

З урахуванням викладеного, вважаю, що в даному випадку колегія суддів апеляційного суду не мала підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про скасування постанови Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 07.11.2003 року про накладення арешту на будинок 3А, розташований по провулку 1-му Дачному в м. Одесі, який належить позивачу.

Суддя: А.В. Бойко

17.11.2015 року.