Рішення № 54959411, 11.01.2016, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 січня 2016 р.

Справа № 902/1447/15

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001)

до: Барського комунального підприємства теплових мереж "Бартеплокомуненерго" (майдан ОСОБА_1, 3, м. Бар, Вінницька обл., 23000)

про стягнення 101 990,82 грн.

Суд:

Суддя Кожухар М.С.

Секретар судового засідання Матущак О.В.

Представники :

позивача: ОСОБА_2 - за дорученням;

відповідача: не з"явився

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Барського комунального підприємства теплових мереж "Бартеплокомуненерго" 101 990,82 грн., з яких: 96 372,63 грн. інфляційних та 5 618,19 грн. 3% річних.

Позовні вимоги мотивовано наступним.

30.09.2011р. між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Позивач, Продавець) та Барським комунальним підприємством теплових мереж "Бартеплокомуненерго" (далі - Відповідач, Покупець) укладено договір № 14/2401/11 купівлі-продажу природного газу (далі - Договір). Відповідно до розділу 1 Договору Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України Продавцем, (далі - газ), для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а Покупець зобов'язався прийняти та оплачувати газ на умовах цього Договору.

На виконання умов Договору позивач поставив у період з 11 по 30 жовтня 2011 року та протягом жовтня - грудня 2012 року, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 114 771 тис. куб.м. на загальну суму 150 258,20 грн., що підтверджуються актами приймання - передачі природного газу: від 31.10.2011р. №1вінН за період з 11 по 30 жовтня 2011 року на суму 23 675,57 грн.; від 31.10.2012р. за жовтень 2012 року на суму 13 521,42 грн.; від 30.11.2012р. за листопад 2012 року на суму 41 589,36 грн.; від 31.12.2012р. за грудень 2012 року на суму 71 471,85 грн. Таким чином позивачем передано відповідачу природний газ на загальну суму 150 258,20 грн.

Відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти в якості оплати поставленого природного газу в сумі 223 181,71 грн., що підтверджується довідкою про операції та довідкою про сальдо. Таким чином, відповідач не повністю виконав зобов'язання з оплати поставленого природного газу. Станом на 31.07.2015 сума основного боргу відповідача за природний газ, спожитий в жовтні 2011 року та жовтні 2012 - грудні 2012 року складала 126 582,63 грн.

Відповідач неодноразово порушував умови Договору, у зв'язку з чим стягнення заборгованості за природний газ, поставлений протягом жовтня 2011 року та жовтня-грудня 2012 року, а також штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих до 06.02.2014 року, вже було предметом розгляду господарського суду Вінницької області у справі № 902/397/14.

Оскільки відповідачем несвоєчасно виконані умови Договору щодо оплати отриманого природного газу, тому він зобов'язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, розмір яких станом на 31.07.2015 року складає 96 372,63 грн. (інфляційні) та 5 618,19 грн. (3% річних).

Ухвалою від 03.11.2015р. порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду на 08.12.2015р.

Ухвалою суду від 08.12.2015р. розгляд справи відкладено на 11.01.2016р.

В судове засідання 11.01.2016р. з"явився представник позивача, який позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, відзиву та витребуваних судом документів не надав. Ухвала суду про відкладення розгляду справи від 08.12.2015р., яка надіслана відповідачу за вказаною у позовній заяві адресою (майдан ОСОБА_1, 3, м. Бар, Вінницька обл., 23000), що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є адресою місцезнаходження відповідача, повернута підприємством зв'язку з відміткою про те, що адресат за зазначеною адресою не проживає.

Відповідно до положень ст. 64 ч.1 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" - далі - Постанова, направлена відповідачу судова ухвала від 08.12.2015р. вважається врученою йому належним чином.

Відповідно до п.3.9.2. Постанови неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту Постанови.

Отже судом вчинено усі можливі дії для повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи.

За таких обставин, справу розглянуто за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

30.09.2011р. між НАК "Нафтогаз України" (Продавець) та БК ПТМ "Бартеплокомуненерго" (Покупець) укладено договір на купівлю-продаж природного газу № 14/2401/11, відповідно до якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", далі - газ), для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціям, а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього Договору.

Газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями. Під словом "населення" слід розуміти громадян, які проживають у будинках житлового фонду або приміщеннях (гуртожитках), що перебувають у їх відособленому користуванні та вносять плату за комунальні послуги по затвердженим тарифам (п. 1.2. Договору).

Продавець передає Покупцеві з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року газ в обсязі до 1940 тис. куб.м. (п. 2.1. Договору).

Оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1. Договору).

В зв"язку з порушенням відповідачем строків оплати, позивач звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Барського комунального підприємства теплових мереж "Бартеплокомуненерго" 147 913,61 грн., з яких: 126 582,63 грн. - основного боргу, 6669,02 грн. - пені за період з 19.02.2013р. по 14.07.2013р., 8860,78 грн. - 7% штрафу за період жовтень 2012р. - грудень 2012р., 796,29 грн. - інфляційних втрат за період листопад 2011р. - грудень 2013р., 5004, 89 грн. - 3 % річних за період з 14.11.2011р. по 06.02.2014р., згідно договору на купівлю - продаж природного газу № 14/2401/11 від 30.09.2011р.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 27.05.2014 у справі № 902/397/14 позов задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 126 582,63 грн. - основного боргу, 6 669,02 грн. - пені (з 19.02. по 14.07.2013 р.), 8 860,78 грн. - 7 % штрафу (за період з жовтня по грудень 2012 р.), 796,29 грн. - інфляційних втрат (за період з листопада 2011 р. по грудень 2013 р., 5 004,89 грн. - 3% річних (за період з 14.11.2011 р. по 06.02.2014 р.), 2958, 27 грн. - судових витрат на судовий збір.

На даний час, позивачем з наведених у позовній заяві підстав пред"явлено до стягнення з відповідача за період з 07.02.2014р. по 31.07.2015р.: 96 372,63 грн. інфляційних та 5 618,19 грн. 3% річних.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши і оцінивши надані докази, суд дійшов такого висновку.

В силу ст. ст. 4-3, 33 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Згідно зі статтею 35 (ч. 3) ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Як випливає з Договору, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, що випливають з договору купівлі-продажу.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Вказана правова позиція відображена в постановах Верховного Суду України від 14.11.2011р. у справі № 3-116гс11, від 23.01.2012р. у справі № 3-142гс11.

Відповідно до ч. 1 ст.111-28 ГПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Аналогічні положення висвітлені в п.7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" в якій зазначено, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Доказів щодо виконання відповідачем зобов"язань за договором від 30.09.2011р. № 14/2401/11 купівлі-продажу природного газу у повному обсязі - суду не надано.

Позивач при здійсненні розрахунку річних припустився арифметичної помилки при визначенні суми річних за зобов"язаннями за жовтень 2012 р. Також ним нараховано інфляційні із сум основного боргу з урахуванням інфляційних, нарахованих на день, що передує періоду нарахування, за який визначено суму, що є є предметом даного спору. При цьому підставою позову, як зазначено у позовній заяві, є порушення договірних зобов"язань по оплаті газу.

З огляду на це, позовні вимоги про стягнення з відповідача 96 372,63 грн. інфляційних та 5 618,19 грн. 3% річних підлягають частковому задоволенню, а саме: 95 823,63 грн. - інфляційних та 5 618,18 грн. річних (здійснений судом розрахунок долучений до матеріалів справи).

Згідно з положеннями ст. 49 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 4-4, 4-5, 32, 33, 43, 49, 75, 82, 84, 115, 116 ГПК України,-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Барського комунального підприємства теплових мереж "Бартеплокомуненерго" (майдан ОСОБА_1, 3, м. Бар, Вінницька обл., 23000 код ЄДРПОУ 05538980) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 20077720) 95 823,63 грн. (дев"яносто п"ять тисяч вісімсот двадцять три грн. 63 коп.) інфляційних, 5 618,18 грн. (п"ять тисяч шістсот вісімнадцять грн. 18 коп.) річних та 1 521,63 грн. (одну тисячу п"ятсот двадцять одну грн. 63 коп.) у відшкодування витрат на сплату судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 13 січня 2016 р.

Суддя Кожухар М.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01001) -згідно заяви представника

3 - відповідачу (майдан ОСОБА_1, 3, м. Бар, Вінницька обл., 23000)