Ухвала суду № 54952342, 13.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2016 року м. Київ К/800/63409/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавного підприємства «Завод імені В.О. Малишева»на постановуХарківського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2014 рокута ухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2014 рокуу справі№820/14574/14за позовомОснов'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області доДержавного підприємства «Завод імені В.О. Малишева»простягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

Основ'янська об'єднана державна податкова інспекція м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі по тексту - позивач, Основ'янської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області) звернулась до суду з позовом до Державного підприємства «Завод імені В.О. Малишева» (далі по тексту - відповідач, ДП «Завод імені В.О. Малишева») про стягнення заборгованості перед бюджетом.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2014 року, позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2014 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Державне підприємство «Завод імені В.О. Малишева» є юридичною особою та перебуває на податковому обліку в Основ'янській ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів Харківської області з 16 липня 2009 року за №17922.

Відповідачем до податкової інспекції було подано податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної форми власності) № 900744384 від 18 лютого 2013 року, № 9008670283 від 20 лютого 2014 року, №9091284725 від 02 квітня 2014 року, в яких платником самостійно визначено розмір орендної плати за землі за червень-грудень 2013 року та січень-червень 2014 року.

Також платником подано податкову декларацію збору за спеціальне використання води №9019274018 від 10 квітня 2014р. за перший квартал 2014 року та розрахунок частини чистого прибутку господарських організацій (державних унітарних підприємств) №9090182144 від 10 лютого 2014 року за 2013 рік.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про підтвердження наявними у матеріалах справи доказами наявності у відповідача податкового боргу у розмірі, заявленому до стягнення, а також дотримання позивачем визначених Податковим кодексом України умов для звернення до суду з відповідним позовом.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини на момент звернення податкового органу до суду з позовом є Податковий кодекс України.

Стаття 36 Податкового кодексу України у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України) закріплює, що податковим обов'язком платника податку визнається його обов'язок обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Такий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором, він є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

Проте, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе сам платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

На виконання наведених вище положень, відповідачем до податкового органу було подано відповідні податкові декларації та розрахунок, в яких платником податку самостійно визначено суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Відповідач визначені ним суми грошових зобов'язань у встановлені ПК України строки не сплатив.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 59.1 статті 59 ПК України закріплено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пункту 59.5 названої статті у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Посилання відповідача на те, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 27 грудня 2011 року порушено провадження про банкрутство ДП «Завод ім. В.О. Малишева», колегія суддів до уваги не приймає.

Згідно з визначенням мораторію на задоволення вимог кредиторів, наведеного у статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992р. №2343-XII з наступними змінами та доповненнями у відповідній редакції на час порушення справи про банкрутством (надалі - Закон України №2343-XII), це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до частини 4 статті 12 названого Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

- забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;

- не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів, що ж стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).

Таким чином, мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань, які виникли після введення мораторію, але зупиняє виконання тих грошових зобов'язань, що виникли до моменту введення мораторію.

Наведена позиція закріплена й в пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №15 від 18 грудня 2009 року «Про судову практику в справах про банкрутство», в якому зазначено, що за змістом статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію; їх виконання для боржника є обов'язковим, але пеня, штраф та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства, не нараховуються, оскільки ця норма визначає конкретний проміжок часу, який відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний із його суттю.

При цьому, як вбачається з визначення терміну «мораторій», його режим поширюється на ті зобов'язання, термін виконання яких (за визначенням частини 2 статті 251 ЦК України, термін - певний момент у часі) настав (розпочався строк виконання) до дня введення мораторію, тобто якщо початок строку виконання зобов'язань припадає на дату, яка передує введенню мораторію.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме карток особових рахунків відповідача з земельного податку, збору за спеціальне використання води, частини чистого прибутку (доходу) господарських організацій, заявлені до стягнення суми виникли у відповідача вже після постановлення Господарським судом Харківської області ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство, а тому дія мораторію на них не розповсюджується.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Завод імені В.О. Малишева» залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2014 року у справі №820/14574/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна