Ухвала суду № 54952660, 12.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2016 року м. Київ К/800/43033/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряКалініна О.С.та представників сторін: від позивача Коваленко Т.Л.від відповідачаНеподобний С.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «ПАКПРІНТ»на постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 11.04.2014та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014

у справі № 2а-8761/12/2670за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ПАКПРІНТ»доДержавної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпроскасування податкового повідомлення-рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАКПРІНТ» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001022320 від 18.05.2012.

Дана справа розглядалася судами неодноразово.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.04.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014, у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що:

- відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог чинного податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Бета Трейдінг», ТОВ «Преображеніє», ТОВ «Прістекс ЛТД» , ТОВ «Профіткомпані», ТОВ «Профінком», ТОВ «Екобудтежнолоджи», ТОВ Трейд-Фокс», ТОВ «Корнест», ТОВ «Корон-Інвестгруп», ТОВ «ТС Альянс», ТОВ «Тібурон», ТОВ «Профіт Голд», ТОВ «Вестком-Груп» за період з 10.08.2006 по 29.02.2012, за результатами якої складено акт № 850/22-4/34343964 від 23.04.2012;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем ч.1, ч.5 ст.203, ч.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 946 376 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001022320 від 18.05.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 445 188,75 грн. (з яких: 356 151 грн. - основний платіж та 89 037,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не підтверджено реальність спірних операцій по взаємовідносинах з його контрагентами.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Оскільки згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Закону України «Про податок на додану вартість» та Податковим кодексом України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Досліджуючи обставини правомірності формування позивачем спірних даних податкового обліку, судами попередніх інстанцій встановлено, що вони сформовані по взаємовідносинах позивача з ТОВ «Корнест», ТОВ «Корон-Інвестгруп», ТОВ «ТС Альянс», ТОВ «Тібурон», ТОВ «Вестком-Груп».

Також судом першої інстанції встановлено, що під час перевірки позивачем не надано первинної документації на підтвердження факту здійснення фінансово-господарської діяльності з вказаними контрагентами та реальності господарських операцій, оскільки, як пояснив у ході перевірки представник позивача, первинна документація по взаємовідносинах з вказаними контрагентами втрачена, у зв'язку з чим у позивача відсутня можливість її надання до перевірки.

При цьому, судом першої інстанції також встановлено, що позивачем не вчинялись дії, спрямовані на відновлення втраченої первинної документації, оскільки під час розгляду справи позивачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження зворотного, що підтверджується матеріалами справи.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій, дослідивши всі наявні у справі докази, надані позивачем на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, дійшли вірного висновку, що обставини реальності спірних операцій ними не підтверджено.

Враховуючи вищенаведене, колегія судів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки поданими позивачем доказами не підтверджено факт реальності здійснення спірних операцій та, як наслідок, правомірність формування платником спірних сум податкового кредиту.

Доводи касаційної скарги вищенаведені висновки судів попередніх інстанцій не спростовують, а тому не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Посилання позивача на акт ДПІ у Деснянському районі м.Києва від 15.07.2011 року №4954/23-5/34343964 «Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «ПАКПРІНТ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 по 31.03.2011 року…» як на доказ наявності у позивача податкових накладних, які були підставою для віднесення спірних сум ПДВ до податкового кредиту, судова колегія касаційної інстанції вважає безпідставними, оскільки, з врахуванням положень п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, правомірність віднесення до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, має бути підтверджена належним чином оформленими податковими накладними (або митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ст.201 цього Кодексу).

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАКПРІНТ» залишити без задоволення.

3. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.04.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний