Ухвала суду № 54967978, 09.12.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/4339/15 Головуючий у 1-й інстанції: Орленко В.І., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

У Х В А Л А

Іменем України

09 грудня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.

при секретарі: Хмарській К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкасинафтосервіс» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкасинафтосервіс» до Державної податкової інспекції у місті Черкаси Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Черкасинафтосервіс» (далі - Позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Черкаси Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - Відповідач) у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.07.2015 № 0001462301.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представника позивача, що прибув у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, з 08.06.2015 по 12.06.2015 податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Черкасинафтосервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з ТОВ «Капітал Х», за період з 01.03.2015 по 31.03.2015.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 19.06.2015 №139/23-01-22-07/36262526 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Черкасинафтосервіс» (далі по тексту - акт перевірки), в якому встановлено порушення позивачем: п.198.1, п. 198.3 ст.198 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість (далі по тексту - ПДВ) за березень 2015 року на суму 381779,00 грн.

На підставі акта перевірки, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.07.2015 №0001462301 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 572 669,00 грн., в тому числі за основним платежем 381779,00 грн., за штрафними санкціями 190 890,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведена наявність ділової мети та економічної доцільності здійснених правочинів, відсутність обґрунтування вартості послуг та руху активів в процесі здійснення господарських взаємовідносин.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 05.03.2015 та 25.03.2015 між ТОВ «Черкасинафтосервіс» (Покупець) та ТОВ «Капітал Х» (Постачальник) укладено договір поставки нафтопродуктів №КХ-0061 та Договір №КХ-0206 відповідно, згідно з якими Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти, в подальшому товар, згідно умов договору.

Згідно п. 1.2 вищезазначених договорів номенклатура, кількість, ціна товару та строк поставки визначаються сторонами у додаткових угодах до договору, які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 4.1 договорів, поставка товару здійснюється на основі заявки покупця та підписаної сторонами додаткової угоди до договору.

Згідно із п. 4.2 договорів товар поставляється покупцю партіями, протягом поточного місяця, в кількості та за ціною, визначеними у кожній додатковій угоді до договору, на умовах: EXW-резервуари нафтобаз ПАТ «Дніпронафтопродукт» і інших нафтобаз, що належать ПАТ «Дніпронафтопродукт» на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів; та/або АЗС Покупця (ІНКОТЕРМС-2010).

Відповідно до п. 4.5 договорів сторони укладають акти прийому-передачі товару, в яких вказують найменування, кількість, ціну і вартість переданого товару. Сторони можуть укладати акти прийому-передачі товару, що переданий протягом визначеного в такому акті періоду часу.

Відповідно до додаткової угоди №150331000000061 від 05.03.2015 до договору №КХ-0061 від 05.03.2015, постачальник зобов'язується поставити на умовах EXW (резервуари нафтобаз ПАТ «Дніпронафтопродукт» і інших нафтобаз, що належать ПАТ «Дніпронафтопродукт» на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів), а покупець прийняти до 31.03.2015 певні товари.

Згідно з додатковою угодою загальна вартість товару складає 603 304,20 грн., в тому числі ПДВ 100 550,70 грн.

Відповідно до додаткової угоди №150331000000206 від 25.03.2015 до договору від 25.03.2015 №КХ-0206, ТОВ «Капітал Х» зобов'язалось поставити позивачу товар, загальна вартість якого за додатковою угодою складає 1 687 371,60 грн., в тому числі ПДВ 281 228,60 грн.

На підтвердження виконання умов вищезазначених договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано наступні документи:

- податкова накладна №31065 від 31.03.2015 на поставку бензину та дизельного палива на загальну суму 603 304,20 грн., в тому числі ПДВ 100 550,70 грн.;

- податкова накладна №31210 від 31.03.2015 на поставку бензину та дизельного палива на загальну суму 1 687 371,60 грн., в тому числі ПДВ 281 228,60 грн.;

- акти приймання-передачі нафтопродуктів від 06.03.2015 №1 та №2 у кількості, що співпадає з даними додаткової угоди №150331000000061.

- акти приймання-передачі нафтопродуктів від 25.03.2015 №1, від 26.03.2015 №2 та №3, від 28.03.2015 №4, у кількості, що співпадає з даними додаткової угоди №150331000000206.

Крім того, як зазначено представником позивача в суді першої інстанції, переміщення товарів від ТОВ «Капітал Х» до ТОВ «Черкасинафтосервіс» не відбувалось, передача прав на товар відбувалась на складах зберігача. Після передачі товару, останній транспортувався до набувачів СПП «Біле озеро» та ТОВ «Приват-Агро-Білозіря» силами продавця.

На підтвердження зазначеного позивачем надано наступні документи: акти приймання-передачі нафтопродуктів від 31.03.2015 №150331000000061, від 31.03.2015 №150331000000206 до договорів поставки нафтопродуктів. Вказані акти є зведеними документами та включають весь обсяг нафтопродуктів, які були протягом відповідного періоду поставки (місяця) придбані на нафтобазах ПАТ «Дніпронафтопродукт».

Між тим, зазначені акти приймання-передачі не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки з них не вбачається коли саме було здійснено поставку зазначеного товару, а датою складання актів є останнє число місяця, за який оформлено поставки та не містяться відомості про місце передачі товару, а саме: не вказано відповідну адресу такої передачі.

Згідно товарно-транспортних накладних, копії яких містяться в матеріалах справи, транспортування нафтопродуктів від складу зберігача до СПП «Біле озеро», ТОВ «Првиват-Агро-Білозіря» повністю здійснено 06.03.2015, 25.03.2015, 26.03.2015, 28.03.2015, тобто в момент їх передачі від ТОВ «Капітал Х» до ТОВ «Черкасинафтосервіс», та відповідно переходу права власності на товар.

Разом з тим, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що наявність у товарно-транспортних накладних відомостей про місця зберігання нафтопродуктів, їх кількісні та якісні характеристики не є свідченням прийняття нафтопродуктів від ТОВ «Капітал Х» згідно Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, оскільки ці товарно-транспортні накладні надані позивачем у якості доказу подальшого транспортування нафтопродуктів та продажу, після передачі на зберігання до нафтобаз ПАТ «Дніпронафтопродукт».

Під час судових засідань в суді апеляційної інстанції колегією суддів неодноразово досліджено первинні документи надані позивачем, проте доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження.

В листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 проаналізовано відповідні законодавчі норми та наголошено на тому, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

У разі якщо зібраних у справі доказів буде достатньо для підтвердження доводів податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення господарської операції, у відповідному позові платника податків щодо неправомірності визначених йому грошових зобов'язань необхідно відмовити.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно із пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 статті 198 ПК України, встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування (Постанова Верховного Суду України від 08.09.2009р., додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22.04.2010р. №568/11/13-10).

Правова позиція Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затверджена спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 281/171/578/155 від 20 травня 2008 року (далі по тексту - Інструкція) встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів.

Ця Інструкція поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів.

Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства).

Згідно із п. 4.1.1 Інструкції для забезпечення достовірності і єдності вимірювань маси та об'єму нафти і нафтопродуктів підприємства зобов'язані користуватися засобами вимірювальної техніки, що мають чинні відбитки повірочних тавр та/або свідоцтва про їх повірку чи державну метрологічну атестацію.

Відповідно до пункту 4.2.1 Інструкції облік нафти і нафтопродуктів на НПЗ, підприємствах із забезпечення нафтопродуктами, підприємствах нафтопровідного і нафтопродуктопровідного транспорту, наливних пунктах ведеться в одиницях маси, а на АЗС - одиницях об'єму.

Згідно із п. 4.3.1 Інструкції об'єм та маса нафти і нафтопродуктів визначаються у стаціонарних резервуарах, залізничних цистернах, танках суден, мірах повної місткості та технологічних трубопроводах, градуйованих відповідно до вимог чинних нормативних документів Держспоживстандарту України, та/або за допомогою об'ємних та масових лічильників.

Як передбачено п. 5.1.1 Інструкції приймання нафти і нафтопродуктів за кількістю здійснюється відповідно до вимог цієї Інструкції та договорів постачання, купівлі-продажу тощо.

Підрозділами 5.2-5.5 Інструкції №281/171/578/155 передбачено порядок приймання нафти і нафтопродуктів, яка транспортується різними видами транспорту.

Обов'язковими умовами прийняття нафти і нафтопродуктів за кількістю та якістю є перевірка цілісності пломб, об'єму, густини, якісних характеристик, у разі якщо транспортування здійснюється залізничним чи автомобільним транспортом, а також спеціальними пристроями - у разі якщо транспортування здійснюється водним чи нафтопровідним транспортом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції будь-яких доказів перевірки кількісних та якісних характеристик нафтопродуктів, які згідно з листами ТОВ «Капітал Х» повинні зберігатись у ПАТ «Дніпронафтопродукт».

Крім того, у позивача відсутні відомості про місцезнаходження нафтопродуктів, оскільки ні вказані листи, ні акти приймання-передачі, ні договір зберігання №2858 від 01.03.2012, укладений між позивачем та ПАТ «Дніпронафтопродукт», не містять відомостей про адреси резервуарів нафтобаз ПАТ «Дніпронафтопродукт», де повинні зберігатись придбані у згаданих контрагентів нафтопродукти.

Пунктами 1.1 та 1.2 договору зберігання №2858 від 01.03.2012, укладеного між позивачем (Поклажодавець) та ПАТ «Дніпронафтопродукт» (Зберігач), передбачено, що Зберігач зобов'язується приймати та зберігати нафтопродукти та інші товарно-матеріальні цінності, які передаються Поклажодавцем, і повернути їх у схоронності за його першою вимогою. ПАТ «Дніпронафтопродукт» має право здійснювати відпуск товару зі складів третіх осіб, які знаходяться в договірних відносинах зі сторонами цього договору, тільки за вимогою позивача.

Проте, вказаним договором не передбачено право ПАТ «Дніпронафтопродукт» передавати свої обов'язки за договором третім особам.

Також, товарно-транспортні накладні за березень 2015 року, які надані позивачем на підтвердження транспортування придбаних у ТОВ «Капітал Х» нафтопродуктів, не містять підписів уповноважених осіб та печаток ПАТ «Дніпронафтопродукт» про їх відпуск із резервуарів ТОВ «Еквіта».

Між тим, вищезазначені товарно-транспортні накладні містять відтиски печатки ТОВ «Еквіта», з якими позивач не укладав договорів зберігання нафтопродуктів. Наявність договірних відносин між ПАТ «Дніпронафтопродукт» та вказаним суб'єктом господарювання не надає ПАТ «Дніпронафтопродукт» автоматичного права передавати свої зобов'язання за договором зберігання №2858 від 01.03.2012.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 ПК України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

В порушення вищезазначеної податкової норми податкові накладні №31065 та №31210 виписані 31.03.2015, тоді як згідно тверджень позивача та наданих ним документів, операції з придбання нафтопродуктів мали місце 06.03.2015, 25.03.2105, 26.03.2015, 28.03.2015. Тобто, наведені податкові накладні складені з порушенням встановленого статтею 201 Податкового кодексу України порядку, а тому суми ПДВ за цими накладними безпідставно включені до складу податкового кредиту позивачем.

Також, позивачем не надано до суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції платіжні доручення або їх копії, які були б належним чином завірені, з відмітками банку. А тому, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про не підтвердження позивачем оплати за придбаний товар.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що позивачем не надано належних доказів та обґрунтувань, які б спростовували висновки контролюючого органу, який діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення від 06.07.2015 № 0001462301 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 572 669,00 грн., в тому числі за основним платежем 381 779,00 грн., за штрафними санкціями 190 890,00 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкасинафтосервіс» - залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова

.

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Карпушова О.В.

Епель О.В.