Постанова № 54967788, 12.01.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" січня 2016 р. Справа № 920/1413/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю від 30.06.2015р.;

відповідача - адвокат ОСОБА_2, за договором від 05.10.2015р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 30.09.2005 року №224.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 САНТ, м. Суми (вх. №5151С/1-18)

на рішення господарського суду Сумської області від 21.09.2015р.

у справі № 920/1413/15

за позовом Підприємство обєднання громадян (релігійні організації, профспілки) Сумське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих, м. Суми

до відповідача ОСОБА_3 САНТ, м. Суми

про розірвання договору

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 21.09.2015р. у справі №920/1413/15 (суддя Левченко П.І.) позов задоволено; розірвано договір № 3, укладений 25 грудня 2013 року між Підприємством обєднання громадян (релігійні організації, профспілки) Сумське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих та ОСОБА_3 САНТ.

ОСОБА_3 САНТ, м. Суми з рішенням суду першої інстанції не погодилась та звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 21.09.2015р. у справі №920/1413/15 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своєї правової позиції апелянт зазначає, що місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення неповно зясовано обставини, що мають значення для справи, визнано встановленими недоведені обставини, зроблено висновки, які не відповідають обставинам справи, та з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому таке рішення, на думку апелянта, підлягає скасуванню.

Зокрема, зазначає, що за суттю врегульованих питань вказаний договір від 25.12.2013р. є договором про спільну діяльність, відповідно до умов якого сторони прийняли на себе певні зобовязання для досягнення спільної мети.

Також, апелянт вказує на те, що договір від 25.12.2013р. №3 не містить строку виконання зобовязання.

Апелянт зазначає, що позивачем не доведено істотності порушення договору відповідачем та не обґрунтовано розміру завданої шкоди.

Автоматизованою системою документообігу Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (справу) призначено для розгляду судді-доповідачу ОСОБА_4

Розпорядженням секретаря першої судової палати Харківського апеляційного господарського суду від 03.11.2015р. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Россолов В.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.11.2015р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Россолов В.В.) прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 01.12.2015р.

23.11.2015р.на адресу суду від відповідача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи. (вх.№15785).

Розпорядженням секретаря першої судової палати Харківського апеляційного господарського суд у від 30.11.2015р., у звязку з відпусткою судді Россолова В.В., для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 01.12.2015 року розгляд справи відкладено на 16.12.2015 року, у звязку з неявкою в судове засідання представників сторін.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 року розгляд справи відкладено на 12.01.2016р., у звязку з неявкою в судове засідання позивача.

16.12.2015р. на адресу суду факсограмою від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника, у звязку з відсутністю коштів на відрядження. (вх.№17008).

17.12.2015р. Харківським апеляційним господарським судом складено акт №11-45/605 про те, що клопотання про розгляд справи без участі представника від 16.12.2015р. за вх.№17008 помилково передано іншому судді. Так, вказане клопотання було передано судді доповідачу у справі №920/1413/15 лише 17.12.2015 року о 15:00 год.

12.01.2016р. на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін. (вх.№211).

У судовому засіданні 12.01.2016р. представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив скасувати рішення господарського суду Сумської області від 21.09.2015р. у справі №920/1413/15 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.12.2013 між сторонами укладено договір № 3, предметом якого є реконструкція нежитлових приміщень, які на праві приватної власності належать позивачу та розташовані за адресою місцезнаходження позивача, а саме: виробничого приміщення (літери Д, д-1), площею 230,1 м2; 1 та 2 поверхи виробничих приміщень (літера Б-2), площею 229,6 м2 та площею 235,1 м2, відповідно; одноповерхового скляного магазину-павільйону (літера С), площею 53,9 м2; 1 та 2 поверхів приміщення (літера Г-2), площею 91,5 м2 та площею 88,2 м2, відповідно.

У відповідності до розділу 4 договору, відповідач взяв на себе зобовязання завершити вказану реконструкцію (будівництво) до 30.12.2014 року, а також здійснити фінансування виготовлення технічної документації та отримати необхідні дозволи на реконструкцію (будівництво).

Згідно умов зазначеного договору, відповідач взяв на себе зобовязання: надати позивачу безвідсоткову грошову позику у сумі 26000,00 грн. у двомісячний строк з дати підписання цього договору (пункту 6.4 розділу 6 договору); здійснювати у повному обсязі оплату фінансування реконструкції (будівництва) обєкта нерухомості (пункт 4.1 розділу 4 договору); укласти за згодою позивача угоди з третіми особами на виконання робіт, необхідних для реконструкції обєкта (пункт 4.3 розділу 4 договору); укласти угоди з третіми особами на надання послуг, повязаних з організацією реконструкції обєкта, моніторингом ринку нерухомості з повідомленням позивача та беручи на себе відповідальність перед третіми особами за виконання договорів (пункт 4.4 розділу 4 договору).

Позивач, у відповідності до пункту 6.2 розділу 6 договору, мав отримати у власність, замість приміщень під літерами Д та д-1 нежитлові приміщення на другому поверсі новозбудованого обєкту нерухомості, площею 100 м2, а відповідач мав отримати у власність всі інші приміщення в цьому обєкті.

Нерухоме майно, що є предметом вказаного договору та мало бути реконструйоване відповідачем до 30.12.2014 року, належить позивачу на праві власності, а земельна ділянка, на якій знаходяться це майно, належить позивачу на праві постійного користування.

Пунктами 8.1 договору передбачено, що договір не може бути розірваний в односторонньому порядку до закінчення реконструкції (будівництва) обєктів.

На виконання зазначеного пункту договору позивач 27.03.2014 року, 18.07.2014 року, 15.12.2014 року, 16.02.2015 року та 17.03.2015 року звертався до відповідача з листами, претензією та повідомленням, в яких вказував про неналежне виконання відповідачем умов договору № 3 від 25.02.2013 року та повідомляв про пропозицію розірвання цього договору, проте відповідач не дав згоди на розірвання вказаного договору.

Позивач для захисту своїх порушених прав звернувся з позовом до господарського суду Сумської області, в якому просив розірвати договір № 3, укладений 25.12.2013 року між сторонами, та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

В обґрунтування своєї правової позиції позивач вказав на те, що при укладенні вказаного договору розраховував, що в строк до 30.12.2014 року відповідач виконає за власний рахунок реконструкцію вказаних вище нежитлових приміщень та отримає у власність нежитлові приміщення на другому поверсі новозбудованого обєкту нерухомості, площею 100 м2.

Проте, відповідач вказаних зобовязань не виконав та не погодився на розірвання укладеного між сторонами договору за взаємною згодою.

21.09.2015р. господарським судом Сумської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Приписами частини першої статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (статті 627 Цивільного кодексу України).

Частина перша статті 193 Господарського Кодексу України передбачає, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобовязання не допускається.

Згідно частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобовязанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства, а статтею 526 цього ж Кодексу визначено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Статтею 651 Цивільного кодексу України визначено підстави для зміни або розірвання договору.

Так, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що враховуючи те, що позивач при укладенні вказаного вище договору розраховував на здійснення відповідачем реконструкції нежитлових приміщень, які є предметом укладеного між сторонами договору, її завершення відповідачем до 30.12.2014 року та отримання позивачем у власність нежитлових приміщень площею 100 м2 на другому поверсі новозбудованого обєкту нерухомості, а також те, що відповідач не здійснив таку реконструкцію та не передав у власність позивача зазначені нежитлові приміщення, позивач позбавлений того, на що розраховував при укладенні оспорюваного договору, а тому порушення відповідачем умов даного договору є істотним.

Посилання апелянта на те, що договір від 25.12.2013р. №3 є договором про спільну діяльність не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, з огляду на наступне.

Будь-який договір спрямований для досягнення спільної мети, проте це не свідчить про те, що такий договір є договором про спільну діяльність.

Форма та умови договору про спільну діяльність визначені статтею 1131 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат збитків учасників, їх участь в результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

А отже, на думку колегії суддів, договір від 25.12.2013року №3 може бути визнаний договором про спільну діяльність лише в тому випадку, якщо він буде містити умови щодо координації спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій.

Проте, вказаний договір не містить таких умов, а тому, на думку колегії суддів, не є договором про спільну діяльність.

Якщо б вказаний договір й був договором про спільну діяльність, це не звільняє відповідача від обовязку по виконанню його істотних умов.

Доводи апелянта про те, що договір від 25.12.2013 року не містить строку виконання зобовязання, також, є безпідставними з огляду на те, що строк визначений умовами розділу 4 «обовязки сторони 2».

Колегія суддів зазначає, що той факт, що в пункті 8.1. вказаного договору встановлено, що він діє до повного виконання, не дає підстави апелянту не виконувати вказані зобовязання за договором.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів зазначає, що при розгляді справи судом апеляційної інстанції апелянтом не надано ніяких додаткових пояснень та відповідних доказів, які б спростували висновки, викладені в рішенні господарського суду першої інстанції, та всупереч вимог ст.33 Господарського процесуального кодексу України не доведені ті обставини, на які апелянт посилався, як на підставу своїх вимог.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами.

Таким чином, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення, у звязку з чим апеляційну скаргу ОСОБА_3 САНТ, м. Суми слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Сумської області - без змін.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 САНТ, м. Суми залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 21.09.2015р. у справі № 920/1413/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 13.01.2016р.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Тихий П.В.