Ухвала суду № 54952607, 12.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2016 року м. Київ К/800/8560/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києвіна постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2014та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015у справі № 826/7219/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Будтепломонтаж»доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будтепломонтаж» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0004482230 від 07.05.2013.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015, позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Онікс компані ЛТД» за лютий 2012 року; ТОВ «Константа-Інкорпорейтед» за період з січня по березень 2012 року; ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД» за період з травня по липень 2012 року; ТОВ «КФ Горизонталь» за період з травня по липень 2012 року; ТОВ «Тесей ЛТД» за період з серпень, вересень 2012 року, ТОВ «Ю. О. Електронікс-1» за період жовтень, листопад 2012 року, за результатами якої складено акт № 255/1/22-3/32154970 від 23.04.2013;

- даним актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення залишку від'ємного значення податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на загальну суму 115 138,9 грн., в тому числі, по періодах: за січень 2012 року на суму 13030,00 грн., лютий 2012 року - 13003,00 грн., березень 2012 року - 5130,00 грн., травень 2012 року - 12595,67 грн., червень 2012 року - 5864,00 грн., липень 2012 року - 30440,00 грн., серпень 2012 року - 4789,00 грн., вересень 2012 року - 27060,00 грн., жовтень 2012 року - 2015,20 грн., листопада 2012 - 1212,00 грн.;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004482230 від 07.05.2013, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 115 138,9 грн.

Порушення позивачем вимог податкового законодавства, які встановлені під час проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, відповідач обґрунтовує матеріалами актів перевірок контрагентів позивача, в яких встановлено відсутність факту реального здійснення ними господарських операцій та нікчемність укладених угод.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що поданими позивачем доказами підтверджено факт реального здійснення господарських операцій з його контрагентами.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

З аналізу ст.198 Податкового кодексу України слідує, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем задекларовано податок на додану вартість за період, що перевірявся, на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Онікс компані ЛТД», ТОВ «Константа-Інкорпорейтед», ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД», ТОВ «КФ Горизонталь», ТОВ «Тесей ЛТД», ТОВ «Ю.О.Електронікс-1», у зв'язку з придбанням товарів та послуг.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковим кодексом України (абз.1 п.198.6 ст.198) передбачено тільки один випадок невключення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними (або оформлення їх з порушенням встановлених вимог) чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 ст.201 цього Кодексу).

За приписом п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит (копії яких містяться в матеріалах справи) відповідають вимогам, встановленим п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Дослідивши подані позивачем докази на підтвердження правомірності формування спірних сум податкового кредиту (зокрема, первинні документи, в тому числі, податкові накладні), суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ними підтверджено факт здійснення спірних господарських операцій та подальшого використання придбаних послуг в господарській діяльності платника податку.

Судом першої інстанції встановлено, що акт перевірки позивача не містить жодних заперечень щодо достовірності даних, які містять надані позивачем первинні документи, та щодо відповідності цих первинних документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, щодо відсутності обов'язкових реквізитів.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості посилань відповідача на висновки актів перевірок контрагентів позивача, складених іншими податковими органами, оскільки відповідачем не наведено будь-яких обґрунтувань з приводу взаємозв'язку спірних операцій, які викликають сумніви у відповідача щодо їх реальності, із господарськими операціями, які було досліджено в ході перевірки контрагентів позивача, зокрема, щодо тотожності предмету господарських правовідносин контрагентів позивача та їх зв'язку із виконанням зобов'язань перед позивачем.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій з його контрагентами.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши обставини фактичного здійснення господарських операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентами, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі розрахунків, проведених за наслідками реально здійснених господарських операцій.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний