Постанова № 54953031, 09.12.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2015 р.Справа №804/14355/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 при секретарі судового засіданняОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон Пак» до Дніпродзержинської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень та зобовязання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

16 вересня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Еталон Пак» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Дніпродзержинської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, у якому позивач просить:

- визнати нечинним податкове повідомлення-рішення №0000190220 від 21 січня 2013 року частково в сумі 200684,61 грн.;

- визнати нечинним податкове повідомлення-рішення №0000210220 від 21 січня 2013 року частково в сумі 41812 грн.;

- зобовязати відповідача повернути позивачу з державного бюджету сплачену суму збільшеного податку на прибуток у розмірі 200684,61 грн.;

- зобовязати відповідача збільшити позивачу суму відємного значення ПДВ в сумі 41812 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2015 року позовну заяву ТОВ «Еталон Пак» залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2015 року відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду.

Ухвалами Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2015 року та від 24 листопада 2015 року провадження у справі було зупинено для надання додаткових доказів.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що:

-оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акту перевірки №237/1/22.2-07/36825967 від 21 січня 2013 року, висновки якого є помилковими та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства;

-реальність здійснення господарських відносин з контрагентом ТОВ «Етем-Альянс» підтверджена наявними первинними документами, правочин з ТОВ «Етем-Альянс» був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, ознаки безповоротної фінансової допомоги відсутні, отримання позивачем товару у ТОВ «Етем-Альянс» підтверджено;

-у звязку з тим, що контрагент позивача ПАТ «Артемівський завод по обробці кольорових металів» не зареєстрував у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом 20 днів податкові накладні по операціях з позивачем, ТОВ «Еталон Пак» включив їх до складу податкового кредиту декларації за березень 2012 року разом з поданою до Дніпродзержинської ОДПІ заявою про відмову постачальника надати податкову накладну, додаток 8 до декларації, в заяві позивачем зазначені обидві податкові накладні та зазначено, що вони не зареєстровані контрагентом в Єдиному реєстрі податкових накладних;

-позивачем жодної норми законодавства не порушено, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті безпідставно та підлягають скасуванню.

Відповідач надав письмові заперечення на позовну заяву, у яких просив залишити позовну заяву без задоволення, обґрунтовуючи наступним:

- в порушення норм Податкового кодексу України позивачем завищено показник у рядку 05.1 СВ Декларації «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) у перевіряємий період за рахунок включення до складу собівартості виготовленої продукції, вартості товарно-матеріальних цінностей, придбання яких у ТОВ «Етем-Альянс» не підтверджено;

- в порушення статті 201 Податкового кодексу України податкові накладні, на підставі яких підприємством задекларовано податковий кредит, не були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Представники сторін в судове засідання не зявились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, від представників сторін надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Розглянувши подані документи і матеріали, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі направлень від 3 грудня 2012 року №№901, 902, 903, 904, 905, виданих Дніпродзержинською ОДПІ на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 77.1, пункту 77.4 статті 77 Податкового кодексу України проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Еталон Пак» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 квітня 2011 року по 30 вересня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 1 квітня 2011 року по 30 вересня 2012 року.

За результатами перевірки 21 січня 2013 року складений акт №237/1/22.2-07/36825967.

Плановою виїзною перевіркою встановлено порушення:

- підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1, підпункту 135.5.5 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.10 статті 137, пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.4, підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 підпункту 138.10.1 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього на загальну суму 200926 грн., у тому числі, ІІ квартал 2011 року у сумі 35395 грн., ІV квартал 2011 року у сумі 165531 грн.;

- пункту 198.1, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.2 статті 200, пункту 201.1, пункту 201.4, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість всього на загальну суму 299915 грн., у тому числі за вересень 2012 року у сумі 299915 грн.;

- пункту 198.1, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.2, пункту 200.4, пункту 200.6 статті 200, пункту 201.1, пункту 201.4, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до зменшення відємного значення податку на додану вартість всього на загальну суму 141000 грн., у тому числі: червень 2011 року у сумі 13990 грн., грудень 2011 року у сумі 2 грн., березень 2012 року у сумі 41812 грн., липень 2012 року у сумі 93 грн., серпень 2012 року у сумі 85103 грн.;

- пункту 103.4, пункту 103.5, пункту 103.9, пункту 103.10 статті 103, пункту 152.8 статті 152, підпункту «й» пункту 160.1, пункту 160.5 статті 160 Податкового кодексу України, ТОВ «Еталон Пак» не утримувало та не сплачувало до бюджету податок з доходу нерезидента на суму 6261,66 грн., в тому числі, за 3-й квартал 2011 року на суму 2099,57 грн., за 4-й квартал 2011 року на суму 4162,09 грн.;

- абзацу «г» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податку на суму 667,50 грн.

На підставі акту перевірки від 21 січня 2013 року №237/1/22.2-07/36825967 відповідачем прийняті та направлені позивачу податкові повідомлення-рішення форми «р» від 21 січня 2013 року:

- №0000190220, яким збільшено позивачу суму грошового зобовязання з податку на прибуток на 200926 грн., в тому числі за основним платежем на суму 200926 грн.;

- №0000210220, яким зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 141000 грн.

Позивачем в цьому спорі оскаржено податкові повідомлення-рішення в частині:

- нарахування податку на прибуток на суму 200684,61 грн., повязаного із висновком податкового органу про: 1) безтоварність проведених операцій між позивачем та ТОВ «Етем-Альянс», в результаті чого нараховано 35595 грн.; 2) завищення собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів, в результаті чого нараховано 165290 грн.;

- нарахування ПДВ в розмірі 41812 грн., у звязку із встановленням відсутності факту реєстрації податкових накладних в Єдиному державному реєстрі податкових накладних по взаємовідносинах з ПАТ «Артемівський завод по обробці кольорових металів», що потягло донарахування податку.

При цьому, до матеріалів справи надано банківську виписку від 8 лютого 2013 року, з якої вбачається добровільна сплата суми податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 200926 грн. із призначенням платежу «сплата грошового зобовязання з податку на прибуток підприємств НОМЕР_1, згідно повідомлення-рішення №000190220».

Надаючи оцінку доводам сторін щодо правомірності відображення в податковому обліку спірних операцій проведених господарських операцій та їх звязок з господарською діяльністю позивача, формування витрат та визначення податкового кредиту з податку на додану вартість судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Етем-Альянс» (постачальник) було укладено договір постачання №7 від 1 березня 2011 року, згідно умов якого постачальник зобовязується поставити і передати у власність покупця товари для поліграфії, літографії і виробництва металевої тари, ущільнюючі матеріали в асортименті, а покупець прийняти і оплатити товар, сортамент, кількість, ціна якого вказані в Специфікаціях, оформлених у вигляді доповнень до цього договору, які є його невідємною частиною. Відповідно пункту 2.2 договору загальна сума цього договору складає 900000 грн., в тому числі ПДВ 20% та може бути змінена в ході його виконання. Пунктом 9.1 визначено, що строк дії договору складає з моменту підписання до 31 грудня 2011 року, а в частині розрахунків до повного їх виконання.

Вказаний договір є неукладеним, оскільки в ньому відсутні такі істотні умови як предмет та ціна.

На виконання умов вищезазначеного договору сторонами договору оформлено специфікацію №3, рахунок-фактуру №48 від 30 червня 2011 року, накладну №48 від 30 червня 2011 року, податкову накладну №8 від 30 червня 2011 року на поставку полівінілхлориду пластифікованого ущільнюючого матеріалу (пластизоль) Compound DAREX COV 53DF білий у кількості 1000 кг. на загальну суму 83940 грн., в тому числі 13990 грн.

На підтвердження перевезення товару надано товарно-транспортну накладну від 4 липня 2011 року, згідно до якого перевезення здійснено автопідприємством третьою особою, автомобіль газель 86956 АВ, замовник і вантажоодержувач ТОВ «Еталон Пак», вантажовідправник ТОВ «Етем-Альянс», пункт навантаження «Дн-вськ», пункт розвантаження «Дн-жинськ», назва продукції «накладная №48 від 30.06.11р.». Інші відомості заповнені формально. Подорожній лист не надано.

Надаючи оцінку доводам відповідача про укладення правочину, не спрямованого на реальне настання правових наслідків, суд зазначає, що Цивільний кодекс України, з врахуванням змін, що внесені Законом України від 02.12.2010 року №2756-VI до статей 203, 234, 228, розділяє недійсні правочини на оспорювані, ті що підлягають визнанню недійсними в судовому порядку, та неоспорювані нікчемні, ті, що не потребують їх визнання недійсними у судовому порядку.

Підстави для визнання правочинів оспорюваними та неоспорюваними є різними.

Так, згідно частин 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З частин 1, 5 статті 203, частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України вбачається, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; у разі недодержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Про такий розподіл свідчить й нова редакція назви статті 228 Цивільного кодексу України - «Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства».

Таким чином, стаття 228 Цивільного кодексу України з 1 січня 2011 року, дати набрання чинності відповідними змінами, розподіляє правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, та правові наслідки вчинення правочину з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам або без мети реального настання правових наслідків, що ним обумовлені.

Суд зазначає, що визнання недійсними оспорюваних правочинів відноситься до компетенції суду, проте відповідач може зробити висновок про його нікчемність, у звязку із порушенням правочином публічного порядку.

У разі посилання відповідачем на нікчемність угод у звязку із порушенням платниками податків публічного порядку, такі обставини мають бути доведеними. Зокрема, доведенню підлягають обставини спрямування правочину на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

В даному випадку, суд керується постановою Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», згідно якого перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним;

- такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо;

- усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок;

- при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині оскарження рішення відносно операцій із ТОВ «Етем-Альянс» суд виходить із того, що обєктом оподаткування є певні операції між конкретними субєктами господарювання, а не договори/правочини, укладені між ними, або незаявленими в таких операціях третіми особами.

Відсутність особи за місцезнаходженням, відсутність можливості перевірити первинні документи не є самостійними і достатніми підставами для встановлення порушення платником податків правил оподаткування.

Тільки встановлення мети та факту порушення встановлено порядку оподаткування, ухилення від оподаткування або створення умов для порушення чинного законодавства, відсутності наміру здійснити реальну господарську операцію та її нездійснення із штучним складанням первинних документів може служити підставою для висновку про відсутність оподатковуваної операції та/або відсутність належних первинних документів, що не може мати наслідком внесення в податковий облік відомостей щодо здійснення таких операції, та, відповідно, отримання податкових переваг у вигляді податкового кредиту або валових витрат.

Окремою підставою для відсутності у платника податків права на отримання зазначених податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, або складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, тобто відображення у первинних документах недостовірних даних.

Для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку, суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами.

Поряд з цим, окрім мінімально необхідних згідно податкового законодавства документів суд має перевірити й інші документи та обставини, які мають підтвердити реальність виконання спірної операції, що відображена в податковому обліку.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 вказаного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання товарів, робіт, послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до підпункту 198.6 статті 189 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Кодексу), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Кодексу.

Згідно підпункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Також належить враховувати вимоги «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88. Так, відповідно до пунктів 2.4, 2.14 - 2.16 Положення, первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити, у тому числі: зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити доводи про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку, суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами.

Оскільки виникнення спору обумовлено тим, що найбільш поширеним способом порушення норм податкового законодавства є штучне введення в операції реального сектору економіки інших суб'єктів господарювання з метою отримання податкових та інших переваг, надання таких переваг на користь третіх осіб, що призводить до порушень бюджетних інтересів держави та прямо пов'язано із діями таких суб'єктів господарювання, які в свою чергу знаходяться поза межами контролю податкових органів, та мають ознаки кримінальних правопорушень.

Саме для недопущення вказаних порушень здійснено податковий контроль, з огляду на те, що при відсутності фактичної реалізації товарів податковий кредит формується шляхом маніпулювання податковою звітністю, це здійснюється із проведенням транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, з метою надання вигоди третій особі, та не мають реального товарного характеру.

Виходячи із практики недопущення відображення в податковому обліку таких операцій вирішальним є підтвердження реальності операцій іншими належними та допустимими доказами, ніж видаткова та податкова накладна.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України» № 742/11/13-11 від 2 червня 2011року, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають, зокрема, обставини, що підтверджують рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Позивач підтвердив, що надав всі наявні документи, що складались при виконанні спірних операцій.

Надаючи оцінку доводам позивача суд зазначає, що в видатковій накладній від 30.06.2011 року №47 відсутні відомості щодо особи, яка відповідальна за господарську операцію від покупця та продавця, відсутня довіреність на отримання товару, лише підпис. У звязку з відсутністю обовязкових реквізитів у видатковій накладній як посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення не можливо ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції.

Будь-яких підтверджень зберігання, перевезення та відвантаження заявленого позивачем товару судом не встановлено. Видаткові накладні підписані від імені сторін їх керівниками.

Згідно із «Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (далі Правила №363), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до пункту 11.1 Правил №363 основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Товарно-транспортна накладна є первинним транспортним документом, на підставі якого здійснюється оприбуткування, оперативний та бухгалтерський облік товару. Таким чином, саме товарно-транспортні накладні є належними доказами факту відвантаження, перевезення, прийняття, обліку товарно-матеріальних цінностей.

Позивачем надано на підтвердження перевезення товару товарно-транспортну накладну від 4 липня 2011 року, яка складена з порушеннями заповнення, що не дає можливості ідентифікувати, який саме товар було поставлено, у якій кількості та обсязі, співставити його з заявленим товаром та його кількості, визначеними у специфікації, а саме, у наданій товарно-транспортній накладній відсутні адреса пунктів навантаження та розвантаження товару, що не дає змогу відстежити рух товару та фактичність його транспортування, відсутня назва товару, його кількість, ціна, підписи, проставлені на товарно-транспортній накладній не мають розшифровки прізвища, імя та по-батькові осіб, що їх проставили, відсутні посади відповідальних осіб, доручення водіїв на отримання товару.

Відсутні також будь-які договори щодо залучення до перевезення автопідприємства, визначеного в товарно-транспортній накладній, сплати послуг за перевезення.

Крім того, надані позивачем первинні документи не надають можливість виокремити товар, який визначений лише родовими ознаками - полівінілхлорид пластифікований ущільнюючого матеріалу (пластизоль) Compound DAREX COV 53DF білий у кількості 1000 кг., визначити його наявність межах цивільного обороту, визначити його індивідуальні ознаки (виробник, дата виготовлення, номер партії).

Надані первинні документи свідчать про їх формальне складання, а встановлені обставини справи свідчать про відсутність реального здійснення господарської операції за договором, укладеним позивачем з ТОВ «Етем-Альянс» від 1 березня 2011 року №7.

Вищевикладене свідчить про правомірність висновку контролюючого органу про відсутність підстав включати до складу валових витрат вартість такого товару.

Відповідно до підпункту 135.5.5 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України, в редакції, що діяла на час проведення перевірки, суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

Згідно пункту 137.10 статті 137 Податкового кодексу України, в редакції, що діяла на час проведення перевірки, суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно отримані товари (роботи, послуги) вважаються доходами на дату фактичного отримання платником податку товарів (робіт, послуг) або за датою надходження коштів на банківський рахунок чи в касу платника податку, якщо інше не передбачено цим розділом.

Таким чином, судом підтверджено заниження показника у рядку 03 ІД «Інші доходи» по взаємовідносинах з ТОВ «Етем-Альянс» на суму 35595 грн. та завищення собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів 165290 грн.

Щодо доводів позивача, про помилкове виявлення завищення витрат в розмірі 718651,80 грн., суд виходить із наступного.

Суд враховує доводи контролюючого органу, що ним було помилково обрано невірний спосіб складення таблиці, з якої сума порядку 231 за жовтень-грудень 2011 року складає 2320131,95 грн., коли як визначено додання сум 1455245,84 грн. + 1136337,44 грн. + 447200,47 грн. Разом ці суми дорівнюють 3038783,75 грн., що не призведе до виявлення порушень, про що й каже позивач.

Відповідач пояснив, що в таблиці, помилково складеній, і що є єдиним аргументом позивача в цьому питанні, ревізор помилково визначив показники по рахунку 231 за жовтень-грудень 2011 року, а вірними належить вважати обставини, встановлені самим актом на стор.12. Заявлені позивачем розбіжності по таблиці спростовуються розрахунком по рядку «ІV квартал 2001 року», який підтверджує розбіжність.

Так, перевіркою встановлено, що ТОВ «Еталон Пак» у рядку 05.1 СВ Декларації «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» за ІV квартал 2011 року» задекларовано показник у сумі 5282108 грн., у тому числі рядок 05.1.1 декларації «Прямі матеріальні витрати» у сумі 4039468 грн. Що не заперечив позивач.

Однак, за даними бухгалтерського обліку фактична собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) за ІV квартал 2011 року склала 4563457 грн., у тому числі рядок 05.1.1 декларації «Прямі матеріальні витрати» у сумі 3320816 грн.

Завищення рядка 05.1 СВ Декларації «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» за ІV квартал 2011 року складає 718652 грн. (4563456 5282108 = (-) 718652 грн., у тому числі рядок 05.1.1 декларації «Прямі матеріальні витрати» становить 718652 грн. (3320816-4039468 = (-) 718652 грн.).

Суд зазначає, що оскільки ведення бухгалтерського обліку здійснюється платником податків, та достовірність і збереження його даних залежить саме від платника податків, суд зазначає, що актом перевірки встановлені вищевикладені розбіжності, заперечення позивачем із підтверджуючими доказами щодо такого висновку під час перевірки, нарахування та узгодження грошових зобов'язань, добровільної сплати податку на прибуток по таких операціях платником податків не заявлялись, то є правомірними висновки акту і подальші нарахування.

Надаючи оцінку доводам позивача щодо протиправності здійснених нарахувань, та необхідності повернення сплачених сум податків, суд зазначає про їх неправомірність з огляду на вищевикладене.

Крім того, судом встановлено, що позивач добровільно сплатив нараховані суми податків, отже, позивачем добровільно погашено зобовязання за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями та воно не є на час розгляду справи поточним.

Відповідно до пункту 37.3 статті 37 Податкового кодексу України підставами для припинення податкового обов'язку є його виконання.

Надаючи оцінку доводам позивача про неправомірне нарахування сум ПДВ, суд зазначає наступне.

Відповідно до службової записки від 28.12.2012р. № 1272/15-221, отриманої від управління оподаткування юридичних осіб Дніпродзержинської ОДПІ, за результатами співставлення даних Реєстру та Єдиного реєстру податкових накладних за березень 2012 року по підприємству ТОВ «Еталон Пак» та контрагентом ПАТ «Артемівський завод по обробці кольорових металів» (код ЄДРПОУ 00195452) рахуються розбіжності у сумі 41811,70 грн., які в порушення вимог пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України не зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом 20 календарних днів, по наступним податковим накладним:

- від 6 грудня 2012 року №220 на суму 167999,98 грн., в тому числі ПДВ 28000 грн.;

- від 6 грудня 2012 року №19 на суму 82870,22 грн., в тому числі ПДВ 13811,70 грн.

19.04.2012 року платником податків подано до податкової декларації з ПДВ додаток № 8 «Заява про відмову постачальника надати податкову накладну» на суму 41811,70 грн. по податковим накладним, виписаним на адресу ТОВ «Еталон Пак» у лютому 2012 року, згідно якого заповнено таблицю 2 «Заява про порушення продавцем порядку заповнення та/ або порядку реєстрації в ЄРПН».

Однак, відповідно до вимог частини 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, до такої заяви не були додані копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Це вбачається із тексту заяви, відсутністю кількості поданих аркушів.

Поряд з цим, позивачем 20 квітня 2012 року надано письмові пояснення до додатку 8 до декларації за березень 2012 року, та надано дві податкові накладні, витяг із реєстру накладних, договір поставки №10533 від 01.06.2010 року, додаткову угоди до договору поставки від 30.12.2011 року, банківську виписку від 06.02.2012 року.

Однак, платник податків не надав розрахункові документи, до яких відносяться:

- документи встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджують факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну (Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»);

- платіжні доручення, що містять письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача (постанова НБУ «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» від 21.01.2004 року №22).

Банківські виписки не є розрахунковими документами в розумінні частини 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, отже за відсутності розрахункових документів контролюючий орган правомірно не визнач суми податкового кредиту підтвердженими.

Поряд з цим, платником податків також не надана відповідачу наявна у нього накладну №105 від 06.02.2012 року, в подальшому не надана накладна №204 від 29.02.2012 року, які складені із порушенням вимог щодо первинних документів, оскільки відсутні ПІБ, посади осіб, які здійснили операцію, доказів перевезення товару також не надано.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та порядку реєстрації в єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обовязку включення суми податку додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобовязань за звітний період (абзац 9 пункт 201.10 статті 201 розділу V Кодексу).

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Виходячи з вищевикладеного, контролюючим органом правомірно здійснено висновок, що ТОВ «Еталон Пак» в березні 2012 року до складу податкового кредиту з податку на додану вартість неправомірно включив 41811,70 грн. ПДВ по податковим накладним.

З системного аналізу обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон Пак» до Дніпродзержинської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень та зобовязання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 8 грудня 2015 року.

Суддя ОСОБА_1