Ухвала суду № 54952335, 13.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2016 року м. Київ К/800/66947/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2014 рокута ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 рокуу справі№826/14696/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ірпінь-Будпроект-Плюс» доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ірпінь-Будпроект-Плюс» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Ірпінь-Будпроект-Плюс») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 13 травня 2014 року №0021150226.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року, позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу просив в її задоволенні відмовити.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, з урахуванням ухвали Вищого адміністративного суду України № В/800/128/14 від 06 лютого 2014 року, відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка достовірності нарахування позивачем бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів за січень 2013 року.

За результатом перевірки 22 квітня 2014 року складено акт №99/26-59-15-02-27, яким зафіксований висновок, що на порушення пункту 200.5 статті 200 Податкового кодексу України, відмовлено позивачу в бюджетному відшкодуванні податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів по декларації за січень 2013 року на суму 13403584 грн.

На підставі акта перевірки 13 травня 2014 року відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення №0021150226, яким відмовлено у наданні бюджетного відшкодування за січень 2013 року на суму 13403584,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що законодавчо не встановлено залежності набуття права на податковий кредит, а отже й права на бюджетне відшкодування, зокрема, від введення в експлуатацію основних засобів.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вірно встановлено судами, причиною виникнення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту (із зазначенням частки загальної суми податкового кредиту звітного (податкового) періоду, у якому виникло від'ємне значення ПДВ) є здійснення витрат, пов'язаних з будівництвом офісного центру за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 98.

Згідно доводів відповідача, позивачу було відмовлено в отриманні відповідного бюджетного відшкодування з огляду на те, що зазначений об'єкт будівництва не здано в експлуатацію та не обліковується на бухгалтерському рахунку 10 «Основні засоби», тобто, фактично, є незавершеною капітальною інвестицією, що, за правилами податкового законодавства, не дає позивачу змоги віднести відповідний об'єкт будівництва до основних фондів (засобів) до введення його в експлуатацію та відображення у бухгалтерському обліку на рахунку 10 «Основні засоби».

Посилаючись на порушення позивачем пункту 200.5 статті 200 Податкового кодексу України з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України), податковий орган зазначає, що до введення в експлуатацію реконструйованих та новозбудованих споруд, підстави для відшкодування податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку з такою реконструкцією і будівництвом, відсутні.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає таку позицію податкового органу помилковою, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум такого відшкодування за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Статтею 200 ПК України встановлено порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Перелік осіб, які не мають права на отримання бюджетного відшкодування, визначений у пункті 200.5 зазначеної статті. Зокрема, це особи, які мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

За змістом цієї норми особи, які хоча і мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування, мають право на таке відшкодування, якщо податковий кредит, тобто сума, на яку платник ПДВ може зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, нарахована внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів.

Статтею 198 ПК України встановлено підстави для віднесення сум податку до податкового кредиту, визначено дату виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, а також суми сплаченого (нарахованого) податку, які відносяться до такого кредиту, та суми, що не входять до його складу.

Згідно з пунктом 198.3 зазначеної статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Визначення поняття «капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи» міститься в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 року за № 288/4509 у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин (далі по тексту - Положення «Основні засоби»). Це витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об'єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу), що здійснюються підприємством.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану розрахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року №291, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 року за № 893/4186, у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, збільшення зазнаних витрат на придбання або створення матеріальних та нематеріальних необоротних активів відображається за дебетом рахунку 15 «Капітальні інвестиції», а за кредитом цього рахунку - їх зменшення (ведення в дію, прийняття в експлуатацію придбаних або створених нематеріальних активів тощо)

Водночас рахунок 10 «Основні засоби» призначено для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух власних або отриманих на умовах фінансової оренди об'єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів, а також об'єктів інвестиційної нерухомості.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що відповідно до пункту 200.5 статті 200 ПК України платники податку, які мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування, мають право на таке відшкодування, якщо за даними бухгалтерського та податкового обліку податковий кредит нарахований внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи). Передбачене зазначеною нормою право на отримання бюджетного відшкодування не пов'язане з моментом надходження основних засобів на баланс підприємства та відображенням їх на рахунку 10 «Основні засоби». Таким чином, якщо зазнані підприємством витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об'єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу) відображені на рахунку 15 «Капітальні інвестиції», це підприємство має право на отримання бюджетного відшкодування.

За таких обставин суди дійшли правильного висновку про те, що ТОВ «Ірпінь-Будпроект-Плюс» мало право на отримання бюджетного відшкодування.

Викладені висновки узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 20 січня 2015 року у справах №21-529а14, №21-514а14, №21-316а14 та ухвалі від 03 липня 2015 року у справі №826/3678/13-а.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року у справі №826/14696/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна