Ухвала суду № 54952472, 02.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2015 року м. Київ К/9991/57751/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2012 року

у справі № 2-а-4485/12/2070

за позовом Приватного підприємства «ЛВВ»

до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції міста Харкова Харківської області Державної податкової служби (правонаступником якої є Основ'янська об'єднана державна податкова інспекція міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство «ЛВВ» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції міста Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000112210 від 29 березня 2012 року, № 0000122210 від 02 квітня 2012 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2012 року у задоволені позову було відмовлено повністю.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2012 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2012 року було скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Основ'янської МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС №0000112210 від 29 березня 2012 року, № 0000122210 від 02 квітня 2012 року.

В касаційній скарзі Основ'янська МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2012 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

У відповідності до положень частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну відповідача - Основ'янської МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС його правонаступником - Основ'янською ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 09 липня 2013 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Основ'янська МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС провела позапланові виїзні перевірки ПП «ЛВВ» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс», їх реальності та повноти відображення в обліку за період: лютий, березень, травень, листопад 2011 року, за результатами яких були складені акти № 53/233/21172337 від 21 березня 2012 року та № 90/22-1/21172337 від 23 березня 2012 року.

За висновками актів перевірок, позивачем були порушені: вимоги частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, статті 203, пункту 2 статті 215,частини 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого не підтверджено реальність здійснення господарських відносин з ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс» на суму сформованого податкового кредиту за лютий 2011 року на суму 6646,74 грн., за березень 2011 року в сумі 6706,42 грн., за травень 2011 року в сумі 25411,53 грн., за листопад 2011 року на суму 20334,00 грн.; вимоги пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 38764,69 грн. (у тому числі: за лютий 2011 року на суму 6646,74 грн., за березень 2011 року в сумі 6706,42 грн., за травень 2011 року в сумі 25411,53 грн.) та за листопад 2011 року на суму 20334,00 грн.

Зокрема, у актах перевірок було вказано, що позивач (замовник) неправомірно включив до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду податок на додану вартість за договором № 01ЛВ11 від 17 січня 2011 року, укладеним з ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс» (виконавцем), щодо поставки комплектуючих виробів, матеріалів та обладнання, оскільки: згідно акту перевірки № 214/23-03-05/37093546 від 07 листопада 2011 року ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс» має стан « 9» - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням; у товариства відсутні необхідні умови для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів; неможливо провести зустрічні перевірки ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс» щодо документального підтвердження господарських відносин з ТОВ «Агро-Синергетика». Вказані обставини слугували підставою для висновку податкового органу про те, що правочин, укладений позивачем з ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс», є нікчемним у розумінні положень частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України та, як наслідок, первинні бухгалтерські документи, виписані ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс», не дають позивачу права на формування податкового кредиту.

29 березня 2011 року Основ'янська МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС на підставі акта перевірки № 53/233/21172337 від 21 березня 2012 року прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000112210, яким згідно з пунктом 54.3 статті 54 Податкового кодексу України збільшила ПП «ЛВВ» суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на 38768,00 грн., у тому числі: 38765,00 - за основним платежем, 3,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

02 квітня 2012 року Основ'янська МДПІ м. Харкова Харківської області Державної податкової інспекції на підставі акта перевірки № 90/22-1/21172337 від 23 березня 2012 року прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000122210, яким згідно з пунктом 54.3 статті 54 Податкового кодексу України збільшила ПП «ЛВВ» суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на 30501,00 грн., у тому числі: 20334,00 - за основним платежем, 10167,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивачем не було підтверджено належними та допустимими доказами реальність здійснення господарських операцій з ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс» та їх пов'язаність з господарською діяльністю ПП «ЛВВ».

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивач правомірно включив до податкового кредиту відповідного податкового періоду податок на додану вартість, сплачений у складі вартості придбаного у ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс» товару, оскільки реальність господарських операцій між позивачем та вказаним суб'єктом господарювання підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, виданими належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість, з урахуванням того, що придбані у ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс» товари були використані позивачем при виробництві продукції, яка була реалізована іншим суб'єктами господарювання, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а також зважаючи на види діяльності, які здійснює ПП «ЛВВ».

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з абзацом 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АА № 424116 від 01 червня 2011 року видами діяльності ПП «ЛВВ» за КВЕД є: 31.20.0 - виробництво електророзподільної та контрольної апаратури; 31.10.1 - виробництво електродвигунів, генераторів і трансформаторів; 32.20.1 - виробництво передавальної апаратури (арк. справи 75).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, реальність господарських операцій з поставку позивачу ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс» комплектуючих виробів, матеріалів та обладнання (антен, діодів, дроселів, кварців, клемників, корпусів реле, мікросхем, розрядників, роз'ємів, роз'ємів живлення, резисторів, транзисторів, трансформаторів тощо) на підставі договору № 01ЛВ11 від 17 січня 2011 року та згідно специфікацій підтверджується: податковими накладними, накладними (арк. справи 36-43, 53-58). Також, судом було встановлено, що приданий у вказаного суб'єкта господарювання товар був повністю оплачений позивачем (у тому числі й податок на додану вартість), що підтверджується платіжними дорученнями (арк. справи 68-73).

Крім іншого, судом апеляційної інстанції було встановлено, що придбаний у ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс» товар був використаний позивачем у власній господарській діяльності для виготовлення власної продукції, що підтверджується плановими калькуляціями на конкретний вид продукції (арк. справи79-80), яка, в свою чергу, була реалізована іншим суб'єктам господарювання, що підтверджується договорами та первинними бухгалтерськими документами (арк. справи 59-67).

При цьому, суд апеляційної інстанції обґрунтованого виходив з того, що відповідно до пункту 6.1 статті 6 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

За визначеннями, наведеними у підпунктах 14.1.178, 14.1.179 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу; податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - це загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Таким чином, якщо контрагент (або інша особа у ланцюгу постачання) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого права та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Податковий кодекс України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Кодексу сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Крім іншого, колегія суддів вказує, що згідно з пунктом 4.4 розділу 4 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА України № 236 від 22 квітня 2011 року, у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання (далі - Акт) (додаток 3), реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від писання Довідки про результати проведення зустрічної звірки) (далі - Журнал реєстрації довідок/актів) (додаток 4) та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України.

З наведеного слідує, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання складається не за результатами проведення зустрічної звірки чи перевірки суб'єкта господарювання, а у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, з огляду на що зазначений акт може бути лише носієм інформації щодо наявності фактів, які унеможливлюють проведення зустрічної звірки та не може містити інформацію щодо фінансово-господарських відносин суб'єктів господарювання.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Основ'янської ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2012 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна